Друзі

Не бывает много друзей!

От і чудово, всього 90 днів і ви отримали нагоду побачити справжнє лице тих, хто роками грав роль друга, але таким не був. Зате залишились поряд справжні

А какая выгода то?

Сумно те, що нарвзі спілкуюсь з тими,кого вважала так просто знайомими.

Може й так, а може ви під впливом емоцій. В мене теж є дуже ініціативні друзі. Вони такі, щоб хоч кожен вечір бачитися, тусуватися, гуляти. І всі ідеї від них йдуть. А ми з чоловіком з іншого тіста. Йому краще розвиватися на вихідних, а мені - зайнятися хоббі.
І це не значить, що я не поважаю чи не підтримаю друзів, коли треба. Просто є чим зайнятися крім спільного спілкування

Війна показала хто є хто» Як на мене це маячня, під час війни потрібно підтримувати рідних людей в першу чергу.

Думку в чем? Вопроса я не вижу.

А я считаю, что в тяжелых ситуациях рядом остаются люди у которых с тобой схожи реакции на стресс) Если в стрессе вам надо выговориться, то вы будете считать другом того кто реагирует также. А мне вот надо остаться одной и подруги у меня такие же)

Війна показала справжнє обличчя кожного, теж були і приємні і неприємні несподіванки, хоча загалом навпаки, рада що маю поруч таких чудових знайомих та друзів. Такий собі експрес -тест на щирість

Я також нікому сама зараз не пишу, у мене така захисна реакція, я переживаю негативні періоди закриваючись в собі, я не маю енергії на спілкування в принципі, але це не означає, що я поганий друг, що я не прийду на допомогу, якщо до мене звернуться, що я не перевіряю як часто дорогі мені люди з´являються онлайн - просто щоб розуміти, що у них все відносно окей і вони живі-здорові. А спілкуватися не готова, психологічний захист.

У меня тоже была подруга, ещё со школы. Точнее в школе не дружили. После 9го ушли в разные технари, а её и моя школьные подружки до 11 остались. И так получилось, что те между собой стали лучше дружить, а мы с этой. Так дружили дружили, она вышла замуж, родила, стали меньше видится. Ок. Потом она развелась, опять норм. Я уже вышла замуж, ничего не поменялось, я всегда находила время. Потом у неё появился хахаль, и я заметила, что все контакты инициирую я. Ну, я не позвоню сама, она месяц не будет звонить. Хотя есть инициирую, то продуктивно хорошо проводим время. А если что-то случилось, то она и ночью приедет, несмотря ни на что, и будет сопли мне утирать.
Но в какой-то момент я переехала с нашего района, и если раньше я 10 минут пешком всегда сама к ней ходила, то теперь мне к ней ехать с пересадкой из-под города. (сперва 5 мин до города, потом на развозке, которая от трц раз в два часа - к ней. Напряжно. Позвала её к себе. Раз, другой, третий. Всегда отказ, причём у неё машина, и ехать минут 10-15. Меня как-то зацепило. Потом она так и продолжала не звонить мне сама чтоб. Я уже озвучила, мол, я себя чувствую, что напрягаю тебя итд. Сама не звонишь, не пишешь. Я 4 месяца не звоню, и ты не звонишь, что за хрень мол... Дошло до того что я специально на её др не позвонила, а жалкую картинку разместила ей в фб. Или вообще ’с др’ написала в хронику. Не не обиделась!! Написала ’спасибки’ с чмоками. Мне потом на др звонила нормально причём. Ну и потом опять пропала, в июне будет год!!!! Год дез единого звлночка. По схеме я не позвоню сама, значит вообще не созвонимся. Хотя дружили из разряда, что я даже всегда приходила на др к её маме, я как член семьи итд. Ключи от кв были на всякий случай. Ну короче непонятно. Может и я не права, что зануда такая. Пёс знает что короче

такие ’друзья’ и без войны отплывают..а с войной и подавно.....

Автор, у каждого своя семья, сейчас у всех полно забот. Некогда вашим друзьям еще и о вас заботиться и вами интересоваться. У меня все ок с друзьями т.к. никогда не было к ним завышенных ожиданий

Общение с автором, судя по написанному

Так не у всех сейчас есть время и возможности на ’в гості чи так зустрітися’. При чем здесь дружба?

Суть не в ’зустрітися’ Суть в спілкуванні і підтримці. Написати як ти це не довго і не тяжко

Чому ж сумно? Навпаки, радійте)))
Рахуйте за життєвий урок

В мене якось навпаки. Друзі, з якими до війни майже не спілкувалися, зараз приїздять, допомагають, і я безмежно вдячна їм та рада кожній хвилині, що ми проводимо разом.

А Ви день в гарячій точці? Я так розумію що ні. Ваші друзі знають, що ви жива та здорова. І зараз в людей більш приземлені і матеріальні питання на думці - як вижити, що їсти, як підготуватись до зими, як зібрати життя до кучі.
На мою думку ви себе ведете дещо егоїстично.

Для мене, наприклад, то тяжко. В мене 5 людей, старших за 75 років і троє дітей, от їх я маю підтримувати. І в мене є ще я, яка має то все витримати. А доросла, повносправна людина може дати собі раду. Автор, вам треба подорослішати. Ресурси людей не безмежні, а ви то не розумієте. Ну або ви одинока.

Мені здається, ви маєте дещо викривлене трактування поняття ’дружба’.
Наче у радянських підручниках: ’Друг - ето навєкі помощнік і постоянний актівний слушатєль’.

Насправді здорові дози емоційного супроводу - це взагалі не про постійне перебування в зоні досяжності.
Припускаю, що у людей просто яскраво проявилася ієрархія повсякденних турбот.
Ви не можете змиритися, що ваші проблеми не на перших планах у чужих родинах.

Але це коригується. І ви ще можете побудувати стосунки на більш здорових правилах.

До чого тут проблеми? Я про банальне спілкування, просто поговорити випити чашку кави і т.д.
Родина на першому місті у всіх, але інколи треба інші емоції. Зустріч з друзями то як перезавантаження.

Ви зараз фактично вирішуєте за когось, що йому краще і що йому треба для перезавантаження.

Вашим друзям у важку мить потрібні не ви. Їм не ваша філіжанка кави потрібна.
Але ви чомусь впевнені, що без вас немає їм ні душевної рівноваги, ні інших клопотів.

Ось у чому проблема.