Що з цим світом?

Ситуація сталася три тижні тому, але я досі себе не можу заспокоїтися.
Син повернувся ввечері додому з розбитою головою. Весь одяг, лице все було в крові. Сказав, що перечепився, впав і вдарився об гойдалку. Рана не велика, але досить глибока. Її потрібно було зашити. Я завезла його в лікарню. На його історію лікар скептично глянув і прокоментував " Ну рахуй, що повірив" і тут я також задумалася. Почала його розпитувати. Він все доказував, що точно впав. Але рана глибока і не було ні припухлості, ні синяка. Ніби ножем зроблено. Він хлопець високий, накачаний бо займається боксом та ніколи і ні з ким не конфліктував. Він такий, що будь яку гостру ситуацію може перекрутити в жарт. І через 2 хвилини вже кращі друзі. Та мало що. І такий варіант можливий. Я всю дорогу розпитувала, але нічого - гойдалка і все тут. Я не могла довго заснути і почула, що він у своїй кімнаті з кимось говорить по телефону ( близько 3 години ночі) підійшла до дверей і почула " він мене вдарив". Зрозуміло, що зайшла в поставила перед фактом, що почула і він має все розказати. Сказав, що побився з хлопцем, той його штовхнув і мій вдарився об гойдалку. Моєму дісталося більше. Сказав, щоб я не хвилювалася, конфлікт вичерпаний.
Але і це все виявилося неправдою.
Правда виявилася такою, яка мені зовсім не вкладається. Син чекав свого друга біля його будинку ( вони товаришують з 4 класу, тобто ходять один до одного додому роками вже ). Вийшов п´яний сусід, за сумісництвом кращий друг тата друга мого сина, і вдарив його пляшкою від горілки по голові. Дядькові 34 роки. Він в розшуку тцк, має сім´ю, дітей чи дитину, жінку, яка швиденько позбирала розбиту пляшку щоб не було доказів і навіть не викликала швидку. Мене почали дуже просити, щоб я не викликала поліцію, бо ж його одразу на передову відправлять, а в нього сім´я. І мені було б байдуже куди там його відправилять, бо такі недо... мають відповідати за свої вчинки. Вгадайте, хто в цій історії проявив людяність? Так. Дитина, якій нізащо розбили голову. "Бо якщо його заберуть, то ми будемо винні.´ Дуже сподіваюся, що доля розставте все по своїх місцях. Але мене досі не відпускає, я просто роздавлена цією ситуацією. Я зробила неправильно. Він ще дитина, приймати такі рішення.
Як би ви вчинили?