Розчарувалася у всьому

Маю 41 рік. 10 років тому розлучилася. Маю доньку. Донька гарно вчиться,незважаючи, що підліток, ніяких закидонів як у інших в неї немає. Оце, напевно, єдиний плюс в цьому житті.
Роботу маю, сиджу на ній вже 20 років. Скільки хотіла змінити- не вийшло. Або умови гірші, або зп меншу пропонували Сенсу немає міняти. Коли ти сидиш на одному місці стільки років, то вже тошнить.. Кар´єрного зростання нуль, бо навіть якщо начальники звільняються, то нових беруть по блату, по знайомствах. Ну, добре що й так є робота.
Більше всього мене гнітить, що немає особистого життя. Оглянулася...роки пройшли, а я як була сама так і є. Спочатку думала, що сам знайдеться...Але ні. З літа зареєструвалася на сз. Зразу купа чоловіків.і навіть є, які хочуть сім´ю. Але я до них байдужа. Людина повинна сподобатись..один вчепився, аж дратує, якось його багато.Сказала, що вибач, але ну не зайшов ти мені.сама собі не накажу-люби...Хочеться і самій відчути якесь тепле почуття. Один сподобався, але я розкусила, що йому треба разові стосунки..гарний..вихований..але байдужий.з розряду чоловіків, для кого жінка " разменная монета, очередной трофей на 3-5 разів".Хочеться теплих розмов, а не просто тваринного сексу.
І якось в житті нічого не склалося толком. Навіть думала, якби мені під час народження показали моє життя і дали вибір чи народжуватися чи ні, то я би відмовилася. Страшні речі кажу, але зовсім немає радості від життя і натхнення.
Було хоббі. Не хочу навіть до нього торкатися.
Ходила до психологів..астрологів..складала карти бажань у великих спеціалістів..з надією щось змінити.нічого не збулося навіть на 1 грам. Так що, дівчата, не ходіть і не витрачайте кошти до всіх цих спеціалістів..Все це фігня.
Були за 10 років стосунки, які принесли лише біль і розчарування.Допускаю, що немає людини у світі,.яка би просто мені зутрілася і підійшла.
Зневірилася, закрилася. Зрозуміла, що я одна у цьому світі і це треба прийняти. Маю доньку, маю відповідальність.маю вивчити і дати путівку в життя. Ну оце і все призначення моє, напевно.
Заставляю ходити себе на побачення з чоловіками з сз, аби розвіятися. Але нікому не хочеться якось відкритися, поділитися, не мої люди.на побаченні одягнула маску, пошуткувала, посміялася, каву попили і розбіглися.
Почала худнути, бо наїла кг. А тепер думаю? Навіщо? Для кого? Але худну потрохи. В душі повний роздрай, бо жодна мета, жодна ціль не досягнута..