ВернитеВалеру• 29 января 2023
А у вас була своя кімната в дитинстві?
Я не вважала моє дитинство найкращим , але деякі моменти просто заховала куди подалі. І переконала, що в мене було норм дитинство.
А тут почала працювати з психотерапевтом і.... Ні, вона не налаштовує проти батьків. Навпаки, йдемо до того, щоб я дійсно їх прийняла, пробачила і налагодила стосунки.
В мене не те, що не було кімнати. В мене не було мого місця. Я коли це зрозуміла, моя внутрішня дитина волала від нерозуміння: а навіщо взагалі було мене народжувати? Ні, в мене батьки не маргінали якісь. Це начитані, освідченні люди. В селі майже інтелігенція. Папі навіть пропонували посаду голови сільради.
Жили в будинку з дідусем, бабусею і прабабусею. Я постійно спала то з бабусею, то з дідусем. Потім в залі. Але потрібно було встигнути постелити поки дідусь не прийшов дивитися телевізор. Бо потім до нього що говори, що ні- він мене ігнорував. В до народження молодшої сестри - не спускав мене з рук, розповідав мені казки. Потім мене неначе не стало. Коли приїжджали гості ( тітки, двоюрідні брати і сестра) то мені ще доводилося шукати де лягти.
При цьому я вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю. З хлопцями не гуляла. Хоча мамі постійно розповідали , що я заграю з старшими хлопцями. І вона сварила мене " гуляща". В дійсності я боялася вийти з класу, бо деякі старшокласники мене зажимали в куток. А я сама не могла відбитися і від вчителів допомоги не було. Ну хіба розповісти мамі яка я ....гуляща.
Я довго це все ховала в собі. Робила вигляд, що нормальні відносини з батьками, що я доросла , самодостатня жінка. А по факту піймала себе на тому, що в середині я десь застрягла в тому часі і верещу від образи і нерозуміння. Декілька разів пробувала пройти практики зцілення внутрішньої дитини. А я не можу зайти в дім. Або заходжу , а там пусто. Просто все чорне.
Навіщо я це все пишу? Не знаю. Так хочеться комусь сказати. Батькам немає сенсу. Намагалася декілька разів поговорити. " Невдячна, гуляща, погана донька". Але при цьому " чому ж ти так далеко від нас заїхала і ми ж тебе вже півтора року не бачили". Бо мені не так боляче тільки по телефону і на другому континенті від вас
А тут почала працювати з психотерапевтом і.... Ні, вона не налаштовує проти батьків. Навпаки, йдемо до того, щоб я дійсно їх прийняла, пробачила і налагодила стосунки.
В мене не те, що не було кімнати. В мене не було мого місця. Я коли це зрозуміла, моя внутрішня дитина волала від нерозуміння: а навіщо взагалі було мене народжувати? Ні, в мене батьки не маргінали якісь. Це начитані, освідченні люди. В селі майже інтелігенція. Папі навіть пропонували посаду голови сільради.
Жили в будинку з дідусем, бабусею і прабабусею. Я постійно спала то з бабусею, то з дідусем. Потім в залі. Але потрібно було встигнути постелити поки дідусь не прийшов дивитися телевізор. Бо потім до нього що говори, що ні- він мене ігнорував. В до народження молодшої сестри - не спускав мене з рук, розповідав мені казки. Потім мене неначе не стало. Коли приїжджали гості ( тітки, двоюрідні брати і сестра) то мені ще доводилося шукати де лягти.
При цьому я вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю. З хлопцями не гуляла. Хоча мамі постійно розповідали , що я заграю з старшими хлопцями. І вона сварила мене " гуляща". В дійсності я боялася вийти з класу, бо деякі старшокласники мене зажимали в куток. А я сама не могла відбитися і від вчителів допомоги не було. Ну хіба розповісти мамі яка я ....гуляща.
Я довго це все ховала в собі. Робила вигляд, що нормальні відносини з батьками, що я доросла , самодостатня жінка. А по факту піймала себе на тому, що в середині я десь застрягла в тому часі і верещу від образи і нерозуміння. Декілька разів пробувала пройти практики зцілення внутрішньої дитини. А я не можу зайти в дім. Або заходжу , а там пусто. Просто все чорне.
