Сторінка у фб
Ріка була звіку, текла від гори до небес,
з часів, коли ще не родився отой, що воскрес,
відколи в лісах завивала вовчиця тотемна
і місяць дивився на землю невтомно, недремно.
По різних її берегах жив утомлений люд:
одні одягали кольчугу, а інші хомут,
одні виплавляли сокири, а інші кайдани,
одні сорочки вишивали, а інші сутани.
А потім убогі сказали: «Святі тільки ми!
Ми молимось мертвому духу, читаєм псалми,
співаєм осанну поганським кривавим дарункам,
впиваємось аж до знемоги диявольським трунком».
А потім убогі сказали: «Не так йде ріка».
Зібрали з почвар і скажених великі війська,
забили камінням русло, завалили джерела,
пустили ту річку убік, на залюднені села.
А потім убогі зайшли у красиві міста,
звели ешафоти із рештків гнилого хреста,
вбивали дітей і казали до неба: «Так надо»
І небо лилося сльозами на їхні паради.
А потім убогі лягли відпочити в ґрунтах,
їх мучив прадавній і ними ж породжений страх,
і їхні кістки догризала вовчиця тотемна.
А річка текла, як і завжди, ревуча та темна.
Ріка була звіку, текла від гори до небес,
з часів, коли ще не родився отой, що воскрес,
відколи в лісах завивала вовчиця тотемна
і місяць дивився на землю невтомно, недремно.
По різних її берегах жив утомлений люд:
одні одягали кольчугу, а інші хомут,
одні виплавляли сокири, а інші кайдани,
одні сорочки вишивали, а інші сутани.
А потім убогі сказали: «Святі тільки ми!
Ми молимось мертвому духу, читаєм псалми,
співаєм осанну поганським кривавим дарункам,
впиваємось аж до знемоги диявольським трунком».
А потім убогі сказали: «Не так йде ріка».
Зібрали з почвар і скажених великі війська,
забили камінням русло, завалили джерела,
пустили ту річку убік, на залюднені села.
А потім убогі зайшли у красиві міста,
звели ешафоти із рештків гнилого хреста,
вбивали дітей і казали до неба: «Так надо»
І небо лилося сльозами на їхні паради.
А потім убогі лягли відпочити в ґрунтах,
їх мучив прадавній і ними ж породжений страх,
і їхні кістки догризала вовчиця тотемна.
А річка текла, як і завжди, ревуча та темна.
10
5
0
«– Пішли-но, друже, на залізний тік,
я стільки бачив на свій вік калік
і дужих хлопців з гострими мечами,
що впораюсь з тобою тільки так,
вбивати брата вашого мастак
і навіть не вогнем, а лиш зубами.
– Ходімо, Змію, битися, авжеж,
таких, як ти, не бачив я, а теж
усяку зустрічав мерзенну погань.
Коли світами білими бродив,
траплялося мені чимало див,
які були відверто не від Бога.
Сказав Котигорошко, підійшов,
вперіщив булавою так, що кров
з очей рікою бризнула змієвих.
Звільнив сестру ув´язнену, братів,
яких шукав багато злих років,
лютневих ранків, вечорів липневих...».
– То Змія він убив? – син запитав.
– Убив, синочку, Змій отой сконав,
проте Котигорошкові тривоги
іще прийдешні: зрадили брати,
не квапилися друзі помогти,
то заморочать, то підставлять ногу.
Але найгіршим був малий дідок,
який спирався ніби на ціпок
та лиха наробив – дев´яте коло!
Сидить десь під землею, мов хробак,
а тільки-но відчує крові смак,
вилазить і руйнує все довкола.
– То він убив старого чи не вбив?
– Ще ні, синочку. Чуєш – дід завив
сиренами між хмарами над містом.
Гарчить, лютує, супостат лихий,
прибитий трохи, але ще живий,
зриває із дерев осіннє листя.
– Послухай, тату, дід чому живий?
Коли вже буде з ним останній бій,
коли його уб´є Котигорошко?
– Ця казка скоро скінчиться, синок,
зосталося лиш кілька сторінок,
ще трошки, моє сонечко, ще трошки...
я стільки бачив на свій вік калік
і дужих хлопців з гострими мечами,
що впораюсь з тобою тільки так,
вбивати брата вашого мастак
і навіть не вогнем, а лиш зубами.
– Ходімо, Змію, битися, авжеж,
таких, як ти, не бачив я, а теж
усяку зустрічав мерзенну погань.
Коли світами білими бродив,
траплялося мені чимало див,
які були відверто не від Бога.
