У кого ребёнок заграницей, или здесь студент

До якого віку дитинку нянькати плануєте?

Моя на 4 роки старіше від вашої - відселила її окремо. Тепер поняття не маю як і що.

Вот читаю вас и просто в шоке. Как можно со своим ребенком( особенно, если он в другом городе или стране) созваниваться раз в неделю?! Это для меня треш просто полный. Я бы за неделю провела от переживаний. Да и вообще, это твой ребенок. Как можно не слышать его голос, не видеть. Зачем вы подали тогда?! Что у вас или кто в жизни есть роднее и важнее?!

Каких кружек?

Сын недавно поехал на учебу, 17 лет, за неделю разговаривали 3 раза, и раза 3 мужу звонил. Пишу, отвечает односложно. Отношения были хорошие до этого. С одной стороны понимаю, осваивается, знакомится, докупает себе что то, может пока и правда нет времени. С другой стороны помню себя в таком возрасте, и даже старше, с мамой была чаще на связи, хотелось что то рассказать. Ну как есть. Пытаюсь принять ситуацию, отпустить морально, понимаю, изменить на расстоянии я ничего не смогу.

Дуже «здорові» відносини
Дитина спілкується з батьками не тому, що скучила/хоче, а тому що батьки потребують емоційного обслуговування своєї тривожності і не готові віддавати контроль за життя людини самій людині, навіть якщо цей контроль - чисто в їх уяві і насправді після запису відео можна робити що завгодно і за це приплачують - тобто знову таки - допомагають своїй дитині не від бажання, а в обмін на частку контролю
Ну таке

Дуже «здорові» відносини
Дитина спілкується з батьками не тому, що скучила/хоче, а тому що батьки потребують емоційного обслуговування своєї тривожності і не готові віддавати контроль за життя людини самій людині, навіть якщо цей контроль - чисто в їх уяві і насправді після запису відео можна робити що завгодно і за це приплачують - тобто знову таки - допомагають своїй дитині не від бажання, а в обмін на частку контролю
Ну таке

Не буквально. Конечно, придет время и у него будет своя жизнь. Но если сейчас он не отдаляется, то зачем я это буду делать??? Ему будет 30, 40, он все равно мой ребенок. Как я могу прожить день, не услышав его голос и не узнав, что он в норме? У меня так. Если кто-то может спокойно уснуть, не узнав как дела у ребенка и где он, как он, ну то такое, каждому свое...

Нянькать? Любить. Всегда. И переживать.

Ну вы же со своим сыном поехали, а не его одного отправили)

У меня у сестры так, но договорились без психолога 😁проверка связи по вечерам а обмен на дотацию финансовую

Каждый вечер видео кружек в телеграмм и пару слов

З 14 річним? А ви відпустили?

Почитала тему, напевно, в кожній сімї свої стандарти спілкування. Я це чітко відчула, коли син студент став жити зі своєю дівчиною в нас вдома. Вони дуже давно зустрічалися, 5 років, а ось з січня з,їхались. Я не була проти, бо метраж квартири абсолютно дозволяє, умови комфортні та і син не виказував особливого бажання від,єднатися та йти на з,йом.
Спочатку, звісно, були переживання чи уживуться дві родини в одній квартирі, але все вийшло навіть краще, ніж ми думали. Фінансову та господарську сторону ми обговорили з самого початку і вийшло так, що в мене з,явилася ще й донька. У нас дуже все зручно, є завжди від них допомога і приємні вечірні спілкування. За сином побачила, що він став більш відповідальний в фінансових та господарських питаннях. І дівчина вчиться в мене господарювати, бо мало що вміла, коли прийшла.
Ми з сином дуже близькі, не дивлячись на його вже 23. Він щодня спілкується зі мною, радиться, розповідає про плани, проблеми. Я не навязую свою думку ніколи і ніколи не втручаюся в їхне життя, але й не відштовхую. Надаю поради, якщо спитають, але останнє рішення все одно залишається за ними.
А ось дівчина, коли вони стали жити разом, з самого початку до спілкування привчена не була. Так у них було в родині, що кожен сам за зачиненими дверима і спілкування був мінімум. Вона спочатку жалілася, що ій треба особисті кордони)) І лише пізніше вона зрозуміла, що особисті кордони не виключають спілкування в рідному колі. Проте зараз, коли я приходжу з роботи, сама вже біжить до мене за порцією спілкування, щебече, розповідає денні новини. Я не кажу, що в нас немає особистих кордонів. Все в межах норми, просто є час на те, щоб провести його за зачиненими дверима, а є час зустрітися за чашкою чаю та тепло поговорити.

З 14 річним? А ви відпустили?

Вот читаю вас и просто в шоке. Как можно со своим ребенком( особенно, если он в другом городе или стране) созваниваться раз в неделю?! Это для меня треш просто полный. Я бы за неделю провела от переживаний. Да и вообще, это твой ребенок. Как можно не слышать его голос, не видеть. Зачем вы подали тогда?! Что у вас или кто в жизни есть роднее и важнее?!

