Администрация сайта Kidstaff не собирает пожертвования на благотворительность и не несет ответственность за действия или бездействия автора объявления, родителей ребенка, волонтеров и любых других лиц, причастных к сбору пожертвований. Администрация сайта Kidstaff не проверяет подлинность предоставляемых документов, не контролирует приход и расход средств по сбору. Любые пожертвования совершаются посетителями сайта Kidstaff исключительно по своему собственному желанию, осознавая значение своих действий.
Звертаюся до вас з проханням про допомогу,з великою надією,що ви зможете допомогти моїм дітям.
на 11.12.17 р. назначено лікування,яке коштує 55000 грн в міжнародній клініці відновного лікування. Дуже важко знайти допомогу для таких підрощених діток.Важко пояснити,що по віку вони великі,а по розвитку як малесенькі дітки і все в нас дуже повільно проходитьЇ.Моі діти маленьки борці,яким дуже потрібна допомога.
У мене двоє хворих діток і вдвічі важче,бо сума на лікування велика. Вже просто руки опускаються,бо неможливо дивитися на дітей,яким можна допомогти,а коштів на це немає.
Ось тут є перевірена інформація минулорічна (тільки змінився номер карточки)
Карточка ПриватБанка 5363 5420 1757 0525 ( на ім*я мами хлопчиків Бойко Любов Миколаївни)
Ось маленька історія про моїх хлопчиків.
У хлопчиків-близнят Артема і Давида Бойко- дитячий церебральний параліч, аплазія правої нирки (по одній нирці у кожного хлопчика), загальне недорозвинення мови важкої міри,. Ми відчайдушно боремося, щоб вони могли красиво ходити, говорити, розвиватися. Дітки дуже стараються, і у них є успіхи! Те, що більшості діточок дається просто так, дарма, від природи, для моїх синів є подвигом.Ці маленькі плечі винесли і пережили вже таке, що не всякий дорослий витримає. Хлопченята народилися передчасно, шестимісячними, з множинними крововиливами в мозок. Вони не мали жодного природженого рефлексу, які є у усіх діточок, не подавали ознак життя і годувалися через зонд. Усупереч усім прогнозам лікарів, що Артем і Давид ніколи не зможуть ходити, говорити, чути і навіть тримати голову,ніколи не скажуть слово "мама" і ніколи не зроблять мене щасливою,- ми добилися вже дуже багато чого. Всі лікарі просили нас залишити дітей,які не подавали признаків життя,і жити далі без них.Казали,що діти будуть лежачими і це лише тягар на все життя.А я взяла ці маленькі комочки,принесла додому і почала боротися за їхнє місце в цьому житті. Так,мені дуже важко.Так,я потребую допомоги,бо всі ресурси вичерпані,але я не зупиняюся. Я знаю,що світ не без добрих людей і люди,прочитавши нашу історію, обов*язково захочуть допомогти моїм хлопчикам.
Дуже важка,щоденна праця, правильне лікування, бажання стати краще примушує нас постійно боротися і доводити, що не можна ставити хрест на таких дітках. Ми вже уміємо самостійно ходити (хоча і порушена координація рухів, деформовані стопи погіршують ходу і хлопчикам важко ходити), починаємо говорити, навчаємося за спеціальною методикою.Можливо це і мало,але,повірте,що для нас -це великий успіх.Неможливо просто описати все те,через що ми проходимо кожен день.Не знаю де беруться сили і у мене і у дітей,для того,щоб не опускалися руки,і для того,щоб рухатися вперед.Ми не маємо права зупинятися. Нам треба йти вперед і тільки вперед.
Щоб закріпити те, що досягнуто за роки важкої роботи, нам треба продовжувати лікування. Хлопчики ростуть, з´являються контрактури, слабкі м´язи не справляються, з´являються різні деформації і їх треба усувати, щоб просунутися хоч на маленький крок до повноцінного життя.
