Прийде день

Прийде день – ми будемо думати про війну в минулому часі.
Захочемо нову сумочку чи кроси.
Спатимемо всю ніч, згадаємо про серіали, ігри, нові пісні. І нам буде фіолетово до результатів Євробачення.
Прийде день – ми почнемо звикати щодня ходити на роботу, навчання. А влітку їздити в Крим чи Херсон.
Прийде день – ми зваримо всі ті вареники, підсмажимо всі налисники – відсвяткуємо перемогу. Клопотенка покличемо. А в шкільному меню нас буде влаштовувати навіть яка-небудь незнайома пан де калатрава.
Прийде день – чорне матюччя відступить. Це його передсмертна агонія. Тоді не захочеться ляпати бруд “замість тисячі слів”, бо всіх захопить глибина і краса мови.
Прийде день – стихнуть наші відмінності, ми пам’ятатимемо тільки спільне. Наше унікальне вміння гуртуватися і любити всім серцем.
Прийде день – ми забудемо звуки сирен та градів. І хоч привиди ще блукатимуть в снах та спогадах, але молитва, спів і тиха розмова з кимось рідним розчинить гострий страх.
Прийде день – ми виплачемося. І будемо плакати знов, знов і знов, але в очах стане трохи світліше.
Прийде день – ми відбудуємо нашу Україну. І кожен кожному буде – як золота пектораль.
Нехай у вас не буде навіть крихітного сумніву. Ми переможемо! Все буде Україна!
© Julia Gubanova