Дуже «здорові» відносини
Дитина спілкується з батьками не тому, що скучила/хоче, а тому що батьки потребують емоційного обслуговування своєї тривожності і не готові віддавати контроль за життя людини самій людині, навіть якщо цей контроль - чисто в їх уяві і насправді після запису відео можна робити що завгодно і за це приплачують - тобто знову таки - допомагають своїй дитині не від бажання, а в обмін на частку контролю
Ну таке

У меня у сестры так, но договорились без психолога 😁проверка связи по вечерам а обмен на дотацию финансовую

Каждый вечер видео кружек в телеграмм и пару слов

Сын недавно поехал на учебу, 17 лет, за неделю разговаривали 3 раза, и раза 3 мужу звонил. Пишу, отвечает односложно. Отношения были хорошие до этого. С одной стороны понимаю, осваивается, знакомится, докупает себе что то, может пока и правда нет времени. С другой стороны помню себя в таком возрасте, и даже старше, с мамой была чаще на связи, хотелось что то рассказать. Ну как есть. Пытаюсь принять ситуацию, отпустить морально, понимаю, изменить на расстоянии я ничего не смогу.

Почитала тему, напевно, в кожній сімї свої стандарти спілкування. Я це чітко відчула, коли син студент став жити зі своєю дівчиною в нас вдома. Вони дуже давно зустрічалися, 5 років, а ось з січня з,їхались. Я не була проти, бо метраж квартири абсолютно дозволяє, умови комфортні та і син не виказував особливого бажання від,єднатися та йти на з,йом.
Спочатку, звісно, були переживання чи уживуться дві родини в одній квартирі, але все вийшло навіть краще, ніж ми думали. Фінансову та господарську сторону ми обговорили з самого початку і вийшло так, що в мене з,явилася ще й донька. У нас дуже все зручно, є завжди від них допомога і приємні вечірні спілкування. За сином побачила, що він став більш відповідальний в фінансових та господарських питаннях. І дівчина вчиться в мене господарювати, бо мало що вміла, коли прийшла.
Ми з сином дуже близькі, не дивлячись на його вже 23. Він щодня спілкується зі мною, радиться, розповідає про плани, проблеми. Я не навязую свою думку ніколи і ніколи не втручаюся в їхне життя, але й не відштовхую. Надаю поради, якщо спитають, але останнє рішення все одно залишається за ними.
А ось дівчина, коли вони стали жити разом, з самого початку до спілкування привчена не була. Так у них було в родині, що кожен сам за зачиненими дверима і спілкування був мінімум. Вона спочатку жалілася, що ій треба особисті кордони)) І лише пізніше вона зрозуміла, що особисті кордони не виключають спілкування в рідному колі. Проте зараз, коли я приходжу з роботи, сама вже біжить до мене за порцією спілкування, щебече, розповідає денні новини. Я не кажу, що в нас немає особистих кордонів. Все в межах норми, просто є час на те, щоб провести його за зачиненими дверима, а є час зустрітися за чашкою чаю та тепло поговорити.

Ну так Позвоните и Спросите. Я живу в Польше. Тут у подростков не всё так радужно. Моя за три года подружилась с одной девочкоой только. Наша тоже. И только за последнее время у них образовалась компания 5-6 человек. Они такие знаете домашние спокойные в комп позалипать. Один из них в депрессии лежал до этого и по 3 дня на кровати никуда не ходил ничего не хотел. Не сдал польский выгнали из академии. С родителями отношения не очень думал о самоубийстве. Хорошо что познакомился с девочкой в инсте а она подруга моей дочки и привела в компанию к себе. Так сдружились понемногу. Сейчас тот парень нашёл работу, поступил в другой вуз и жизнь вроде бы налаживается. Они очень одиноки здесь. Без привычного круга знакомых /друзей. Так что не думайте раз не пишет то всё классно

Моему сыну уже 30 и мы всё так же болтаем часами когда есть время))

Абсолютно з вами згідна, їм важко адаптуватись, і все не так просто, не все вдається і все чуже. Син теж самий, і ще не вчиться, підпрацьовує, але спілкується дитанційно з своїми і лиш недавно поселився біля українця, навіть ще не спілкується, хоча там вже 2 рік... Зі мною на зв´язку переважно щодня, але буває що настрою не має, головне не нава´язуюсь і стараюсь приїхати раз в 2 міс, хоч на 2-3 дні

У меня с ним огромная связь. Про пуповину от части, вы правы, я не спешу ее перерезать. Успеется. Дети растут, все меняется: и они и мы вместе с ними. Но одно могу сказать, что отпустить и спокойно наслаждаться жизнью без него я не буду. Приложу максимум усилий, чтоб мы не отдалились.

Це дуже приємно, коли зберігаються відносини. Чесно, не уявляю собі як живуть інші люди, яким діти телефонують раз на тиждень та коли батьки живуть виключно своїм життям.
При цьому, погодьтеся, діти цікаві в будь- якому віці, навіть коли вже виросли і на вигляд як дядько)). Зовсім інше покоління, зовсім інші погляди і думки, ніж у нас. Цікаво спілкуватися і я навіть відчуваю себе молодшою після спілкування. Мене моя невістка не відразу сприйняла, ії так виховали, що нею ніхто не цікавився з батьків, вони розлучені та займаються кожен своїм життям. Це дуже сумно. Так вона від мене весь перший час нашого спільного проживання чекала претензій, докорів і дуже обережно поводилася, хоча я знаю ії вже пять років їхніх стосунків. І тільки зараз потихеньку відкрилася і ми з нею наче подружки.