Сказав Котигорошко, підійшов,
вперіщив булавою так, що кров
з очей рікою бризнула змієвих.
Звільнив сестру ув´язнену, братів,
яких шукав багато злих років,
лютневих ранків, вечорів липневих...».
– То Змія він убив? – син запитав.
– Убив, синочку, Змій отой сконав,
проте Котигорошкові тривоги
іще прийдешні: зрадили брати,
не квапилися друзі помогти,
то заморочать, то підставлять ногу.
Але найгіршим був малий дідок,
який спирався ніби на ціпок
та лиха наробив – дев´яте коло!
Сидить десь під землею, мов хробак,
а тільки-но відчує крові смак,
вилазить і руйнує все довкола.
– То він убив старого чи не вбив?
– Ще ні, синочку. Чуєш – дід завив
сиренами між хмарами над містом.
Гарчить, лютує, супостат лихий,
прибитий трохи, але ще живий,
зриває із дерев осіннє листя.
– Послухай, тату, дід чому живий?
Коли вже буде з ним останній бій,
коли його уб´є Котигорошко?
– Ця казка скоро скінчиться, синок,
зосталося лиш кілька сторінок,
ще трошки, моє сонечко, ще трошки...
4
Пропоцтво від поета:
Знову буде зима.
І коли тебе прийдуть вбивати,
ти побачиш на ранок
мерехтливі далекі вогні.
Відіграє сурма
патетичну журливу сонату
вітражів і фіранок
у тривожнім макондовім сні.
Мабуть, скоро зима.
І коли тебе прийдуть вбивати,
перевіриш на міцність
металеві свої ланцюги.
Що іржаві - дарма,
та під дзвін їхній солодко спати
і вплітати сторічні
орхідеї в пекельні круги.
Тож напевно зима.
Розумієш, на кого чекати.
Накривай на подвір´ї
почорнілі столітні столи.
Вже надії нема:
раз ідуть - значить, будуть вбивати.
Рви, Урсуло, ганчір´я
і намащуй холодні стволи.
Знову буде зима.
І коли тебе прийдуть вбивати,
ти побачиш на ранок
мерехтливі далекі вогні.
Відіграє сурма
патетичну журливу сонату
вітражів і фіранок
у тривожнім макондовім сні.
Мабуть, скоро зима.
І коли тебе прийдуть вбивати,
перевіриш на міцність
металеві свої ланцюги.
Що іржаві - дарма,
та під дзвін їхній солодко спати
і вплітати сторічні
орхідеї в пекельні круги.
Тож напевно зима.
Розумієш, на кого чекати.
Накривай на подвір´ї
почорнілі столітні столи.
Вже надії нема:
раз ідуть - значить, будуть вбивати.
Рви, Урсуло, ганчір´я
і намащуй холодні стволи.
3
Попіарю трохи ще одним віршем, який уже публікували журнали
ПТАШКА
– Що, моя пташко, зима?
– Зима.
– Є де сховатись, нема?
– Нема.
– Є де зігрітись, чи зась?
– Та зась.
– Хоч кожушина якась?
– Якась...
– Що видно, пташко, шляхи?
– Шляхи.
– Що за шляхами, страхи?
– Страхи.
– Що за страхами, міста?
– Міста.
– Що у містах, суєта?
– Пуста.
– А над степами псалми?
– Псалми.
– А з териконів дими?
– Дими.
– А за димами орда?
– Орда.
– А за ордою біда?
– Біда.
– Чуєш-но, пташко, лети.
– Куди?
– Там де солдатські сліди.
– Сліди?
– Йдуть аж за небо, за край.
– За край?
– Там буде тепло.
– Там рай?
– Там рай...
Все.
Решта на його сторінці.
ПТАШКА
– Що, моя пташко, зима?
– Зима.
– Є де сховатись, нема?
– Нема.
– Є де зігрітись, чи зась?
– Та зась.
– Хоч кожушина якась?
– Якась...
– Що видно, пташко, шляхи?
– Шляхи.
– Що за шляхами, страхи?
– Страхи.
– Що за страхами, міста?
– Міста.
– Що у містах, суєта?
– Пуста.
– А над степами псалми?
– Псалми.
– А з териконів дими?
– Дими.
– А за димами орда?
– Орда.
– А за ордою біда?
– Біда.
– Чуєш-но, пташко, лети.
– Куди?
– Там де солдатські сліди.
– Сліди?
– Йдуть аж за небо, за край.
– За край?
– Там буде тепло.
– Там рай?
– Там рай...
Все.
Решта на його сторінці.
5
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу