как вы относите к тому что вашего орущего ребёнка пытается кто то успокоить?

т.е. Вы сознательно ставите эксперимент на своих детях?

Вы несете ахинею!!!! Я ни на ком не ставлю экспериментов,т.к. у меня все в порядке с внутренним миром и мне не нужно рыться в себе и других привсенародно. Тем более на собственных детях.

это не эксперимент, а часть воспитательного процесса. Дети должны понимать, что они не одни на улице, и все их слышат и кому-то они могут причинять неудобства криком.

Мудрая мать повернет и эту ситуацию(капризы и бабушек) в урок для ребенка и тем самым облегчит себе будущие прогулки.

Мы с Вами разговариваем на разных языках, разное видение ситуации.
2-3 летний ребенок не может еще различать, где хорошее, и где плохое поведение. Этому его учат родители, в таком возрасте у детей очередной возрастной кризис, когда они пытаются взять контроль в свои руки и расширить рамки дозволенного, и мама, которая, ’контролирует ситуацию’ и идет на поводу орущего чада, чтобы тот не беспокоил окружающих, как раз этот контроль и теряет. А ’сердобольные’ старушки всего лишь защищают своий личных комфорт, а не помогают маме успокоить ребенка.

Зрозуміла, дякую.
Діти бувають дуже різні, і ситуації теж дуже різні. Є діти з сильним темпераментом (холерик), а то й гіперактивні, і ’не дозволити їм кричати’ по відношенню до таких дітей звучить смішно. Чим більше їх ’затикати’, тим більше вони розходяться. І навпаки, якщо дати спочатку трохи викричатися, то далі вже можна спокійно розбиратися.
Я знаю, про що говорю, бо моя дитина саме холерик. І оті всі втручання проходячих мимо сердобольних бабусь нам лише шкодили, бо замість п´яти хвилин проблеми ми в результаті мали набагато більше.
У Вас є свій особистий досвід зі своїми дітьми, але це зовсім не означає, що цей досвід універсальний для всіх.

это понимание появляется у детей 4-5-6 лет(не забиваем, что все индивидуально), но для двухлетнего малыша существует только он и его мама(и другие близкие люди, которых он знает), остальные для него чужие и несут опасность. Есть определнные этапы в психоэмоцальном развитии детей, и их нужно учитывать.

Саме вчора я стала свідком дуже позитивної ситуації саме з дитиною, яка кричала на вулиці, і її дуже мудрою, як на мене, мамою.
Ми разом їхали в маршрутці, потім вони виходили, і малому хлопчикові (саме років 2-3 на вигляд) щось не сподобалося, по-моєму, він чи то хотів далі їхати, чи там у маршрутці хтось залишався, з ким він не хотів прощатися, чи щось інше, не знаю.
Вони вийшли, і я у вікно бачила, як хлопчик плакав, кричав, аж личко почервоніло, ногами тупотів.
Мама при цьому ще вагітна, до речі. Вона присіла біля хлопчика, і щось йому говорила (я вже не чула, що саме), інколи приобмімаючи. Але нікуди не тягнула, не брала на руки, не била, навіть сльози не витирала. Просто ось була поруч.
Потім хлопчик поступово заспокоївся, дав мамі сам ручку, і вони пішли собі спокійнісінько. Все це зайняло рівно стільки часу, скільки була звичайна зупинка маршрутки, тобто кілька хвилин.

А тепер уявіть собі, якби в цю ситуацію вліз би ’великий помагатель’ якийсь. Просто тому, що дитина кричить на вулиці.

а якщо є 5 дітей, і між ними холерики і сангвініки, і навіть меланхолік, то не універсальний досвід?)

Дуже багато залежить від маминого ставлення до ситуації, і найбільше, коли це сталось вперше, дитина тоді вивчає нову ситуацію і як їй можна поводитись в ній.

Я ничуть не рассказывала ситуации ,возникающие между мной ,моими детьми и окружающими. Но понимаю,что заносчивые мамы,которые отвечали выше,что могут послать и нагрубить окружающим,видимо забывают,что тем самым учат своих детей общаться с окружающими именно таким образом,как мама.
Моего опыта никому не навязываю. Но стараюсь помнить,что когда мои малыши подрастут,я не всегда смогу быть рядом. И ребенок ответив грубо другому человеку(по примеру тех же вышевысказавшихся мамаш),может просто элементарно получить по голове. И будет поздно искать виноватых.

