Дівчатка, підтримайте. Подаю на розлучення

14 років шлюбу, двоє дітей. Були зради з його сторони, пробачала, хоч і пробачення він не просив, а поводив себе так, ніби то тільки я в цьому винна а він ні при чому. Казав, що у нього вже немає почуттів, до мене повний ігнор, я довго терпіла приниження, образи, матюки в свою сторону, бо як це так розлучатись, що люди скажуть, як діти без тата. Насправді розумію, що просто є страх залишитись одною. Але я і так одна (не зовсім одна, в мене є мої діти), бо він мною не цікавиться, не розмовляє, я йому байдужа. Мій терпець увірвався, коли післявчора я хотіла всім разом з дітьми десь прогулятись, а він йшов, як завжди, на зустріч зі своїми друзями, він мене сильно штовхнув і я впала на підлогу, вдарившись головою в батарею на кухні. Голова болить досі, вся спухла від сліз. Він таки пішов, бо друзі і він сам в нього завжди на першому місці, а я глянула на себе в дзеркало і думаю, до чого я докотилась в 33 роки... Сьогодні подаю нарешті на розлучення, це потрібно було зробити вже давно заради себе і своїх дітей... Я працюю, забезпечити дітей зможу, але проблема в тому, що квартира куплена в шлюбі, отут будуть напевно нюанси, доведеться або продавати квартиру, або виплачувати йому його частину, щоб забрався звідси (яку частину? якщо діти залишаються зі мною), або нехай не платить аліменти, а напише відмову від своєї частки... Голова кругом., але розумію, що треба рятувати себе і дочок від тирана. Підтримайте або кидайте тапки, треба з кимось поговорити, а немає з ким(