Ми зробили Артемчику надскладні операціі на стопах в інституті ортопедіі.Дитина була 6 місяців в гіпсах.Ми по-новому вчимо його ходити.Це дуже важко.
За ці роки відчайдушноі боротьби ми перепробували вже дуже багато всього,але найкраще нам допомагає лікування за методикою проф.Козявкіна.Після лікування є позитивна динаміка,діти піднімаються на сходинку вище.Так боляче через те, що черговий крок в розвитку Артема і Давида залежить від грошей.Це гірка правда.Ніяких горошей не вистачить,якщо дітей двоє з таким діагнозом.Тут тільки допомога небайдужих і чуйних людей може врятувати.Людей,які захочуть допомогти зовсім чужим діткам стати кращими.
Але ж чужих дітей не буває і всі діти плачуть однаково.
Подивіться на моїх красенів! Це ті дітки, про яких казали,що вони будуть лежачими,сліпими,глухими і ніколи не скажуть слово "мама". Це ті,які народились шестимісячними,по 1 кг кожен і не подавали признаків життя. Це ті,в яких мозок був залитий кров*ю від множинних крововиливів в мозок.Ми пройшли дуже багато,ми тяжко працюємо щоденно,з болем,зі сльозами,але нам потрібна допомога,щоб ми не зупинилися,щоб рухалися далі,щоб стати ще кращими. Ми не можемо без лікування,яке дорого коштує і на яке в нас немає грошей. І якою б гіркою не була правда,що подальший розвиток моїх дітей залежить від грошей,але це так. Прошу вас,допоможіть моїм дітям! Я сама не справлюсь. Просто благаю вас про допомогу!
Дуже сподіваємося, що ви захочете стати для Артема і Давида добрими чарівниками, які в скрутну хвилину прийдуть на допомогу і своєю участю подарують хлопчикам шанс!Благаю вас, допоможіть моїм синочкам!
Звертаюся до вас з проханням про допомогу,з великою надією,що ви зможете допомогти моїм дітям.
на 11.12.17 р. назначено лікування,яке коштує 55000 грн в міжнародній клініці відновного лікування. Дуже важко знайти допомогу для таких підрощених діток.Важко пояснити,що по віку вони великі,а по розвитку як малесенькі дітки і все в нас дуже повільно проходитьЇ.Моі діти маленьки борці,яким дуже потрібна допомога.
У мене двоє хворих діток і вдвічі важче,бо сума на лікування велика. Вже просто руки опускаються,бо неможливо дивитися на дітей,яким можна допомогти,а коштів на це немає.
Ось тут є перевірена інформація минулорічна (тільки змінився номер карточки)
Карточка ПриватБанка 5363 5420 1757 0525 ( на ім*я мами хлопчиків Бойко Любов Миколаївни)
Ось маленька історія про моїх хлопчиків.
У хлопчиків-близнят Артема і Давида Бойко- дитячий церебральний параліч, аплазія правої нирки (по одній нирці у кожного хлопчика), загальне недорозвинення мови важкої міри,. Ми відчайдушно боремося, щоб вони могли красиво ходити, говорити, розвиватися. Дітки дуже стараються, і у них є успіхи! Те, що більшості діточок дається просто так, дарма, від природи, для моїх синів є подвигом.Ці маленькі плечі винесли і пережили вже таке, що не всякий дорослий витримає. Хлопченята народилися передчасно, шестимісячними, з множинними крововиливами в мозок. Вони не мали жодного природженого рефлексу, які є у усіх діточок, не подавали ознак життя і годувалися через зонд. Усупереч усім прогнозам лікарів, що Артем і Давид ніколи не зможуть ходити, говорити, чути і навіть тримати голову,ніколи не скажуть слово "мама" і ніколи не зроблять мене щасливою,- ми добилися вже дуже багато чого. Всі лікарі просили нас залишити дітей,які не подавали признаків життя,і жити далі без них.Казали,що діти будуть лежачими і це лише тягар на все життя.А я взяла ці маленькі комочки,принесла додому і почала боротися за їхнє місце в цьому житті. Так,мені дуже важко.Так,я потребую допомоги,бо всі ресурси вичерпані,але я не зупиняюся. Я знаю,що світ не без добрих людей і люди,прочитавши нашу історію, обов*язково захочуть допомогти моїм хлопчикам.
