Дізналась, що за 10 років я просто не та..

При чём здесь рассказы других? Это как минимум тупо, ориентироваться на них. Ещё и обвинять в этом.
На многих женятся, заводят детей, а потом говорят, что не та.
Или говорят, что та, и женятся, и дети, а потом говорят, что перестала быть той.
А кто-то хочет быть с женщиной, но не хочет детей, потому что он их не хочет.
В общем, у каждого свой путь и свои уроки

Не знаю с какого угла Вы читаете. Всё предельно ясно. 10 лет мужик вешал лапшу на уши, а время идёт. Вариант а) она в принципе отказывается от детей, вариант б) ищет нового мужика, который детьми тоже рад обзавестись и не когда-то там в следующей жизни, а в кратчайшие сроки.

Вы вещаете как ’первая инстанция’ о том что автор в топике написала- детей хочет, в оф. браке уже 10 лет...., а вы продолжаете выдумывать и ванговать.

При чём тут выдумывать? Она ещё молодая, может повыбирать мужчин ещё, успеть родить. Вы предлагаете ей что? Ну чтоб не выдумывать? Ждать у моря погоды? Ждать сколько лет ещё или десятилетий? И чего ждать? Пока сама уже родить не сможет и тогда вопрос с детьми отпадёт сам по себе? Заставить нынешнего каким-то образом детьми обзавестись? Или что? В любом случае решать автору, ей написали своё мнение, истории других кто ждал и до чего дождались.

Не надо пытается убедить меня что у автора ’всё ещё будет’! Я в этом не сомневаюсь. Ч говорю о том что автор в топике написала что замужем уже 10 лет, детей хочет. А вы начинаете придумывать что он её 10 лет обещаниями кормит, а на другой через месяц женится. И переспрашиваете хочет ли она детей. Она в топе об этом пишет. Весь сыр-бор именно из-за ребёнка вскрылся.

деякі чоловіки перестали бути чоловіками, а може ними й не були. Автор, я б пішла напевно, але вирішувати Вам. Я старша, вже 40+, маю дитину і живу з батьком дитини 15 років, за ці роки він не захотів зі мною одружитися, а я не наважилась від нього піти на зйомну хату з дитиною. На початку стосунків і коли народився малий я була м´яко кажучи недофінансована, про якісь подарунки мова не йшла майже взагалі. Потім я почала працювати і досить успішно і закривала свої бажання і потреби сама. потім війна і ми виїхали за кордон. Я зараз працюю і заробляю добре, дещо краще ніж мій партнер, але його жадібність вражає - позавчора я забула вдома картку і не могла розрахуватися у магазині за продукти - він заплатив, але попросив перевести йому потім половину суми на картку. З ним я ніколи не почувала себе фінансово захищеною і ця невпевненість руйнувало моє життя роками. Я не могла собі купити житло і це визначило той факт, що я не наважилась колись піти і лишилась з чоловіком, для якого я була недостатньо хорошою, щоб він захотів про мене по справжньому піклуватись.

А я сиджу плачу. Плачу за втрачений час і не повагу до себе

Сказав, тобто ти хочеш щоб я змінювався, проявляв більше уваги, а ти для мене - ні ?
І от тоді я почала казати, так я тобі все кажу, що мені не подобається, а ти ні. Ну ти не питаєш, то я і не кажу
Так боляче зараз, він вже заснув, а я захлинаюсь тут своїми соплями

Обнімаю. Дуже сумно, але дякую, що поділились
Знаєте, я ще точно впевнена, що він швидко собі знає нове кохання і для нього розрив не буде таким болючим

а що зараз тримає вас з тим чмошником?

він не зовсім чмошник, він егоїстичний. І мені з ним краще ніж без нього. На даний час тримає побутова зручність - вдвох оплачувати аренду великої і зручної квартири краще ніж одній. Крім того, у нас є собака, коли ми з сином їдемо подорожувати - він за нею дивиться. Підтримка - я тривалий час не могла знайти роботу і в мене повільно їхав дах, тоді він мене підтримав і не дав спуститися на дно. Він піклується про сина, реально приділяє йому увагу. Тобто ми непогані партнери, живемо разом в комфорті, але як пара наші відносини не працюють.