Ви бажана дитина?

Я - дуже бажана і любима - і батьками, і бабусею. І чоловік мене любить, хоча нічого особливого в мені нема - і зовні - звичайна, і характер - часом такий собі.

завидую вам. мені вже більше 50, але мене ніхто так і не любив.

Я да.

Но думаю, обстоятельства бывают всякие. Одна женщина колебалась, а потом родила и души не чает. А другая вроде как очень хотела, но в результате ребенок ей не нужен оказался.
Я бы не парилась

Я думаю, що це відчуття з дитинства якось йде - моя мама виховувалась в строгості, і бабуся, маючи воєнне минуле, з нею, напевно, якось не могла розслабитися і бути по справжньою люблячою і теплою, якою вона була зі мною. У мами все інакше - вона завжди усім якось себе в жертву приносить, не вміє любити себе, приймати подарунки іт.п. Важко це.

Я не запланированный ребенок, родители были знакомы пару месяцев, но никто не сомневался о моем рождении. Никак не повлияло, меня любили

в мене мама була за маму і за тата, тому дуже строга. я свого сина виховувала в любові. але я розумію, що в цьому житті мене по справжньому ніхто не любив.

А дитина? Хіба дитина не любить свою маму по-справжньому?

дитина може і любила, коли була маленька. зараз більше використовує мене.

Вряд ли , я третья
Но мне плевать . Я лучшая

Моєму сину 13 років. Іноді такі нерви робить, а інколи хочь до рани прикладай. Ще просить обійняти його.
А коли мені важко, то на диво може підтримати правильними словами.

Здається, я бажана дитина. Але… батьки розлучились у моїх 3 роки. Мама та її батьки взяли відповідальність за мене, дідусь часто підтримував фінансово. Через важкий характер бабусі я з дитинства знала, що треба платити за їжу, за воду, за світло, морально було важко. Потім чомусь в дорослому моєму віці то батько чомусь натякнув, що мама мене не дуже хотіла. Це якось так глупо. Бо саме з мамою я ж і лишилась. Батько знав, в якому моральному пеклі я живу, але визволити мене ніхто не збирався. З дитинства я відчувала, що повинна бути найкращою в усьому, в першу чергу, навчанні, бо люблять лише гарних та слухняних. З дитинства була зручною дитиною, скрізь відмінницею. В рік з хвостиком здали мене в садочок, за словами дорослих, я обожнювала ходити в садочок. За моїми спогадами, ті жахи, що творили няньки, то це на кримінальні статті тягне (це я зараз усвідомила; але дитяча психіка блокує спогади). Також запихували в різні табори відпочинку. Тоді путівки були від школи. В жоден їхати не хотіла, але ніхто не питав. Враження, що я завжди намагалась бути зручною, заслужити увагу, любов, а справжні думки та відчуття сховати десь подалі. З 16 років намагалась заробити. З 18 років мала свій маленький дохід (завдяки тому, що гарно навчалась, працювала репетитором, після пар в універі мала ще по 6 уроків вдома, без вихідних). Шкодую, що не здобула кращу освіту, бо не було кому порадити, адже коли ти з юності женешся за грошима, хоч якимось, то нема вже сил на навчання, на досягнення, просування далі. Це я до того пишу, мабуть, на так важливо, яка ти дитина - бажана чи ні, але важливо потім відчувати підтримку. Якщо її нема, то звідти невпевненість, слабкість, не дуже висока самооцінка, комплекси. До речі, зараз пишуть, що і батьки не завжди винні. Мабуть, їм самим не вистачало любові та підтримки.

В вашому варіанті ви радієте тому хто у вас народився. А коментатор вище пише що саме її і чекали, якби народився хтось інший так би не раділи)

Моя бабуся завжди згадує, що мала спартанське виховання, і її ніхто ніколи з батьків не приголубив, не поцілував, хоча її любили, просто любов по іншому проявляли. Дід згадував, що мати била його кожного дня, при тому він її дуже шанував і звертався тільки на ’Ви’. Звісно маму вони вже виховували трохи тепліше, намагалися дати найкраще, але мама попри це все одно за щось та ображається і зараз, хоча бабуся завжди така ’ми ж тобі дали все’. Так само як і я ображаюся на маму за деякі моменти, а вона щиро вважає себе хорошою мамою.

Ні, не бажана. Пам´ятаю, як мама з бабусею сміялися, що мати намагалася позбавитися ( може гаряча ванна чи трави) , а я - ’ вчепилося’.. І так закарбувалося оце звертання, як до предмету - ВОНО ВЧЕПИЛОСЯ.

Меня делали сознательно, но я второй ребенок. Первый умер. И после его смерти родители решились еще раз, получилась я. А вот мужа ’оставили’ по принципу - ’да ну не идти ж на аборт, ну пусть бегает, где один, там и двое’. У его родителей уже была желанная и любимая 6-летняя дочь. И так всю жизнь дальше и было - старшей сестре всё, в том числе платное образование, квартиру, машину. А младший закончил ПТУ и хватит, как кота под зад ногой - иди сыночек жить на все 4 стороны, мышку себе поймай.

Коли я своєму сину говорю, як нам пощастило, що він народився саме у нас, він мого ентузіазму не розділяє, і скептично говорить, що якби у нас народився хтось інший, я теж би так казала:)))

Бажана, але не скажу, що мамою кохана. Мама лялечку собі хотіла, щоб бавитися нею, сестру молодщу вона так само няшкала тільки років до двох, старші діти їй не цікаві.

Так пту це те на що у нього мізків вистачило

бажаною бути недостатньо.

бажано щоб у батьків були гроші дати достатньо дитині.
говорю як бажана дитина, на яку не вистачало грошей. про шо і досі шкодую.