Дуже важка,щоденна праця, правильне лікування, бажання стати краще примушує нас постійно боротися і доводити, що не можна ставити хрест на таких дітках. Ми вже уміємо самостійно ходити (хоча і порушена координація рухів, деформовані стопи погіршують ходу і хлопчикам важко ходити), починаємо говорити, навчаємося за спеціальною методикою.Можливо це і мало,але,повірте,що для нас -це великий успіх.Неможливо просто описати все те,через що ми проходимо кожен день.Не знаю де беруться сили і у мене і у дітей,для того,щоб не опускалися руки,і для того,щоб рухатися вперед.Ми не маємо права зупинятися. Нам треба йти вперед і тільки вперед.
Щоб закріпити те, що досягнуто за роки важкої роботи, нам треба продовжувати лікування. Хлопчики ростуть, з´являються контрактури, слабкі м´язи не справляються, з´являються різні деформації і їх треба усувати, щоб просунутися хоч на маленький крок до повноцінного життя.
Ми зробили Артемчику надскладні операціі на стопах в інституті ортопедіі.Дитина була 6 місяців в гіпсах.Ми по-новому вчимо його ходити.Це дуже важко.
За ці роки відчайдушноі боротьби ми перепробували вже дуже багато всього,але найкраще нам допомагає лікування за методикою проф.Козявкіна.Після лікування є позитивна динаміка,діти піднімаються на сходинку вище.Так боляче через те, що черговий крок в розвитку Артема і Давида залежить від грошей.Це гірка правда.Ніяких горошей не вистачить,якщо дітей двоє з таким діагнозом.Тут тільки допомога небайдужих і чуйних людей може врятувати.Людей,які захочуть допомогти зовсім чужим діткам стати кращими.
Але ж чужих дітей не буває і всі діти плачуть однаково.
Подивіться на моїх красенів! Це ті дітки, про яких казали,що вони будуть лежачими,сліпими,глухими і ніколи не скажуть слово "мама". Це ті,які народились шестимісячними,по 1 кг кожен і не подавали признаків життя. Це ті,в яких мозок був залитий кров*ю від множинних крововиливів в мозок.Ми пройшли дуже багато,ми тяжко працюємо щоденно,з болем,зі сльозами,але нам потрібна допомога,щоб ми не зупинилися,щоб рухалися далі,щоб стати ще кращими. Ми не можемо без лікування,яке дорого коштує і на яке в нас немає грошей. І якою б гіркою не була правда,що подальший розвиток моїх дітей залежить від грошей,але це так. Прошу вас,допоможіть моїм дітям! Я сама не справлюсь. Просто благаю вас про допомогу!
Дуже сподіваємося, що ви захочете стати для Артема і Давида добрими чарівниками, які в скрутну хвилину прийдуть на допомогу і своєю участю подарують хлопчикам шанс!Благаю вас, допоможіть моїм синочкам!
показать весь текст
3697
0
Друзі, оскільки питаєте, то напишу про нас трохи. Війна. Ви ж усі і так розумієте, що моє життя і життя моїх дітей і без війни назвати легким і прекрасним не можна. А тут ще це лихо, ця страшна війна. Діти кричать страшенно, коли чують сирени. Не можу справитися з цим криком. Намагалася декілька разів спуститися в підвал, але і це мені важко дається. Поки одягну їх, поки втихомирю, то вже і відбій тривозі. Або верещать так, що я не можу їх витягнути нікуди. Потім вже і перестала спускатися. Сідаю і сиджу з ними в коридорі. Нам врятуватися немає шансу, якщо будуть бомбити по будинку. У нас відносно спокійно. Ракети летять в бази, полігони і заводи. Тому і пишу, що відносно спокійно. Сирени звучать постійно і я намагаюся приглушати їх, щоб мої хлопці не кричали.
