Дуже мені вона подобається. Пелагея Іванівна Барабан

...Завдяки тому, що її стали активно вподобати і поширювати, швидко відгукнулася шишацька нотаріуска Поліна Плаксіна. Вона повідомила, що на фото зображена її бабуся.
Ось її коментар (оскільки не всі читають коментарі, тому зацитую його): ’Це моя бабуся Барабан Пелагея Іванівна. Вона була сиротою, виховувалася у тітки. Була справжньою красунею. Ця світлина була зроблена в той час, як вона була дівчиною, їй не було і 18 років. Вийшла заміж і мала 5 синів, два з яких не повернулися з фронту, а двоє повернулися пораненими, тільки менший її син, мій батько, Барабан Борис Федорович, 1926 року народження, не був на війні, бо мав інвалідність. Четверо її синів захищали Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Можна собі уявити, що відчувала ця жінка, коли відправляла своїх дітей на фронт. Ось така доля простої української жінки’.
На уточнююче запитання, як світлина могла опинитися в одному з російських музеїв, Поліна Плаксіна повідомила не менш цікаву інформацію: ’...Для мене це новина, я навіть не можу уявити, в якому музеї, мабуть, це неправда. На картині відомого художника Федора Кричевського ’Наречена’ моя бабуся позувала і зображена зліва від нареченої в чорній сукні’.
Правда, несподіваний поворот? Шишацьку красуню не міг не помітити і не запросити попозувати знаменитий український художник Федір Кричевський, який у той час перебував у Шишаках.
На публікацію відгукнувся й Народний художник України, відомий збирач народних старожитностей із Вінниччини, Володимир Козюк, який повідомив, що в його колекції серед багатьох інших давніх світлин є й фото шишацької красуні. Як вона в нього опинилася, можливі інші деталі, незабаром це спробую з´ясувати.
А тут пропоную вам, шановні читачі, ще раз зустрітися з шишацькою дівчиною, але вже в кольоровому варіанті, на полотні Федора Кричевського. Як і повідомила Поліна Плаксіна, її бабуся зліва, в темній сукні. Гадаю, ви помітите, що вона є дуже важливою фігурою на передньому плані цілісної і довершеної картини. Федір Кричевський недарма виділив її також і кольором. Щодо цього спробую дізнатися думку мистецтвознавців. У всякому разі наша юна красуня увіковічена на полотні на віки.
Додаткова інформація, що може вас зацікавити

«Наречена» — одна з найвідоміших картин українського художника Федора Кричевського, написана в 1910 році. Зберігається в Національному художньому музеї України.
На картині зображено вбирання молодої до шлюбу. Одяг нареченої промовисто говорить, що вона належить до заможної родини, а весілля буде гучним та пишним. Кричевський обрав один із кульмінаційних моментів весільного обряду — прибирання подругами молодої до вінця. Прообразом головної героїні (нареченої) стала Христя Скубій — ставна, красива, із сильною вдачею дівчина з Шишаків. У ній художник побачив типові риси національного характеру української жінки, поєднання фізичної краси і почуття власної гідності. Від неї віє вітальністю, впевненістю в собі і в чомусь щасливому. Група жінок і дівчат зображені художником у напівтемряві, завдяки чому барви стримані. Необхідні наголоси у загальну кольорову гаму вносять лише червоні й золоті кольори плахти й пояса нареченої та світлі плями одягу. Своєрідним камертоном, завдяки якому стають гармонійними кольори всієї композиції, подано художником краєчок вікна вгорі, за яким буяє сонячний день.
Картина «Наречена» — конкурсна робота Федора Кричевського при закінченні Петербурзької академії мистецтв (1907—1910), за яку він здобув право закордонного стажування. Полотно написане на Полтавщині, в колишньому козацькому містечку Шишаки, де в той час перебував художник, підбираючи потрібний типаж для конкурсної картини. В Шишаках Кричевський познайомився з родиною Старицьких і одружився з Лідією Старицькою.

Вам полегшало, сподіваюсь?

Полтавські дівчата🥰

Вона що, в кокошнику?

В очіпку ж очевидно.

Я думала, тема опять про Лэсю Иванивну и её рагульские замашки

Передивилася усі фото очіпків, які Гугл запропонував-не знайшла схожих. Вилитий кокошник, як на мене. І взагалі її фігура на цій картині спірна. Всі жінки-селянки, дородні, щокасті, в простому одязі, до речі в нормальних традиційних очіпках. Наречена така бугаїця сільська. Всі на неї дивляться. І мадам в кокошнику, в аристократичному плащику, брезгливо відводить погляд в бік, типу ’і як я сюди потрапила...’

Самий звичайнісінький очіпок. Приклад: очіпок парчовий, музей Гончара. Він не може виглядати як кокошнік, бо він як шапка.

Очіпок так не носили . Заміжні жінки покривали голову хусткою або очіпком повністю. А тут пів голови гола, молодиця і правда в кокошнику

Носили, я бачила відеовідтворення народних костюмів. На потилиці намотувалися коси у вузлики і на них надягали позаду отакий очіпок. Ну якщо Вам так дуже хочеться аж неможеться, то нехай кокошнік

Ви що, не бачите, що це інший убір. Він натягується майже на брови. А в жінки на картині-як вінок на голові

Да не натягується, очіпків багато різних видів.

То покажіть такої форми, як на картині. Функція очіпка-покрити голову заміжньої жінки. А в цієї всі коси зверху. Ще й коса на плечі лежить. Заміжні коси так не вивалювали, а ховали якраз під очіпок. Подивіться на жінок позаду-от вони в очіпках, а мадам в кокошнику.