Так захотілось новорічну фотосесію як ніколи

Николаев

Якось прийшли в студію, зробити сімейний портрет, попросили без декорацій тощо...забираю, а ми на фоні якогось палацу, сходів, годинників, квітів в вазонах,:) сфотожопили.

Только во многих городах поставили хоть маленькие, но красивые ёлочки. А у нас эта хрень. Очень много семей с детками вернулось в город, а у нас в кране коричневая солёная вода, ещё и елка эта дебильная. Хоть бы для деток поставили маленькую ёлочку на недельку, но нет. Мы выделяем 14 млн грн на уход за деревьями зимой. И это только один район. Говно

Был бы норм снег, то можно и на горке покататься на ледянках. И фото самые лучшие получатся. Главное чтобы люди в этот момент были счастливы. А не трясли пустую картонную коробку перед камерой

Человек сказал, что хочет фотосессию в студии, вы её обгадили и сказали, что лучше у городской ёлки. Я показала вам нашу городскую ёлку и сказала, что ёлки получше только студиях, вы начали хамить. И кто из нас токс?

Вы токс . Автора никто не гадил. Просто сказали как есть. Постановочные фотометры в чужих одеждах и интерьерах выглядят как минимум странно. У вас видимо плохие настроение. И пристать не к кому . Я вам не помощник. Идите с миром

Класс. Просто прелесть

Ви з малою дитиною повернулися до Херсону? Навіщо?

Мы в Николаеве. Никуда не выезжали, мы с мужем служим

Сегодня приезжал поезд со святым Николаем.
Есть работающие кафе с детскими зонами и аниматорами и ёлочками.
Это гораздо интереснее, чем ёлка на площади и толпы людей.

Я своих детей в людные места сейчас бы не повела, на ту же площадь и т д. Мне страшно. Я не знаю что стукнет в голову этим отморозкам.
Особенно после сегодняшних новостей с Херсона...

Сочувствую, в нашем городе вообще не поставили елку, лучше, конечно, никакую, чем такую

Да не ёлка это... Просто укутали памятник святому Николаю.

Думаю, вам уже в ответ постили истории Кати Блёстки на эту тему - инстаграммные фотосессии и ненастоящая жизнь? Вроде и смешные, на самом деле грустные

Мило так мило. Надеюсь те шмотки хоть стирают после каждого посетителя фотостудии

Я не виновата, что вы стояли на бок посту. И не надо на меня рычать. Удачи

Господи, та неужели у вас дома ёлки нет, что ваши дети прям так страдают без нее?
Какой смысл в ёлке, если все равно нет иллюминации, торговли и аттракционов рядом? Просто шоб було? Шоб детки сфоткались?

Так на ёлочку, видимо

Я не про жизнь. А про людей, у которых хобби собирать фотосессии, годами. Мне это чуждо, но других понимаю.

Просто человек такой. Плохое настроение-значит испортит его всем. На всех будет кидаться и носиться с той елкой

Нет конечно ))

Юмористка? Мы здесь оказываем помощь раненным, сообщаем людям, что погибли их близкие, ищем безвести пропавших солдат.

А что, ставить елку имеет смысл только там, где есть иллюминация, торговля и аттракционы?

Мама дофарбовує брови і вигукує: «Колю, збирайся. Нам через годину треба бути там».
Тато лежить на дивані і не перепитує: «Куди?».
Мама: «На новорічну фотосесію в студію. Швиденько, я сказала! Божена, йди мама тобі платтячко вдіне святкове. Хутенько!».
Тато, чухаючи пузо: «Іра, нікуди я не поїду!».
Мама: Коля, не нервуй мене зранку. Як я, по-твоєму, маю в Інстаграмі людей вітати з Новим роком?! У мене ж немає жодної гарної фотографії. Що виставити? Ти про це подумав? Звісно, ні! Нащо воно йому?! Але, коли тобі щось треба…».
Тато встає: «Іро, не починай! Не заводься! Зараз я тебе біля нашої ялинки вдома клацну і буде нормальний контент».
Мама, не відволікаючись від дзеркала: «По-перше, не лести собі, завести ти мене давно не можеш, вже не кажу про те, щоб відклацати нормально. А, по-друге, яке вдома? В нас йолка стоїть на табуретці в коридорі. Це, по-твоєму, гламур? Це я так маю на весь Інстаграм спозоритись? Я ж лайфстайл блогер, а не гамно собаче! Одягайся, не дратуй! Божена, іди сюди! Сідай, доця, гарне плаття, правда? Блистить!».
Тато: «Не зрозумів, ти оце щойно про відклацати не фотки мала на увазі, правда ж?
Мама: Колю, кофта у шафі, чисті труси на батареї. Збирайся! Божено, не витирай кози об плаття!».
Тато виймає щось з шафи: «Іро, що це за кофта така?! Я таке не вдіну. На ньому олень намальований. Мене пацики засміють».
Мама: «Колю, олень – то твоя тотемна тварина. Прошу, одягайся. Глянь чи стрілки рівно нафарбувала, ану?».
Тато дивиться на маму і рже: «Ірка, ну ти і напацькалась? Чого в тебе стрілки закінчуються на вісках? Я знаю на кого ти схожа! Точно, на Тутанхамона! Пам’ятаєш, ми передачу бачили про його саркофаг? Це ти цим так надихнулася, так? А це що шиньйон? Ну Бейонсе прям!»
Мама шепче, щоб дитина не почула: «Іди в дупу, Колю. Божена, я тобі що сказала? Що мама тобі казала? Не відривай етикетку від плаття, закинь її за комір. Мені ще його назад в магазин вертати після фотосесії».
Божена: «Я хочу какати».
Мама одягає пальто: «Доцю, клич тата, я вже взута. Їдемо! Де твоя шапка? Коля!!!».
Тато, шукаючи ключі від машини: «Та йду! Не кричи! Задовбала, точно, як її мамонька».
Мама з коридору: «Я все чую, придурку! Не чіпай мою маму! То свята жінка!».

