Чого ти туди поперлася? Ти ж не військовозобов’язана

Алекс — військовослужбовиця Сил оборони України та мама двох дітей. Ще у 2014-му вона хотіла вступити до війська, але тоді її відмовили — меншому сину було лише 6. Та у 2022-му вона все ж доєдналась до армії. Але окрім боротьби з російським ворогом, їй доводиться воювати ще й у цивільному житті — з суспільними упередженнями.

Початок служби бойової медикині та поранення

Із початком повномасштабки Алекс вважала своїм обов’язком як свідомої громадянки стати на захист держави й була певна: перемогти можна лише об’єднавшись. Три роки вона провела на бойових позиціях — була санітарною інструкторкою та бойовою медикинею, рятувала життя побратимів. Після поранення у 2023 році на Сумському напрямку її перевели на посаду начальниці групи персоналу батальйону в стройову частину.

У тебе дитина росте без матері

Жінка ділиться, що коли почала служити, часто чула від цивільних: «Що ти там робиш? Ти ж не військовозобов’язана», «Чого ти туди поперлася», «У тебе дитина росте без матері».

Люди не кажуть це прямо в очі та відкрито, проте засудження прослідковуються в натяках на кшталт: «Ну, то треба ходити на батьківські збори», «Ну, то треба цікавитись», «А навіщо ти пішла служити?», «Це ж був твій вибір».

«Тобто вже починається булінг мами-військової. У моєму випадку мами, яка виховує дитину без батька, бо він взагалі не бере участі у вихованні дитини», — каже Алекс.

Жінка ділиться, що після таких ситуацій будь-яка мама переживає внутрішню напругу, заглиблюється у свої думки і далі сама себе продовжує накручувати.

Ніхто з інших батьків не вступився

Критику їй доводилось чути навіть з боку таких самих матерів, як і вона:

«У сина були батьківські збори. Я завчасно попередила у чаті, що через службу фізично не зможу бути присутньою і попросила написати, про що йшлося на зборах. Одна мама відповіла: Ми не будемо переказувати, бо треба приходити на збори». Засмутило, що ніхто з інших батьків не вступився. Таке траплялося неодноразово».

Від рідних — найболючіше

І якщо від чужих людей, каже Алекс, це ще можна перетерпіти, від близьких це чути набагато болюче і неприємніше. Її старша донька з 2022 року почала говорити: «Твій менший росте без матері», «На кого ж ти його лишила», «Давай звільняйся, ти ж маєш право».

«Була у мене ситуація і з моєю мамою. Вона каже, що син її подруги кожні вихідні чи через тиждень буває вдома. Питає: “Чого не можеш перевестися?” А я не можу. У мене інша направленість, інша бригада. А також — гіпертрофоване відчуття відповідальності, на відміну від багатьох хлопців, які намагаються списатися, щоб поїхати додому», — розповідає військова.

Неодноразово вона говорила хлопцям: «Розумієш, якщо зараз ми не будемо тут стояти, завтра російські війська будуть у твоєму домі. Що ти будеш робити? Сам ти не зможеш захистити ні свою жінку, ні своїх дітей. А тому — треба гуртуватися».

Громадянський обов’язок кожного

Алекс вважає, що було би правильним, аби кожен громадянин України долучився до служби у війську, подивився і провідчував, як все відбувається. На її думку, сьогодні, коли держава виборює свою незалежність і свободу, це є громадянським обов’язком.

Подвійний тиск на маму-військову

Під час несення служби на матір чиниться подвійний тиск — з боку громадянського суспільства та армійського колективу.

Люди, так чи інакше, намагаються її звинуватити та кажуть, що вона кинула дитину і пішла воювати. Військові не вважають жінку повноцінною бойовою одиницею і водночас виявляють байдужість і нерозуміння у ситуаціях, пов’язаних із материнством.

«У своїй нещодавній розмові з колегами я сказала, що мені потрібна відпустка, бо першого вересня мій 16-річний син йшов у новий навчальний заклад і йому потрібна моя підтримка. У відповідь почула: “Навіщо тобі відпустка? Це вже доросла людина”. Я тоді пояснила, що для мене, як і для кожної мами, дитина завжди є дитиною», — розповідає військова.

Вона наводить один приклад із підрозділу і вважає його показовим. У їхньому батальйоні разом несуть службу батько і син. І хоча сину вже 30, батько завжди за нього горою.

Свої права доводиться виборювати

Алекс каже, що поки армія не призначена для жінок, бо там досі панують упередження, а також непоодинокі випадки домагання.

«Жінці у військовому середовищі дуже складно. Це потребує великих зусиль — фізичних, моральних та психологічних. Якщо жінка розуміє, для чого вона в армії і виконує задачі на рівні з чоловіками, тоді проблем не буде. Але таких жінок не дуже багато. Це таке моє бачення, враховуючи мій досвід, який я отримала за ці три з половиною роки».

Жінки так само воюють, а не служать

Військова вважає, що сьогодні необхідно підвищувати боєздатність і злагодженість армії. Потрібно робити її більш ефективною.

«Перше — це зміна системи. І в цьому випадку потрібно переглянути поняття “служби” стосовно жінок. Тому що ми, як і чоловіки, воюємо, а не служимо. Багато різних навантажень, психологічних і моральних проблем виникають через те, що присікуються без причини. Є такі речі, які не змінюють хід: ні війни, ні служби і ніяк не впливають на результат.

Друге — працювати заради ефективності. Кожен має брати на себе відповідальність, а перекладає її на іншого. Знайти людину, яка буде справді нести відповідальність за свої дії, ідеї, плани, за той напрямок роботи, який вона робить — дуже важко. І армія як система нівелює людину як індивідуальність, намагається зробити як всі. Умовно: не висовуйся, бо получиш».

Підтримка з тилу — те, чого так часто не вистачає

На думку жінки, у цивільному житті військові часто зіштовхуються в спілкуванні з неприємними ситуаціями, оскільки більшість не розуміє, що таке війна зсередини.

«Люди не розуміють, через що ти пройшла. Не розуміють, де ти перебувала і що там робила. А також — все те навантаження, яке ти щодня витримуєш», — ділиться Алекс.

Аби це змінити, каже жінка, потрібно працювати з громадською думкою і розробляти програму, яка би підтримувала військовослужбовців і військовослужбовиць Сил оборони України на всіх рівнях. Держава повинна піклуватися про своїх громадян. Натомість вони будуть віддавати борг державі — ставати на її захист. Свідомих громадян потрібно виховувати із дитячого садочка. Бо національна ідея сама себе не придумає!