Спочатку я ще якось розглядала питання, щоб кудись поїхати, але через трошки зрозуміла, що то просто ну нереально з моїми дітьми. Я не зможу приїхати і сісти комусь на шию зі своїми дітьми. Я ж не зможу працювати, бо таких дітей ніхто нікуди не візьме. Ну і зрозуміло, що з такими дітьми купа проблем різних. Тут під них все підлаштовано, все для них і то мені важко з ними справлятися. Не можу я їхати. Поїхали мамочки в кого діти легші, а в кого важкі діти, то і сидимо тихенько по своїх норах.
Я думала вже, щоб не збожеволіти, то поїхати на реабілітацію. Клініка, до речі, працює. Там в купі усі мамочки з дітьми. Там процедури, які будуть відволікати. Але в мене грошей немає. Є тільки на одного.
Молю Бога, щоб все закінчилося якнайшвидше. Я посивіла повністю, за цей місяць. Я за себе не переживаю. Я вже пожила, але ж вони не зможуть без мене. Я-все для них. Я стільки разів примірялась і прицілювалась як мені впасти так, щоб закрити собою відразу двох дітей. Як страшно жити стало. Як страшно, що навіть таке лізе в голову. Постійно думаю, що якби тако сидіти з ними в підвалі і їсти не було б, то що мені робити? Їм не розскажеш, що їсти немає.
Діти мої не до кінця розуміють про війну. Знають, що війна. Знають, що вбивають діток. Кажуть мені-ми будемо тримати Путіна за ноги, а ти, мама, души і бий його, щоб діток не вбивав. Співають гімн, співають пісні наші українські.
Подружка моя зі своєї церкви була принесла памперси моім хлопцям. Згадала що нам треба і попросила для мене.
А ще ми трохи зробили листівок. Знаєте, то ми так рятуємося. Зрозуміло, що зараз не до листівок, але коли вони починають кричати і я просто не знаю де подітися і що мені робити, то сідаємо і робимо листівки. Я їх не продаю. Не можу я їх продавати ці листівки, зроблені у війну. Я їх віддаю на благодійність. Подарували нашим на передову. Віддали в знак подяки волонтерам з Німеччини і Голландії. Ще одні поїхали на аукціон в Америку, а гроші на нашу армію з цього аукціону. Ще одні продали, а людина гроші відразу відправила на ЗСУ.
Дякую вам, що не забуваєте нас в ці важкі часи для усіх нас. Розумію, що ніякого збору зараз не буде. Я і не прошу нічого. Я часто плачу, але я ще трошки і оптимістка, бо збираюся на реабілітацію в червні. І нехай попробують ці скоти зіпсувати мої плани )))
Миру нам усім. Дякую вам за все. Просто знайте, що ви робили дуже добру справу для мене особисто, для Артема і Давида. Ви допомагали нам, одній матері і двом моім хлопчикам, справитися з тим, що здавалася не під силу. Ви допомагали не тільки грошами. Ми вас усіх любимо. Головне-не розгубитися. Головне-вижити. Обіймаємо вас.
Слава Україні!
Спочатку я ще якось розглядала питання, щоб кудись поїхати, але через трошки зрозуміла, що то просто ну нереально з моїми дітьми. Я не зможу приїхати і сісти комусь на шию зі своїми дітьми. Я ж не зможу працювати, бо таких дітей ніхто нікуди не візьме. Ну і зрозуміло, що з такими дітьми купа проблем різних. Тут під них все підлаштовано, все для них і то мені важко з ними справлятися. Не можу я їхати. Поїхали мамочки в кого діти легші, а в кого важкі діти, то і сидимо тихенько по своїх норах.
