А як Ви їх поважаєте після цього?
Дівчата, намагаюсь зрозуміти і не можу. Як ви можете поважати своїх чоловіків, які повиїжджали з вами на ЗУ, чи сидять вдома і трусяться, щоб їх не викликали в воєнкомат? Що в ваших головах і головах ваших чоловіків? Мова не йде про тих, хто ну ніяк не може захищати за станом здоров´я і віком (хоча в мене є друг АТОшнік, якого давно списали за обома критеріями, проте як почалась війна - він наполягав доти, доки його не взяли до армії). Також, я розумію, що є виняткові обставини: малесенькі діти, діти-інваліди, хворі батьки.
А решта як себе виправдовують?
Про те, що не служив, зброї в руках не тримав, я навіть слухати не хочу - в ТО половина таких, але нічого, навчились всьому.
УВАГА! Всі, чиї чоловіки вже там, а також ті, хто записався, але йому сказали, що поки що не потрібно (і в цей час вони роблять іншу важливу роботу для міста) в голосуванні участі НЕ БЕРУТЬ!!