«Той, хто хоче зберегти владу, але уникає відповідальності, втратить і те, й інш

«Той, хто хоче зберегти владу, але уникає відповідальності, втратить і те, й інше.»
Авраам Лінкольн
Знаєте, що обурює не менше чим сам факт брехні, корупції, повного провалу в управлінні державою сьогоднішньої влади .. це повна відсутність відповідальності.
Повна!
За весь період повномасштабного вторгнення, влада, і конкретно президент, ні разу не брав на себе відповідальність за провали.
Жодного публічного вибачення. Жодного визнання стратегічних помилок. Жодного чесного звіту перед суспільством. Натомість, моральні лекції народу, тиск на незгодних, таврування критики як «зради».
Це не поведінка лідера воюючої країни, яка стікає кровʼю.
Це поведінка людини, яка боїться втратити сакральний образ.
Скандали із корупцією: Я не знав.. я зайнятий війною.
Витрачати час на записування потужних роликів і на всю іншу популістику є час. І його завжди вистачає!
А контролювати процеси, від яких життєво залежить життя країни і мільйонів людей, у нього часу немає.
Бо контроль захисту енергетики, оборонних споруд і фортифікацій, це і є критично необхідними речами.
Найгірше , це постійна втеча від відповідальності. Формула «я не знав» у воєнний час не виправдання, а вирок. Бо якщо президент не знав, значить, він не контролює. А якщо знав і не діяв, значить, свідомо допустив, або що ще гірше- співучасник цього і головна причина. Третього варіанту не існує. Війна не залишає простору для інфантильності.
Люди не чекають від президента і головнокомандуючого відео роликів.. для інформаційного сповіщення громадян є новини, є представники інших прес служб.
Його обовʼязки відповідати за оборону країни під час війни.. і нести повну відповідальність за її провали, і дії свого оточення.
А у нього вічно вині інші.. народ.. партнери…погані чиновники, більшість із яких він же сам і привів в політику. Але не він! Він святий і непогрішний.
Особливо цинічно виглядає підміна управління комунікацією. Відеозвернення не замінюють рішень. Риторика не зупиняє ракети. Образ «лідера, який говорить», не компенсує відсутність лідера, який адекватно і мудро керує. Інформування суспільства, важливе, але це не головна функція президента. Його головна функція, забезпечити, щоб держава і люди вижили!
І коли знову і знову винними виявляються «погані чиновники», «несвідомі громадяни» або «партнери, які не дали достатньо», виникає логічне питання: а за що тоді відповідає сам президент? Бо влада, це не тільки право говорити від імені країни, а й обов’язок відповідати за наслідки своїх рішень і призначень.
Бо війна не пробачає ані самозакоханості, ані хаосу, ані ілюзії, що країною можна керувати в режимі шоу.
Ключова проблема - він так і не вийшов з ролі актора, який грає президента, замість того щоб стати президентом, який несе відповідальність. Він постійно говорить про єдність, але системно уникає головного елементу єдності, справедливості й відповідальності. Бо єдність без відповідальності перетворюється на примусове мовчання.
Він патологічно залежний від похвали. Йому важливо, щоб аплодували партнери, щоб західна преса писала правильні заголовки, щоб образ «героя боневтіка» залишався недоторканним. Саме тому будь-яка критика сприймається не як інструмент виправлення помилок, а як загроза образу. І саме тому він не визнає помилок, визнати ,означає зламати роль, зійти зі сцени, перестати бути бездоганним персонажем.
«Лідер, який починає вірити у власну легенду, стає небезпечним.»
Генрі Кіссінджер
Натомість ми бачимо ручне управління, клановість, «своїх людей», особисту лояльність замість компетентності. Саме він привів у владу значну частину цих «ефективних менеджерів», які провалюють напрямки, крадуть, саботують або просто не справляються. І саме він роками їх прикриває, міняючи лише тоді, коли скандал стає публічним і його вже неможливо сховати.
Фортифікації не будуються «самі». Енергетика не захищається «десь на місцях». Оборонні контракти не контролюються «іншими структурами». Усе це, зона прямої відповідальності верховного головнокомандувачаі і влади! І коли виявляється, що укріплення існують у звітах, а не на місцевості, що мільярди зникають, що критична інфраструктура роками залишається вразливою — це не випадковість. Це системний провал управління.
Війна, це не сцена і не сценарій. Це реальність, де кожна управлінська помилка вимірюється зруйнованими містами, втраченими територіями і людськими життями.
І якщо верховний головнокомандувач і влада в цілому, не готові нести повну відповідальність за цю реальність, тоді питання вже не в критиці. Питання, у здатності такої влади управляти країною.
«У війні за помилки платять не рейтинги, а люди. Найнебезпечніший момент для держави — коли лідер починає вірити у власну незамінність.»(скопировано)