Я думала вже, щоб не збожеволіти, то поїхати на реабілітацію. Клініка, до речі, працює. Там в купі усі мамочки з дітьми. Там процедури, які будуть відволікати. Але в мене грошей немає. Є тільки на одного.
Молю Бога, щоб все закінчилося якнайшвидше. Я посивіла повністю, за цей місяць. Я за себе не переживаю. Я вже пожила, але ж вони не зможуть без мене. Я-все для них. Я стільки разів примірялась і прицілювалась як мені впасти так, щоб закрити собою відразу двох дітей. Як страшно жити стало. Як страшно, що навіть таке лізе в голову. Постійно думаю, що якби тако сидіти з ними в підвалі і їсти не було б, то що мені робити? Їм не розскажеш, що їсти немає.
Діти мої не до кінця розуміють про війну. Знають, що війна. Знають, що вбивають діток. Кажуть мені-ми будемо тримати Путіна за ноги, а ти, мама, души і бий його, щоб діток не вбивав. Співають гімн, співають пісні наші українські.
Подружка моя зі своєї церкви була принесла памперси моім хлопцям. Згадала що нам треба і попросила для мене.
А ще ми трохи зробили листівок. Знаєте, то ми так рятуємося. Зрозуміло, що зараз не до листівок, але коли вони починають кричати і я просто не знаю де подітися і що мені робити, то сідаємо і робимо листівки. Я їх не продаю. Не можу я їх продавати ці листівки, зроблені у війну. Я їх віддаю на благодійність. Подарували нашим на передову. Віддали в знак подяки волонтерам з Німеччини і Голландії. Ще одні поїхали на аукціон в Америку, а гроші на нашу армію з цього аукціону. Ще одні продали, а людина гроші відразу відправила на ЗСУ.
Дякую вам, що не забуваєте нас в ці важкі часи для усіх нас. Розумію, що ніякого збору зараз не буде. Я і не прошу нічого. Я часто плачу, але я ще трошки і оптимістка, бо збираюся на реабілітацію в червні. І нехай попробують ці скоти зіпсувати мої плани )))
Миру нам усім. Дякую вам за все. Просто знайте, що ви робили дуже добру справу для мене особисто, для Артема і Давида. Ви допомагали нам, одній матері і двом моім хлопчикам, справитися з тим, що здавалася не під силу. Ви допомагали не тільки грошами. Ми вас усіх любимо. Головне-не розгубитися. Головне-вижити. Обіймаємо вас.
Слава Україні!
Пані Любо тримайтеся, зараз усім важко,а Вам вдвічі, будемо надіятися на краще і на те,що хлопці попадуть на реабілітацію.
Здравствуйте почитайте здесь https://sovet.kidstaff.com.ua/question-3122148
Попробуйте подать заявку на эти выплаты.
Попробуйте подать заявку на эти выплаты.
Добрий день, ми з України! Саме так, бо ми нікуди не поїхали і лишаємося тут. Виготовляємо листівочки, але не для заробітку, а в основному віддаємо їх на благодійність. Нашим хлопцям особисто, які нас захищають. Нашим волонтерам, які допомагають ЗСУ. Волонтерам в різних куточках світу. То для нас зараз такий поряток. Важко, страшно важко, але якось треба жити.
Дуже надіюся, що нічого такого не станеться і я зможу дітей завезти на лікування 15 червня. Якщо дасть Бог не погіршиться ситуація в країні. І якщо дасть Бог, десь з’являться гроші, бо тільки на одного є. Не можу не повезти на лікування, бо геть перекошує дітей і падають постійно. Якщо без лікування, то взагалі впадуть мені на коліна і будуть повзати і я не зможу дати ради їм потім. А ви д знаєте скільки вкладено в цих дітей, щоб вони самостійно могли ходити. Так, це не така хода, як би мені хотілося і вона далека до ідеалу, але це самостійна хода. Я і так не знаю як ми будемо реабілітуватися, бо буде все через біль. Нам дуже треба потрапити на лікування. Я б і під обстрілами їхала, бо мені треба допомогти дітям не втратити те, що ми маємо. Клініка працює і числа 15 травня треба буде сплатити авансовий платіж. Як маю його платити? У мене гроші на той платіж є, але грошей на лікування немає. І не можу просити навіть, щоб допомогли нам зібрати гроші, бо мені соромно в такий час просити, коли війна, коли усім не мед. Лишається надіятися на якесь чудо. Але ж завжди ставалося так, що коли ніякої надії не було, ніхто не вірив, а ми їхали на лікування. Можливо, і зараз так станеться.
А якщо раптом у вас є можливість і вам захочеться в цей важкий час зробити добре діло, то прошу вам допоможіть моім хлопчикам. Ви точно знаєте куди підуть ваші гроші. Ви точно знаєте, що кожна ваша копійка тільки для Артема і Давида.
5363 5420 1757 0525
Нам дуже треба потрапити на цей курс лікування.
З наступаючим світлим святом усіх вас! Нехай Господь зробить так, щоб вам захотілося допомогти. Нехай зробить так, щоб ми поїхали на лікування.
Дуже надіюся, що нічого такого не станеться і я зможу дітей завезти на лікування 15 червня. Якщо дасть Бог не погіршиться ситуація в країні. І якщо дасть Бог, десь з’являться гроші, бо тільки на одного є. Не можу не повезти на лікування, бо геть перекошує дітей і падають постійно. Якщо без лікування, то взагалі впадуть мені на коліна і будуть повзати і я не зможу дати ради їм потім. А ви д знаєте скільки вкладено в цих дітей, щоб вони самостійно могли ходити. Так, це не така хода, як би мені хотілося і вона далека до ідеалу, але це самостійна хода. Я і так не знаю як ми будемо реабілітуватися, бо буде все через біль. Нам дуже треба потрапити на лікування. Я б і під обстрілами їхала, бо мені треба допомогти дітям не втратити те, що ми маємо. Клініка працює і числа 15 травня треба буде сплатити авансовий платіж. Як маю його платити? У мене гроші на той платіж є, але грошей на лікування немає. І не можу просити навіть, щоб допомогли нам зібрати гроші, бо мені соромно в такий час просити, коли війна, коли усім не мед. Лишається надіятися на якесь чудо. Але ж завжди ставалося так, що коли ніякої надії не було, ніхто не вірив, а ми їхали на лікування. Можливо, і зараз так станеться.
А якщо раптом у вас є можливість і вам захочеться в цей важкий час зробити добре діло, то прошу вам допоможіть моім хлопчикам. Ви точно знаєте куди підуть ваші гроші. Ви точно знаєте, що кожна ваша копійка тільки для Артема і Давида.
5363 5420 1757 0525
Нам дуже треба потрапити на цей курс лікування.
З наступаючим світлим святом усіх вас! Нехай Господь зробить так, щоб вам захотілося допомогти. Нехай зробить так, щоб ми поїхали на лікування.
Пані Любо дуже гарні листівочки! Будемо надіятися ,що у Вас все вийде і що скоро прийде мир на нашу землю! Тримайтеся.