З цим згодна.
І в тому числі з цієї причини, втручатися в чужу родинну ситуацію на вулиці (за вийнятком очевидного криміналу, само собою, про що вище писали), - неправильно. Бо людина, яка просто мимо проходить, не може знати всіх обставин, і в більшості випадків зробить лише гірше.

Я ніколи не грубила тим, хто втручався. У більшості випадків я їх просто ігнорувала, бо в мене вистачало проблем, які я мала вирішувати тут і зараз зі своєю дитиною.
Можливо, тим бабусям моя поведінка і здавалася при цьому хамською, але то вже їх проблеми.

ок, буду проходити повз, роблячи вигляд, що не чую і не бачу.

Ми всі до того котимось, і вже скотились, все частіше ніхто нікому не допоможе навіть коли впадеш десь на тротуарі, а що, може ти ліг відпочити, кому яке діло.
І нема чого нарікати, що люди черстві стали. Ми самі посилаємо ’помічників’ і даємо цим самим урок іншим-не втручайся, а то ще пошлють.

Вы так здесь красиво учите про кризисы,контроль ситуации,подозреваю много книг умных прочли? Но проблема в том,что все мы разные и у каждого свой выход из ситуации. А книга говорит о среднестатистическом ребенке,правда? А еще мои многолетние наблюдения привели меня к выводу,что дети педагогов такие же не воспитанные ,как и многие другие. А личный комфорт тоже понятие относительное....Так что считаю,что мои дети и не должны нарушать покой и комфорт окружающих(потому что не хочу чтобы чужие нарушали мой) ,и раздражать окружающих своим не приемлемым поведением.

Абсолютно согласна. И советчицы забывают,что когда нужна будет помощь,то то же человек,которого одернули и послали уже просто не придет на помощь. А жаль.

гиперопека, это тоже плохо. До года согласна, но в 2-3 это уже запоздалое начало воспитания.

Не треба перекручувати.
Допомога має бути дійсно допомогою, тобто людина має її потребувати, у більшості випадків прямо чи неявно цю допомогу запросити, ну і давати саме те, що дійсно потрібно людині, а не те, що сам вважаєш за краще.
А у нас люди частенько підміняють поняття і під маскою допомоги просто сунуть свого носа в чуже особисте життя. А потім ще й ображаються, коли їх ввічливо чи не дуже просять не втручатися.

Ба навіть у випадку з дитиною, яка кричить, елементарно запитати спочатку маму, чи треба їй та непрохана допомога, - так важко? Якщо вже так кортить втрутитися.

З повагою до особистого життя у нас теж погано стало, так що нічого нарікати, що люди такі нахабні стали, еге ж? До чого скотимося, що скоро будуть зазирати в подружнє ліжко, а чи не треба допомогти якійсь парі, так? Так, це вже абсурдна ситуація, але й Ви не доводьте до абсурду в іншу сторону, ок?

не знаю, как другие мамы, но я никогда не отвечаю грубо, лишь прошу не вмешиваться, если человек не понимает, то просто игнорирую и все. Сама никогда не вмешиваюсь, мама сама разберется со своим ребенком.
Я помню только один раз пришлось грубо пресечь одну настырную мадам. Ехали мы домой от родственников, поезд, на который били куплены билеты отменили, пришлось добираться домой электричкой. Людей было много, часто останавливается и подолгу стоит, пропуская поезда. Жарко, один из детей у нас аутист, она стоико все переносила до последнего, а потом просто в какой-то момент сорвалась в истерику. Кто знает, тот поймет, что это такое. Ребенка успокоить можно только холдиногм(крепко обнять и не давать, чтобы ребенок мог ударить себя или окружающий). В стесненных обстоятельствах это было сделать сложно, но все же получилось. Истерика длилась не очень долго, минут 5, окружающие с понимаем отнеслись к ситуации. Но вот в момент, когда дочь начала успокаиваться(характерные всхлипывания) с другого онца вагона прибежала женщина и начала орать, что мы издиваемся над ребенком, рассказывала, что нужно делать и развлекать ребенка, я с мужем поочередно просили не вмешиваться, обяснили, что все в порядке, ребенок с особыми потребностями, но она продолжала кричать, дочь завелась пуще прежнего. Тогда я просто накричала на женщину и нагрубила ей. Ее даже посторонние люди просили успокоиться.
Мораль сей басни, не лезте со своими нравоучениями, ситуации Вы не знаете и в любом случае только навредите.

