Мой способ лечения депрессии... Стихи:) А как спасаетесь Вы?

Сегодняшняя подборка, пока легче:)
Случай не клинический, но как-то накатило...

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.


***********************************

Люди — прекрасні.
Земля — мов казка,
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться
Бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити
І жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
їх на землі не було...
*******************************************

Просто. Не йти праворуч
Ані ліворуч — ні.
Хай лише вітер поруч,
Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі — в груди, —
В груди, в горби хребта…
Поруч хай вітер буде,
А вдалині — мета.

Чорно кругом чи біло,
Не зупиняти рух.
Може зламатись — тіло,
Але ніколи — дух.
Олекса Стефанович
*********************************************

#Ліна_Костенко

Є велике щастя - стрічати
теплоту молодих сердець,
котрі знають, що є початок,
і не відають про кінець.

Є початок, бо є світанок,
мати, сонце і перший крик,
бо новим було і незнаним
все, до чого ти згодом звик.

А кінця немає, бо зроду,
хоч найдовший вік проживи -
не надивишся ти на води,
не устежиш росту трави

Не домрієш, і не долюбиш,
не допишеш своїх пісень,
і не все найдорожче згубиш,
і, шукаючи, знайдеш не все.
 * **************************************

Олена Телега

Гострі очі розкриті в морок,
Б’є годинник — чотири, п’ять.
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогодні не можу спать.

Але вранці спокійно встану
Так, як завжди, без жодних змін
І в життя, як в безжурний тaнок,
Увійду до нічних годин.

Придушy свій незмінний спогад,
Буду радість давати й сміх —
Тільки тим дана перемога,
Хто у болі сміятись зміг.
******************************************
Ти приходиш до мене щоночі
В ту хвилину, як міцно я сплю,
Зазираєш в заплакані очі
І шепочеш: не плач... я люблю!..

Я слова твої чую душою
І крізь сон усміхаюсь тобі,
Твої очі горять надо мною
В невимовній, глибокій журбі.

Ти жагуче мене обнімаєш,
В тих обіймах я млію вві сні,
Поцілунками душу виймаєш,
Вириваєш ти серце мені.

Відкриваю заплакані очі...
Навкруги - порожнеча німа.
В тишині таємничої ночі
Мого щастя нема як нема...

Дмитро Загул. 1918
*******************************************

Микола Вінграновський

Якась завмерла чи примерла,
Якась неначе не моя,
Якась притьмарена, примеркла
Зайшла і стала. Глянув я:

Убога, сіра, запрацьована,
З очима повними німоти,
Стоїть хто-зна ким відцілована –
Любове, ти це чи не ти?

Так, винен я. Я йшов крізь глуми,
І в тих пришкулених роках
Плелись волами мої думи
У реактивних літаках.

Я тут, любове! Ти не злуєш.
В тебе нема на мене зла.
Пила? Пила. Ти допила.
Я ж похмеляюся за тебе, чуєш?

Не може бути двох імен
В одному серці на світанні!
Не може бути двох знамен
В одній навіки-вічній рані!

Любове, ти це чи не ти?
Чи, може, знов мені у мандри?
В космічні влазити скафандри –
Шукать тебе і не знайти?

***********************************
Василь Симоненко

Це не моя зоря і не моє бажання
Цей світ не мій і правда тут німа
і хворі люди хворі від кохання.
Що далі...далі лиш змурована стіна,
Стіна міцна - з брехні і болю.
Пройти не легко, якщо сам
Душа - не в"язень, відчуває волю
У зраді втомлена душа.
Не залишай мене тут за стіною
Дай мені руку, і не відпущу...
Я ще живий і, сподіваюсь, що не покинутий тобою
За чорною стіно вічного дощу.
Разом ми пройдем, знищим усі брами.
Разом ми - світло, навіть у пітьмі.
Цей світ: поля, ліси та океани.
Це все для нас, тут люди всі німі...
Дай мені руку, чуєш, бється моє серце.
Я ще живий, і ти для мене ще жива.
А ця стіна - з часом розіб"ється,
Самими ж нами і для нас змурована стіна.
*******************************************************
Не вигадуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз.
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху,
Коли серце стогне від мук,
Не благайте у долі лиха,
Коли щастя іде до рук.

Будьте схожі самі на себе -
Чи розумні, чи просто дурні.
Будьте чортом чи ангелом з небі,
Тільки не будьте штучні й смішні.

Василь #Симоненко

********************************************
#Олесь_Гончар

Я без тебе не можу бути…
І з тобою не можу теж!
Ой зеленої скільки отрути
Нині в серце моє ти ллєш!

Ой зеленої та запашної
Я п’ю нахильці із ковша,
І жаданої, і страшної,
Що вбиває і воскреша!

***************************************
Ліна Костенко

Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
***********************************************
Зупинилась тиша тиха і незбудна,
Зупинився в небі вечоровий дим.
Не спинись лиш ти, любове моя трудна,
Трудним світом білим падай, але йди.

Йди, моя любове, заки сил і змоги
Незрадливим словом, що б там не було,
По шляху надії під мечем тривоги
Трудним серцем світу, серцем і чолом.

Є ще в світі душі і печальні очі,
В спраглому чеканні виглядають нас,
Проглядають ранки, проглядають ночі,
В голоді і холоді проглядають час.

Йди ж, моя любове, доки твоя воля,
Коли навіть пройдеш і саму себе…
Зупинилась тиша й тихий вітер з поля,
Голубі пожежі голубих небес.

М. Вінграновський
******************************************
Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам´яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.

#Ліна_Костенко
*********************************************
#Ліна_Костенко

Ти загадка моя, ти сфінкс моєї долі,
моїх пекельних кіл склепіння голубе.
Розгублений актор, що раптом збився з ролі,
ти п´єсу завалив, але зіграв себе.

О Боже мій, які побачила я очі!
Як голос твій лунав, лишався на віки.
А п´єса собі йшла... А ми були як зодчі,
що зводили свій храм без дотику руки.

І що мені той текст і що мені ті ролі?
І хай собі крізь люк провалиться суфлер.
Ти загадка моя, ти сфінкс моєї долі.
Ми зводили свій храм. Він є у нас тепер.

Невидимий очам, без брами і паркану.
Там тільки голос твій, твій голос та ім´я.
І коли там душа, вона недоторканна.
Ти загадка моя... ти вигадка моя...
************************************************
Ліна Костенко

Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
************************************************
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

© Ліна Костенко
*********************************
Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.

Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні.

Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна — ти моя.

Василь Симоненко.
************************************
Не дивуйся. Я сьогодні чесна.
Не лякайся. Я сьогодні щира.
Не порушу те, що не воскресне,
Не чіпаю, що зашкодить миру.

Не бентежся. Просто я готова
Далі йти і залишити втому.
Не страшися. Може, якось знову
Повернусь до тебе, мов додому.

Не сумуй. Я тільки відпускаю
Те, що поміж нами наболіло.
Я пробачу, що не пробачаю,
І напну свободою вітрило.

Не чекай. Та пам´ятай кохану,
Що ночами місяцем світила.
Може, вона вітром іще стане
Й в небеса піднеме твої крила.

© Тетяна Гладиш