Я завжди думала, що моя війна з хворобами моїх дітей- це найстрашніше випробування. Коли саме твоє життя-це вже війна. Щоденна війна, без відпочинку і вихідних. Коли сунеш вперед до перемоги хоч маленької, самої маленької.Сунеш, повзеш, шкребешся… З 24 лютого-подвійна війна. Коли виборюється Перемога,наша Перемога, але не припиняється боротьба за життя дітей. Важко усім. Нестерпно чути крики дітей, коли повітряна тривога. Нестерпно бачити, коли відкат назад, коли потрібна допомога вже і зараз. Коли падають і плачуть, коли вибиваються колінки. І ти розумієш, що будеш їхати за тим порятунком навіть під обстрілами, що та реабілітація-це крок до Перемоги. Я зараз завжди нас порівнюю зі ЗСУ )) Ну трошки відступили, трошки ранені, але зараз як поїдемо на лікування і вшкваримо, то просунемося вперед, вперед до перемоги. Я не можу сидіти і плакати, шкодуючи своїх дітей і себе біля них, чекаючи на нашу Перемогу, Перемогу України, бо я просто загину з дітьми на нашій власній війні. Мушу діяти. Мушу через не можу. Нам дуже потрібна допомога. Ми маємо поїхати на те лікування 13 червня. У мене є рівно половина від потрібної суми. Допоможіть, будь ласка, моїм славним солдатам ))
Карточка ПриватБанка 5363 5420 1757 0525 ( Бойко Любов Миколаївна)
Карточка ПриватБанка 5363 5420 1757 0525 ( Бойко Любов Миколаївна)
Добрий день! Я сплатила авансовий платіж і підтвердила наш приїзд. Як воно буде-не знаю, чесно не знаю, бо грошей немає. Вже ближче до нашого від’їзду буду діяти і щось робити. Скоріше всього- буду позичати гроші. Позичити я можу, а от як їх віддавати в такий складний час- не знаю. Ще в перших числах маю отримати пенсію по інвалідності дитячу. Все буду згрібати і побачу що там вийде, але багато грошей не вистачає, а лишається тільки дві неділі, бо 12 ми маємо бути вже у клініці на лікуванні. Молю Бога, щоб у нас все вийшло і ми змогли поїхати на це лікування. Ніхто не знає як воно буде далі. Яка ситуація буде в країні і чи взагалі буде така можливість поїхати на ту реабілітацію. Мені треба саме зараз зробити усе, щоб допомогти моім дітям поки є така можливість сьогодні. І я її не втрачу, не маю права такого. У мене немає чарівної палички, щоб я махнула і з неба посипалися гроші, яких мені не вистачає для оплати, але в цьому світі є люди з чарівними серцями, я точно знаю. І вони є тут в нашій темі, бо не раз це доводили. Я нічого просити не буду, бо знаю як зараз усім важко і не хочу, щоб ви віддавали останнє. Так якось важко від цих слів навіть. Але прорвемось. Миру нам усім!
Дякую кожному, хто допомагає Артему і Давиду! Дякую, що у вашому серці є місце для моїх хлопців! Дякую, що не лишаєте і не покидаєте. Дякую вам за кожну вашу копійку, яка робить моїх дітей здоровішими, кращими.
Сьогодні день захисту дітей. Я своїх захищаю кожен день, без вихідних і відпустки. Я вже так хотіла відрізати ту пуповину і не можу. Ну таке в мене життя. У когось інше, а в мене ось таке, з цими пуповинами двома )) і напевно, так буде до останнього мого подиху. Але я хоч трохи ту пуповину подовжую, коли ми проходимо реабілітацію і коли дітям стає краще.
Все буде добре, вірю усім серцем. Слава добрим людям, які трапляються мені і моім дітям на нашому шляху! Слава Україні!
Дякую кожному, хто допомагає Артему і Давиду! Дякую, що у вашому серці є місце для моїх хлопців! Дякую, що не лишаєте і не покидаєте. Дякую вам за кожну вашу копійку, яка робить моїх дітей здоровішими, кращими.
Сьогодні день захисту дітей. Я своїх захищаю кожен день, без вихідних і відпустки. Я вже так хотіла відрізати ту пуповину і не можу. Ну таке в мене життя. У когось інше, а в мене ось таке, з цими пуповинами двома )) і напевно, так буде до останнього мого подиху. Але я хоч трохи ту пуповину подовжую, коли ми проходимо реабілітацію і коли дітям стає краще.
Все буде добре, вірю усім серцем. Слава добрим людям, які трапляються мені і моім дітям на нашому шляху! Слава Україні!
Комментарии к ответу