Навіщо я це все пишу? Не знаю. Так хочеться комусь сказати. Батькам немає сенсу. Намагалася декілька разів поговорити. " Невдячна, гуляща, погана донька". Але при цьому " чому ж ти так далеко від нас заїхала і ми ж тебе вже півтора року не бачили". Бо мені не так боляче тільки по телефону і на другому континенті від вас
показать весь текст
13
361
0
Ответ длямимАпроходила
Я прочитала повністю все, тому і запитала. Як на мене, то проблема стосунків з батьками і взагалі Ваших проблем не виходить з відсутності власного куточка. У мене його теж не було. Але жодних подібних проблем, дякувати Богу, не маю 
Я думаю это потому что люди все разные, кому то пофиг что ничего нет, кому то невыносимо больно , кто то мнимый, кто то больной, кто то сумасшедший и тд
4
А в чому саме полягав стрес? Хропіли, марили? Розповідали одні і ті самі спогади з молодості?
Ви боялись, що бабусі помруть у сні? Може, вони вам вампірками вважались?
Що реально ви пам´ятаєте самі з цього віку, не з розповідей батьків (це часто перекручене або вигадане, нав´язані спогади, і в які вони самі вірять)?
Не віриться, що в підлітковому віці ви не могли собі жодного куточка оголосити своїм у будинку. Хоч би й віранду, частину кімнати, горища, літньої кухні... Це ж не 1-2 к квартира, це багато простору.
Ви боялись, що бабусі помруть у сні? Може, вони вам вампірками вважались?
Що реально ви пам´ятаєте самі з цього віку, не з розповідей батьків (це часто перекручене або вигадане, нав´язані спогади, і в які вони самі вірять)?
Не віриться, що в підлітковому віці ви не могли собі жодного куточка оголосити своїм у будинку. Хоч би й віранду, частину кімнати, горища, літньої кухні... Це ж не 1-2 к квартира, це багато простору.
2
Автор, в мене стосунки з батьками просто жахливі. Не можу жодної розмови витерпіти. Коли чудовий настрій, звоню мамі, намагаюсь поговорити спокійно і все закінчується сваркою.Кімнати не було. Була окрема дитяча з молодшими на 3х і то після 12 років. До того жили 1кімнатній квартирі
По теме. У меня была комната на двоих с сестрой.
По сути. Что-то не то ваш психотерапевт делает. Гештальт-терапевт у вас?
По сути. Что-то не то ваш психотерапевт делает. Гештальт-терапевт у вас?
Не могла. По перше, ті частини будинку були не опалювальні та не пристосовані до життя. Я боялася, що прокинуся вранці поруч з мертвою бабусею. Ну так одного разу і вийшло. Прокинулася, а на сусідній кроваті прабабуся вже накрита простирадлом. Вони вирішили не будити і не лякати мене. Ага, я після того в будинок дуже довго заходити боялася.
Я боялася батьків і не могла нічого сказати. Це з сестрою вже було простіше. А я була експериментальною в вихованні. За те, що на їх думку, я робила не правильно, сказала не правильно мене змушували приносити прут. І обов´язково великий. Потім вони дуже любили сміятися про це, що я маленький приносила, перед гостями.
Раз папа просто підлетів і вдарив не розібравшись, бо я запитала бабусю що вона реле. Вона саме фарм молода. А він вирішив що я нахамила. Ви думаєте хтось вибачився?
В и думаєте та дівчинка, яка їх боялася , могла щось там собі відстояти? Чи я просто так втекла так далеко?
Це мої спогади, не батьків. Вони не вважають що робили щось не так.
Я боялася батьків і не могла нічого сказати. Це з сестрою вже було простіше. А я була експериментальною в вихованні. За те, що на їх думку, я робила не правильно, сказала не правильно мене змушували приносити прут. І обов´язково великий. Потім вони дуже любили сміятися про це, що я маленький приносила, перед гостями.
Раз папа просто підлетів і вдарив не розібравшись, бо я запитала бабусю що вона реле. Вона саме фарм молода. А він вирішив що я нахамила. Ви думаєте хтось вибачився?
В и думаєте та дівчинка, яка їх боялася , могла щось там собі відстояти? Чи я просто так втекла так далеко?
