Маю натхнення• Изменено вчера в 12:19
Читаю укр літературу для 7го класу і плачу
Оповідання Павла Вишебаби ’Марсіани’
9
5
4
1
1
231
0
Ми з бригадою просувалися моєю рідною Донеччиною в бік
передової на підкріплення нашим бійцям, які вже тримали обо
рону. Хлопці з різних куточків України вперше бачили терикони3
й знімали їх на телефон.– Кохана, дивися! Ми висадилися на Марсі: будемо колонізувати. Це ідеальна планета, бо тут немає росіян, – коментував один із них свою зйомку для дружини під гигикання інших.
Помаранчево-руді насипи справді нагадували марсіанські
пейзажі.
передової на підкріплення нашим бійцям, які вже тримали обо
рону. Хлопці з різних куточків України вперше бачили терикони3
й знімали їх на телефон.– Кохана, дивися! Ми висадилися на Марсі: будемо колонізувати. Це ідеальна планета, бо тут немає росіян, – коментував один із них свою зйомку для дружини під гигикання інших.
Помаранчево-руді насипи справді нагадували марсіанські
пейзажі.
29
22
8
2
Ответ дляЯк ухурделю
Зато не Булгаков 
Ага.
Зато ’Федька-Халамидника’ отменили. А свято место пусто не бывает...
Зато ’Федька-Халамидника’ отменили. А свято место пусто не бывает...
5
Сонце вже було на рівні териконів, а це означало, що нам потрібно терміново шукати нічліг. Навколо — поля і дороги з голими деревами по боках. Жодного натяку на ліс чи посадку, де можна непомітно для ворожих дронів розбити намети.
Офіцери прийняли рішення перечекати ніч у найближчому населеному пункті, а на світанку рушити далі.
Заїжджаємо у село: у частини будинків вибиті вибуховою хвилею вікна, у інших — проломлені дахи, біля третіх — літні люди саджають город, ладнають теплиці. Дізнаємось у них, що абсолютна більшість мешканців вже евакуювалась.
Заходити до людей у тимчасово покинуті хати — навіть думки не виникає, шукаємо щось інше. Частина наших розселяється у крихітній амбулаторії, нам же залишається єдиний варіант — дитячий садочок.
На дверях знаходимо записку українською, наче написану саме для нас: ’Всі працівники садочку евакуювались, але ми віримо, що повернемось. Якщо вам потрібно переночувати, будь ласка, не ламайте двері, ключі заховані там-то. Вода вмикається там-то(потім перекрийте)’.
Відчиняємо ключем двері та заходимо усередину. Там молочний запах, маленькі стільчики, м´які іграшки, манежі та крихітні ліжка з білими простирадлами. Наче діти були тут ще зранку.
Ми з нашим камуфляжним одягом і брудними берцями, з нашою зброєю і неголеними обличчями виглядаємо тут як прибульці з іншої планети. Тепер вже ми почуваємось марсіанами, які прибули на затишну Землю.
Заходжу в актову залу, де стоїть фортепіано, на стінах штучні квіти, рожеві стрічки та дитячі малюнки. Харків´янин Ромчик сидить серед всього цього на стільчику і взявся руками за голову:
— Хлопці, вас не накриває? Мене накриває! Цього всього не має бути. Тут мають бавитись діти, а не ми — ходити з автоматами. Ми зараз тут все зіпсуємо.
У всіх подібні до Роми відчуття і ми як не хотіли повечеряти і лягти спати, приймаємось до справи. Насамперед всі знімають взуття. Знаходимо пилосос і ганчірки для підлоги та прибираємо те, що ми вже встигли натоптати. Скручуємо килими, складаємо в бік іграшки та білизну, щоб раптом нічого не вимазати.
У пам´яті назавжди відбивається така картина. Я зробив свою частину роботи і граю хлопцям на фортепіано випадковий саундтрек до цього сюрреалістичного дійства. Під музику кипить робота — хтось складає пилосос, хтось замітає, хтось несе тазик з ганчіркою, інший підбирає на підвіконня штори, ще один скручує килими. Фінальний акорд — і ми розкладаємо спальники під намальованим вогнищем тата Карло.
Ці стіни, що звикли до тихого дитячого посапування, невдовзі починають аж здригатись від чоловічого храпу всіх можливих тональностей.
Пам´ятаю, що перш ніж провалився у сон, подумалось, що за цим намальованим вогнищем на стіні можуть бути двері в один з варіантів мультивсесвіту, в якому на цій підлозі не сплять військові з автоматами під головою, а вчать черговий танок діти, готуючись до ’Свята весни’.
