САМ_ТАКОЙ• 12 июля в 01:24
Мені стидно що я трусіха і вибираю життя в Києві, аніж переїхати в іншу країну
Тут в мене гарна робота, бізнес
Тут чоловік, який не виїздний
Тут батьки
Там - я втрачу себе, свою родину, не бачитиму батьків.. але діти матимуть шанс на вільне життя без війни
Як же це важко( дітям вже 14 та 15 років.. і я б дуже хотіла дати їм щасливе майбутнє…
Поділіться своїм досвідом
Тут чоловік, який не виїздний
Тут батьки
Там - я втрачу себе, свою родину, не бачитиму батьків.. але діти матимуть шанс на вільне життя без війни
Як же це важко( дітям вже 14 та 15 років.. і я б дуже хотіла дати їм щасливе майбутнє…
Поділіться своїм досвідом
40
19
11
3
3
3
2
179
0
А я думаю про те що це дуже і дуж жахливо що ми відірвали наших дітей від коріння, від рідної землі, що їм важко розмовляти українською, що вони думають іноземною, що вони не ростуть в цих всіх наших традиція, мені безмежно боляче це усвідомлювати.
50
35
4
2
Автор, понимаю вас.
Но у вас больше якорей.
У меня нет здесь близких, все разъехались, нет детей, партнер, но отношения шаткие. И я сижу и думаю, зачем так все терять и оставаться в холоде, депрессии и с нолем будущего(((
Но у вас больше якорей.
У меня нет здесь близких, все разъехались, нет детей, партнер, но отношения шаткие. И я сижу и думаю, зачем так все терять и оставаться в холоде, депрессии и с нолем будущего(((
19
3
Это вы так думаете, там офигеть очереди.
Во всяком случае, мы выехали и вернулись. хотя 4 года назад не было еще у нас такой медицинской жести с записями, мы явно идем в Европу..
Во всяком случае, мы выехали и вернулись. хотя 4 года назад не было еще у нас такой медицинской жести с записями, мы явно идем в Европу..
11
6
1
Еще пару лет и сможете детей одних отправить, если будет необходимость и желание.
Мы уехали сразу. Думали не на долго. И вот детям уже тоже 16-15-13-8 и я бы сказала что мы уже не можем вернутся. Это будет травма для детей еще большая, чем когда мы уехали (они были младше. Им было ок)
Я настраиваю их уже что нужно получать тут образование. А дальше (как раз и война закончится. Она закончится в любом случае рано или поздно), если они захотят, они смогут вернутся уже самостоятельно и применять свое образование и в Украине.
Мы уехали сразу. Думали не на долго. И вот детям уже тоже 16-15-13-8 и я бы сказала что мы уже не можем вернутся. Это будет травма для детей еще большая, чем когда мы уехали (они были младше. Им было ок)
Я настраиваю их уже что нужно получать тут образование. А дальше (как раз и война закончится. Она закончится в любом случае рано или поздно), если они захотят, они смогут вернутся уже самостоятельно и применять свое образование и в Украине.
20
3
2
Мой опыт: в первый день войны позвонили друзья, которые живут за границей давно и : именно так и сказали: вывозите детей, дайте им будущее. Ну, собственно, мои дети вообще не знают, что такое война. С 3 марта 2022 они заграницей, я работаю в своей сфере, но ниже квалификация. Мужа смогли вывезти давно, в начале войны было для этого много возможностей, и цены на порядок! дешевле. Из тех моих друзей ( меньшинство), кто остался, те стремятся вывезти подростков за границу через учебу заграницей, учат язык, готовятся.
29
16
7
2
Боже,яке щастя, що вони не ростуть у всіх цих традиціях корупції і ’ людина людині вовк’, постійних революцій і трагедій.
45
19
3
2
2
1
Почти те же мысли. Мне 52, работы тут нет, есть муж невыездной и дочь, которая идет в 9 класс. В начале войны уехали в Польшу, проели там заначку, немного собрали тамошней помощи. Работы в том городке не было, язык не знали, но главное - жилье. У мужа не та зарплата, чтоб оплачивать нам там съем. Вернулись. Вот жилье меня и держит тут.
10
7
1
Як ви вже задовбали своїм ниттям. Ви і вам подібні.
Київ прекрасний, скільки б та сциклива собака його не бомбила. Вдавиться
Київ прекрасний, скільки б та сциклива собака його не бомбила. Вдавиться
31
20
5
2
2
Никто не спорит, что Киев прекрасен, вот только жизнь в нем невыносима с каждым днем все больше, т.к. у города нет хозяина + война.
32
6
3
Судячи по темам про ’ треба виїжджати’, рашоботам дали команду фас. Хто хоче, той їде, а не строчить на форумі
12
12
8
У мене чоловік іноземець, коли нам звонили з посольства попередити про те що буде війна ( вони дзвонили всім громадянам своєї країни) то мій чоловік не повірив і не хотів їхати із Києва. За 2 тижні до початку війни він по роботі отримав командіровку в Туреччину, і я взяла відпустку на роботі, дітей та поїхала з ним за компанію . В Київ ми вже не повернулися, бо почалася війна. Дітям було 4 і 7 років на той час. Зараз навіть якщо війна і закінчиться, то я розумію що якщо привезу їх в Україну, то це для них буде шоком. Менша взагалі не говорить українською, хоча розуміє що я говорю, а старша памʼятає першу вчительку, садок і каже що не хоче назад, бо у неї лише негативні спогади про те як вони ставляться до дітей і несправедливість по відношенню до навчання та купу любимчиків. Подумайте автор що буде краще, я вибрала безпеку і розумію що вороття назад не маю, бо пʼять років поспіль ти вже думаєш не про свій комфорт а по майбутнє дітей.
25
13
2
1
А я себя считаю трусихой, потому, что уехала. Мне реально до жути было страшно оставить детей жить в войне. У меня три пацана 13,14,18.
А все кто остались, для меня герои.
Но мы уже не вернёмся. Никто ни в коем случае, не хочет назад.
А все кто остались, для меня герои.
Но мы уже не вернёмся. Никто ни в коем случае, не хочет назад.
21
7
3
1
Или в опу , я больше скажу некоторые наши органы уже там со всеми плюшками
Но без нас (
Где деньги , хин для рынка капиталу
Но без нас (
Где деньги , хин для рынка капиталу
2
Автор , у нас дети 14,15-они с Словении, наше присутствие не обязательно и у них есть выбор , вы тоже сможете такое будущее детям дать
Я выбрала дома, мне ЕС не зашло лично . Выезжали вначале
Я выбрала дома, мне ЕС не зашло лично . Выезжали вначале
5
1
Автор, про яку трусість ви пишете?
Так, щоб виїхати, потрібна сміливість, гроші та ін.
Але, і щоб залишитися в Києві, також потрібна сміливість.
Я не з Києва. Я з Харкова. Вже спала. Прокинулася хвилин 40 тому, бо черговий раз почула гучні вибухи.
У кожного, хто залишився, своя причина.
Вважаю, що тих, хто залишився, можна назвати, як завгодно.
Але, не думаю, що можно назвати це трусістю.
Так, щоб виїхати, потрібна сміливість, гроші та ін.
Але, і щоб залишитися в Києві, також потрібна сміливість.
Я не з Києва. Я з Харкова. Вже спала. Прокинулася хвилин 40 тому, бо черговий раз почула гучні вибухи.
У кожного, хто залишився, своя причина.
Вважаю, що тих, хто залишився, можна назвати, як завгодно.
Але, не думаю, що можно назвати це трусістю.
20
1
1
Я все бросила и уехала. Из-за детей. Но потом и муж смог выехать. Не жалею. Если бы муж не выехал, пристроила бы детей и вернулась к нему. Но я считаю что дети это самое важное в жизни, и пока они не могут о себе позаботиться сами, мы за них отвечаем
15
5
У вас інша ситуація , ви з чоловіком! Звичайно в такому випадку не так страшно,завжди є опора ,підтримка і допомога з дітьми. Ви всі разом ,сімʼєю.
А залишити чоловіка і вивезти дитину, так це на роки жити окремо. Вже війна 5-й рік, а якщо ще 5-10 років буде?
Тому це дуже складно.
А залишити чоловіка і вивезти дитину, так це на роки жити окремо. Вже війна 5-й рік, а якщо ще 5-10 років буде?
Тому це дуже складно.
5
1
Якого коріння, совкового??? Да я просто щаслива від того що мої діти не ассоціюють себе з цією гнилою системою та розмовляють затребуваною в усьому світі мовою. Ну і що хлопцям моїм не доведеться ховатись, щоб вижити. Виїхати це краще, що можна було для них зробити, ну а повертатись в країну третього світу після цивілізації явно вже ніхто не буде.
22
12
5
3
2
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу