Моя хата скраю… ТЦК

Живе собі сім’я. Чоловік, дружина, дитина. Стільки часу в країні війна. Дитина їй народилася (або вже була)теж за умовний війни, батьки, рідні. І от вони «стурбовані» і нічого не роблять. Поки інші жінки чоловіків не бачать, дітей самі виховують, а хтось і не дочекався…. А тій сім’ї хочеться миру, звичайно…, за рахунок чужих людей, сімей, дітей що отак без батька …
А потім в цій сім’ї дещо стається. ТЦК забирає чоловіка і понеслося…. Жінки такі за справедливість відразу стають, розказують як це зроблено ьуло не чесно, як же їм дитину виховувати, що у них особлива ситуація, у низ же дитя росте, як же без тата…… А до цього? До цього зручно було мовчати? Лише зараз відчуття справедливості за дії тцк прокинулися, відчуття що так не чесно, що дінка без чоловіка лишилася, а дитя як же буде. Це погано, звісно. Але як же ьуло зручно до цього, коли за рахунок чужих сімей вашу сім’ю і вашого ж чоловіка інший захищав???!! Вибачте, полице прийнято мовчати, такі думки засуджуються суспільством, але всі розуміють, що воно так і є. Накипіло.