Ми не встигли залишити записку-відповідь й пошкодували. Але якби змогли, написали б таке: ’Дорогі діти, до вас прилітали марсіани. Вибачте, що з необачності зламали одне підвіконня, серед наших марсіанських інструментів не було таких, щоб полагодити. Все інше прибрали, як для своїх дітей. Якщо ви читаєте це, значить на Землі закінчилась війна і ми повернулись на Марс. Мріємо залетіти до вас в гості на концерт в актовій залі, так що готуйтесь добре!’.
Офіцери прийняли рішення перечекати ніч у найближчому населеному пункті, а на світанку рушити далі.
Заїжджаємо у село: у частини будинків вибиті вибуховою хвилею вікна, у інших — проломлені дахи, біля третіх — літні люди саджають город, ладнають теплиці. Дізнаємось у них, що абсолютна більшість мешканців вже евакуювалась.
Заходити до людей у тимчасово покинуті хати — навіть думки не виникає, шукаємо щось інше. Частина наших розселяється у крихітній амбулаторії, нам же залишається єдиний варіант — дитячий садочок.
На дверях знаходимо записку українською, наче написану саме для нас: ’Всі працівники садочку евакуювались, але ми віримо, що повернемось. Якщо вам потрібно переночувати, будь ласка, не ламайте двері, ключі заховані там-то. Вода вмикається там-то(потім перекрийте)’.
Відчиняємо ключем двері та заходимо усередину. Там молочний запах, маленькі стільчики, м´які іграшки, манежі та крихітні ліжка з білими простирадлами. Наче діти були тут ще зранку.
Ми з нашим камуфляжним одягом і брудними берцями, з нашою зброєю і неголеними обличчями виглядаємо тут як прибульці з іншої планети. Тепер вже ми почуваємось марсіанами, які прибули на затишну Землю.
Заходжу в актову залу, де стоїть фортепіано, на стінах штучні квіти, рожеві стрічки та дитячі малюнки. Харків´янин Ромчик сидить серед всього цього на стільчику і взявся руками за голову:
— Хлопці, вас не накриває? Мене накриває! Цього всього не має бути. Тут мають бавитись діти, а не ми — ходити з автоматами. Ми зараз тут все зіпсуємо.
У всіх подібні до Роми відчуття і ми як не хотіли повечеряти і лягти спати, приймаємось до справи. Насамперед всі знімають взуття. Знаходимо пилосос і ганчірки для підлоги та прибираємо те, що ми вже встигли натоптати. Скручуємо килими, складаємо в бік іграшки та білизну, щоб раптом нічого не вимазати.
У пам´яті назавжди відбивається така картина. Я зробив свою частину роботи і граю хлопцям на фортепіано випадковий саундтрек до цього сюрреалістичного дійства. Під музику кипить робота — хтось складає пилосос, хтось замітає, хтось несе тазик з ганчіркою, інший підбирає на підвіконня штори, ще один скручує килими. Фінальний акорд — і ми розкладаємо спальники під намальованим вогнищем тата Карло.
Ці стіни, що звикли до тихого дитячого посапування, невдовзі починають аж здригатись від чоловічого храпу всіх можливих тональностей.
Пам´ятаю, що перш ніж провалився у сон, подумалось, що за цим намальованим вогнищем на стіні можуть бути двері в один з варіантів мультивсесвіту, в якому на цій підлозі не сплять військові з автоматами під головою, а вчать черговий танок діти, готуючись до ’Свята весни’.
Ми не встигли залишити записку-відповідь й пошкодували. Але якби змогли, написали б таке: ’Дорогі діти, до вас прилітали марсіани. Вибачте, що з необачності зламали одне підвіконня, серед наших марсіанських інструментів не було таких, щоб полагодити. Все інше прибрали, як для своїх дітей. Якщо ви читаєте це, значить на Землі закінчилась війна і ми повернулись на Марс. Мріємо залетіти до вас в гості на концерт в актовій залі, так що готуйтесь добре!’.
18
13
5
Ответ дляЯк ухурделю
Зато не Булгаков
Булгакова не проходили в 7му класі. А взагалі - Ви забули, де розташовано будинок-музей Булгакова?
2
То жесть, в нас цього вже не було, але було про Маресьєва чи Мересьєва.
Але в нас було все - і одне, і друге.
Але в нас було все - і одне, і друге.
3
Ответ дляЯк ухурделю
Зато не Булгаков
читайте українофоба булгакова , хто вам не дає? вас ущємляют?
8
5
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу