Дівчата, хто наразі за кордоном, як соціалізуєте дітей дошкільного віку?

Усім привіт. Знаходжуся з 2 дітьми в Німеччині з квітня. Часом себе корю, що не повернулися влітку додому, побоялася , самі з Сумської обл, недалеко від кордону. Старша донька чудово тут адаптувалася , ходить з квітня у німецьку школу. Знайшла друзів, говорить, що мріє тут залишитися жити, отримати освіту, наскільки їй подобається школа і система освіти в цілому. Але я , на жаль, живу до цих пір думками про дім, а тепер налаштувала себе, як пережити тут зиму і дай Бог навесні додому таки поїдемо. Бо наразі, на жаль, наше село майже без світла сутками. А от з молодшим сином, 5 років - все складніше. Я його не впізнаю. Він став як вовченя, одичав, став нервовий, і постійно потребує, щоб я з ним гралася. Бо не має друзів тут від слова взагалі. Живемо в маленькому селі( 4000 тис жителів) , на окраїні. Коли не вийдемо, ні людей на вулиці, ні дітей. Гуляємо одні.Просить мене, мама , знайди мені друзів . Написала у групу , яку створили українці , які , як і ми тут, 18 учасників, ніхто так і не відізвався. В садок німецький пішов восени, з 8.00 до 12.30, але там немає дітей з України у групі, лише німці та інші національності. І він з ними, на жаль, не йде на контакт. Говорить, я їх не розумію. І ходить в садок, одна назва. Тиждень максимум, і хворіє, так так жорстко, що удома так не хворів. І мене накриває від того, що я щось роблю не так, і що відсутність спілкування вплине негативно на нього.Чесно, часом думки , кинути все і поїхати додому, але розумію , що зараз- не кращий час. І старша донька дуже важко перенесла період, коли були в селі орки, і ми фактично жили в підвалі. Щастя, що виїхали тоді і що зараз живі. Кричить, я додому зараз не поїду. І так приймає антидепресанти. Завдяки їм, хоч спати почала вночі. Виходить, одна дитина тут ожила, і інша- навпаки, страждає і кожного дня проситься додому , де у нього багато друзів. Переїзд , на жаль, неможливий ,наприклад у більше місто, де могли би знайти наших діток для спілкування. Тут нарешті знайшли влітку окреме житло , і відвідую курси тут(їжджу за 15 км в сусіднє село) , і старша сказала, я в іншу школу не хочу, тут уже адаптувалася. Авто теж не маю. І мене розриває від того, що не можу нічим допомогти молодшому сину і він страждає. Кляті рашисти, украли у всіх нас щасливе життя😓
Питання наступне. Хто опинився в таких умовах , як ми. Як соціалізуєте дітей? Як виходите з ситуації? Буду вдячна за поради.
Усім спокійного тихого дня 💙💛