Мучить почуття несправедливості

Смішно. В мене чоловік служить.

А я не розумію жінок, які виїхали з умовного Києва з дитиною в умовну Німеччину і за 9 місяців не можуть поїхати до чоловіка хоч на декілька днів, бо там же надто небезпечно (там дійсно небезпечно, суть не в цьому, можна ж у Львові зустрітись). От не розумію як можна поставити крапку на сімейному житті, яке роками будувалось. І навпаки багато таких, хто чоловіків правдою-неправдою до себе за кордон перетягнув. Тут можна говорити про зраду Батьківщини, а можна про відданість сімї. Уже з якої сторони подивитись.

Та вас уже й сліду не буде. Разом з бубочкою

Не йдете служити, бо дитину няньчете.

Привезете мені закордон. Там тихіше і світло не вимикають

Тобто ви ще й чоловіка покинули в Україні на фронті? Любофф однако

Авторе, мене ´відвернуло´ від усіх моїх чоловіків колег. Не засуджую, просто тепер не маю до них поваги.

Спілкуємося виключно формально по роботі. Такого командного духу як було раніше вже нема і ніколи не буде. Якщо коротко: одні ховаються по орендованих хатах, інші липові діагнози собі зробили (до того здорові були повністю для походів, спорт.залів, для побухати тощо), треті виявляється мали хто білоруський, хто руський паспорти і жили тут з ними всі ці роки, хтось на дев´ятий місяць війни знайшов змогу поїхати до родини в Європу з якоюсь липовою волонтерською книжечкою і не на день-два, а на кілька тижнів. Помітила цікаве: в нашій великій компанії чим вище по кар´єрних сходах, тим менше служать в ЗСУ. Навіть не так: одиниці мобілізовані серед водіїв, складського персоналу, охорони. А все що носить синій комірець успішно відмазалося, про білі комірці промовчу, ті вже по міжнародних виставках спокійно гасають як і до війни.
А сьогодні ці ´уставшієатвайни´ корпоратив влаштували і дуже дивувалися, чому ж я не йду з ними разом в кабак. А в мене зараз чоловік під Бахмутом (не доброволець, просто чесний, не ховався навесні).
І я маю повне право на цю нормальну людську емоцію - відразу. Нікому нічого не виказую, це їх життя, їх вибір і їх страх. Але й поваги не маю. Пропонувала поволонтерити всім відділом в якості корпоративу, але чарка перемогла, ´усталі дяді´. Буває. (

Це нормальна реакція. Бо чоловіки не повинні ховатись. Це їхня природа, їхня честь і гідність. А всі ці розмірковування про вибір, страх, сім´ю і бла, бла, бла - для бідних.
Ти або чоловік, або подобіє. У нормальної жінки ніколи не буде поваги до того, хто відмазався.

Дуже крутий фільм на цю тему - чотири пера. Дуже гарно розкриває тему чоловічої трусості

Як сліду не буде, тоді везтимети.

А ви цікаві. У вас дитина. Чужа. Тому ви вдома. А я повинна йти разом з дитиною і чоловіком служити. Щоб кошовий спокійно спав, бо в нього лапки.

Авторе, мене ´відвернуло´ від усіх моїх чоловіків колег. Не засуджую, просто тепер не маю до них поваги.

Спілкуємося виключно формально по роботі. Такого командного духу як було раніше вже нема і ніколи не буде. Якщо коротко: одні ховаються по орендованих хатах, інші липові діагнози собі зробили (до того здорові були повністю для походів, спорт.залів, для побухати тощо), треті виявляється мали хто білоруський, хто руський паспорти і жили тут з ними всі ці роки, хтось на дев´ятий місяць війни знайшов змогу поїхати до родини в Європу з якоюсь липовою волонтерською книжечкою і не на день-два, а на кілька тижнів. Помітила цікаве: в нашій великій компанії чим вище по кар´єрних сходах, тим менше служать в ЗСУ. Навіть не так: одиниці мобілізовані серед водіїв, складського персоналу, охорони. А все що носить синій комірець успішно відмазалося, про білі комірці промовчу, ті вже по міжнародних виставках спокійно гасають як і до війни.
А сьогодні ці ´уставшієатвайни´ корпоратив влаштували і дуже дивувалися, чому ж я не йду з ними разом в кабак. А в мене зараз чоловік під Бахмутом (не доброволець, просто чесний, не ховався навесні).
І я маю повне право на цю нормальну людську емоцію - відразу. Нікому нічого не виказую, це їх життя, їх вибір і їх страх. Але й поваги не маю. Пропонувала поволонтерити всім відділом в якості корпоративу, але чарка перемогла, ´усталі дяді´. Буває. (

Як сліду не буде, тоді везтимети.

А ви цікаві. У вас дитина. Чужа. Тому ви вдома. А я повинна йти разом з дитиною і чоловіком служити. Щоб кошовий спокійно спав, бо в нього лапки.

Чому вони виїхали а ті що на фронті сидять безвилазно?

Одна з причин: військових примушують колотись експерементальними ковідними вакцинами, не відпускають навіть на вихідні додому провідати сім´ю, поки не уколеться.
Лікар Оксана Винник про уколізацію в ЗСУ:
https://www.youtube.com/watch?v=QHJoykt2QWQ

Боже, ви описали все те що я бачу і відчуваю серед свого оточення. Також чоловік там де ваш(

Спочатку, я так думала теж.
Але чим більше несправедливості до тих хто служать, це відсутність записів в воєн білет, порушення, відбирання звання і машин, самі собі купують все, безвісти пропав немає виплат. Некажуть, що помер хоча точно знають, така вказівка зверху. Людей кидають. Оці збори історія з турецькими байрактарами продажем волонтерки, і навіть форми ЗСУ. Бариги що перепродають з прибутком +200 фонарики павербанки генератори і тд. Закони що приймалися під час війни.
Коли бордель зі світлом, а ти не. Коли пункт незламності лише на папері і в новинах. Коли пишуть в разі блекауту звязок і інтернет ще три дні буде а в тебе його вже немає коли немає світла, і коли є якість гівно.
Мову вчити не на часі. За гроші відчитатись не на часі.

Починаеш задумуватися. Вже не бісить. Вже думаєш мабудь тут немає що ловити. Бо кого вони захищають бариг і ворів з депутатами. Якщо нас то давайте виїдем і ЗСУ прихватим хай Влада сама розбирається. Чого хтось має втрати сина батька чоловіка бо хтось краде, і краде і ніять не нажреться.

Та я ніколи не вважала себе патріоткою. Просто відчуваю, що зараз всім треба згуртуватися, щоби вижити і перемогти. А тут таке розчарування в людях, такий біль

Та беруть. У мене племінницю призвали.

В чем боль? Что никто вас не спрашивает, как распорядиться свой жизнью?Так и не должен.

Так і ніхто нікому нє должен. Ні захищати, ні обороняти, ні здобувати перемоги. Розходимося. Ніхто нікому нічого нє должен.

Удалено администрацией...

Совершенно верно.
личный выбор каждого.
и ничей выбор никто не вправе осуждать.

Совершенно верно.
личный выбор каждого.
и ничей выбор никто не вправе осуждать.

Удалено администрацией...

Ну то що,? Должни нам всу чи не должни?

Шо за брєд? Сестра працює на кафедрі і трохи на прийомі. Ні від кого із братів такого не чула. Чергові лякалки