Ну якщо та людина, яку попросили спочатку не втручатися, а потім вона готова кинути людину в реальній біді, то мені б не було жаль.
Бо це виглядає, як наче та людина претендує на повний контроль життя тієї першої людини. І зовсім не схоже на щире бажання саме допомогти.

В ліжко вже давно заглядають, Ви просто не інформовані



Є одне але, хто визначить перелік ’дійсно потрібної допомоги’ для всіх? Тут дуже розмиті грані, і для кожного вони різні.

Вы передергиваете, одно дело помощь в беде, а другое лезть с нравоучениями к чужому капризному ребенку.

ні, я просто хочу донести одну просту істину, не можливо догодити всім, комусь ця сама дія буде втручанням, а комусь допомогою.

Какая вам разница какое мнение у той бабули. Может она и правда хочет свои ошибки юности исправить. А вдруг даст вам совет,которого вам именно сейчас не хватало? И как простите, эта бабуля может в дальнейшем вас контролировать? Вам настолько важно быть отдельно от всех окружающих? Тогда да,пускай никто никогда к вам не подходит. Мы забываем,что у людей разные мысли и подход к жизни. Но чем больше мы будем разрешать проявлять участие ,тем теплее будут отношения у окружающих.

я не педагог, у меня собственных пять детей, один из которых с особыми потребностями, аутист. И всякий встречный-поперечный учил меня, как успокоить орущего ребенка, который не хочет уходить с площадки, или отдать чужую игрушку, или хочет попрыгать на батуте, и много еще других или.

А ніхто й не обіцяв, що це легко!
Універсального рішення на всі випадки немає і бути не може.

вот именно люди стали эгоистами. И ожидают,что окружающие ОБЯЗАНЫ приходить на помощь только прочитав мысли нуждающегося и просчитав по 6-8 вариантов исхода. Да мое мнение таково,что если люди будут такими претенциозными и жесткими к окружающим,то закон бумеранга и буде постоянно действовать.

А я просила тієї поради? І чому та бабуля має виправляти помилки своєї юності за мій рахунок?
Теплі відносини з´являються не тоді, коли всі лізуть один до одного, а зовсім навпаки, коли спочатку є повага до особистого життя, до приватної території, до якоїсь мінімальної дистанції навіть фізичної десь у черзі чи натовпі. Ось тоді, коли є така повага, тільки тоді можливо побачити, що хтось потребує твоєї допомоги.
А інакше це ніяка не допомога, а елементарна нав´язливість, і бажання вирішити вже якісь свої особисті задачі за чужий рахунок.

Вот вы понимаете ,как называете окружающих ? Встречный-поперечный! И это не нечаянно слово вырвалось,а вы реально так думаете. Живите,как хотите.... Никто к вам не придет с научениями...

Отже висновок, треба таки спробувати втрутитись, може це цій конкретній мамі допоможе, а якщо ні, то створить тему на ’порадниці’ і заспокоїться.
А як не втручусь, то і не буду знати, треба їй то було, чи ні.))

У вас лично нет уважения к окружающим. Понимаете? То о чем мы здесь говорим? Разговор просто дальше не информативен..... Всего доброго....

Ні, треба в кожній окремій ситуації ДУМАТИ, що насправді треба в цій конкретній ситуації, а не спробувати шопопало зробити, а потім ображатися.
Інколи найкращим варіантом є саме не втручатися взагалі. Інколи - втручатися дуже швидко і рішуче. Інколи - трошечки щось зробити, або запитати, чи потрібна допомога, або ще щось.
А не ліпити знову універсальний варіант на всі випадки життя за формулою ’спробую втрутитися, а ні, так створю тему’.