На фотосесії:

Фотограф: «Станьте біля ялинки, обійміться, посміхайтесь, дивіться в камеру!».
Мама, посміхаючись: «Колю, досить чухатися!».
Тато: «Та кофта кусюча, зараза! Вже вавки собі на шиї роздер. Іра, ще довго? Тут жарко, в мене піт по дупі тече».
Мама посміхаючись: «Ми тільки почали. Не ний! Ми ще навіть на санках біля каміна не сфотографувались, а тобі вже млосно, як дитина мала!».
Фотограф: «Посміхаємось!».
Мама крізь посмішку: «Колю, ти можеш на мене не дихати?! В мене зараз туш потече?».
Фотограф: «Голову ліворуч, посміхаємось!».
Тато, дивлячись в камеру: «Іра, не махай тим шиньйоном! Зараз мені очі виб’єш! Боже, коли це закінчиться?».
Божена: «Я хочу какати!»
Фотограф: «Татку, візьміть доцю на плечі. Мама, станьте біля них праворуч і вдавайте, що розпаковуєте подарунок. Так, саме так, більше емоцій, добре».

Тато позуючи: «Ірцю, ти що пукнула?»

Мама, не випускаючи бутафорський подарунок з рук: «Ти ідіот чи що, я не можу зрозуміти?».

Тато: «Та смердить щось, труба. Чуєш? Фу, як здохло шось».
Божена: «Я покакала».
Мама криком: «Божено, ти що? Я тобі скільки раз казала, треба проситись! Не доходить? Дівка здорова, сере в штани! Як не стидно! Іди стань там в куточку і чекай нас, ще годинка і буде все».

Фотограф: «Тату, мамо, вилазьте на ліжко і вдавайте, що б’єтесь подушками. Мамо, більше грації! Тату, дивіться в кадр! І скажіть, будь-ласка, вашій доці, щоб не лизала гірлянду на ялинці».

Мама знов кричить: «Божено, зараз дам по дупі! Що це за дитина, я не знаю. Колю, не махай мені подушкою перед мордою. Мене не буде видно на фото».

Тато в пів голосу : «Іро, це якесь знущання. Скільки ти за це заплатила?».

Мама: «200$», збрехала, бо насправді 400$.

Тато: «Я тобі зроблю вдома!».

Фотограф: «Тату, більше руху! Бийте маму подушкою, бийте! Мені треба екшин! Більше емоцій! Звільніть вашу пристрасть!».

Мама крізь посмішку, мотиляючи подушкою і намагаючись відтопирити попу: Ти чуєш, що тобі людина каже?! що ти, як кілка ковтнув! Бий нормально! Бий!».

Тато замахується подушкою із-за вуха: «На!!!! На!!!! На!!!!».

Мама падає з ліжка. Підводиться. Шиньйон на бік, накладні вії відпали, одна висить над губою: «Ай, ти що, хворий? Ти мені ледь ключицю не зламав, придурку кончаний!»

Фотограф: «Думаю, досить. Зробили багато вдалих фото, буде з чого вибрати. Дякую!».


Тато, з полегшенням: «Слава Богу! Божена, вийми новорічну іграшку з рота і віддай тьоті. То не наше. Бери курточку. Поїхали додому!!

Їдуть в машині мовчки. Вкакана Божена заснула на задньому сидінні.

Мама, перериваючи тишу, починає плакати: «Я не можу повірити, що ти мене вдарив, Колю. Я просто в це відмовляюся вірити».

Тато: «Ірко, ну ти і бензопилка! Ти мене сама просила? Просила! Екшин вам подавай! І я ще й винен. Ну капець!».

Тато: «Ірко, ну ти і бензопилка! Ти мене сама просила? Просила! Екшин вам подавай! І я ще й винен. Ну капець!».

Мама витирає сльози: «Це кінець. Я забираю малу і йду до батьків жити!».

Тато: «Ага! Йди! Шиньйон не забудь, придуркувата!».

Через два тижні у маминому Інстаграмі з’являється свіже новорічне фото, на якому вся сім’я обіймається біля студійної ялинки, тримаючи в руках бенгальські вогні. Підпис до фото «Друзі, з Новим роком! Пам’ятайте, немає нічого важливішого за любов і сім’ю! Бережіть і поважайте одне одного. Дякую тобі, коханий, за розуміння і підтримку. Ти в мене найкращий. Завжди поряд, завжди надихаєш бути ніжною та люблячою. Дякую фотографу, що зовсім випадково підловив спонтанний момент нашого сімейного щастя. Випадкові кадри – найкращі. Ставте лайки, якщо вам сподобалось це фото. Ваша Іріша Даймонд».

И?

Для меня да. А какой смысл просто поставить ее посреди площади в зоне боевых действий?

Персенчику попейте, я про вашего ребенка ни слова не сказала.

И я нигде не писала о том, что мой ребёнок в Херсоне. Но там очень много детей, которые ежедневно страдают, так что ваши колкости про ’на елочку’ оставьте при себе