Це мої спогади, не батьків. Вони не вважають що робили щось не так.
2
Ви вже яка по рахунку це пишете. Чому ви задаєте питання не прочитавши?
Не психолог спровокував ці спогади. Інша ситуація в житті. Я й до психолога пішла спочатку з іншим. Зараз займаюся( ну як, тільки почали) з психотерапевтом. Бо неможна вже те, що вилізло , просто так взяти і знову забути.
Не психолог спровокував ці спогади. Інша ситуація в житті. Я й до психолога пішла спочатку з іншим. Зараз займаюся( ну як, тільки почали) з психотерапевтом. Бо неможна вже те, що вилізло , просто так взяти і знову забути.
Значит, у вас мест было достаточно, значит, у вас кровать детская была) у нас тоже никого не выселяли, могли вместе положить или переместить Ребенка на одну ночь на более маленькую постель, а на его большую разместить 2чел. Тут отдельный странный момент, что автор пишет, что она в таких случаях вынуждена была искать себе угол сама, это как? Вообще, это обязанность взрослых.
2
Ми з молодшим братом ділили кімнату. Не бачу в тому ніякої проблеми. В нас була двокімнатна квартира.
Что значит ’вылезло’? Вы ведь же уже один раз забыли? Жили сколько-то лет и вас эти детские воспоминания не беспокоили?
А потом развод с мужем, стресс, боль. Вы и едете к психологу за помощью. А он рассказывает вам, что все проблемы из детства, что вашего внутреннего ребенка ’не долюбили’ и теперь проблемы в отношениях. И, действительно, вы начинаете вспоминать факты из детства и они плохо сочетаются с текущим восприятиям понятия ’любовь к детям’. И вы ужасаетесь, как же эта девочка могла так жить, вот бедняжка, думаете об этом, страдаете заново. Хотя вы уже прожили это, забыли. Даже если бы у вас была своя комната и кровать, и любящая мама, вы бы под влиянием психотерапевта нашли причины, почему вас там в детстве недолюбили.
И что вы ’лечите’ у психотерапевта? Какой ваш запрос?
А потом развод с мужем, стресс, боль. Вы и едете к психологу за помощью. А он рассказывает вам, что все проблемы из детства, что вашего внутреннего ребенка ’не долюбили’ и теперь проблемы в отношениях. И, действительно, вы начинаете вспоминать факты из детства и они плохо сочетаются с текущим восприятиям понятия ’любовь к детям’. И вы ужасаетесь, как же эта девочка могла так жить, вот бедняжка, думаете об этом, страдаете заново. Хотя вы уже прожили это, забыли. Даже если бы у вас была своя комната и кровать, и любящая мама, вы бы под влиянием психотерапевта нашли причины, почему вас там в детстве недолюбили.
И что вы ’лечите’ у психотерапевта? Какой ваш запрос?
4
Жили усі в гостинці: батьки, я і сестра. Коли я вступила у вуз і мала сесію, то вчилася у ванній, бо на кухні була завжди мама, тато із сестрою втикали в тєлік в кімнаті. Нічого, зате одразу схопила хлопця із квартирою 
, так мені звідти хотілося вирватися. А от нашій старшій 20 років, як її випхнути з її кімнати-хтозна, їй комфортно вдома і зовсім немає стимулу до чогось прагнути
, так мені звідти хотілося вирватися. А от нашій старшій 20 років, як її випхнути з її кімнати-хтозна, їй комфортно вдома і зовсім немає стимулу до чогось прагнути
2
Ответ дляВернитеВалеру
О матєрь котья.
Перестаньте вигадувати.
Перестаньте вигадувати.
Какой у вас запрос на психотерапию, можете ответить?
Тю... конечно, не относится.
Но это вы пришли на форум со своими ’страданиями’
Шли бы к психотерапевту своему.
Но это вы пришли на форум со своими ’страданиями’
Шли бы к психотерапевту своему.
1
Ні, не було. Хоча ми жили в 2- кімнатній квартирі: я, мати і сестра.
Одну кімнату здавали в оренду. В іншій жила сестра і мати. Я могла лише спати в цій кімнаті. Уроки вчила в коридорі, або у ванній кімнаті, на підлозі.
До сестри не можна було заходити, бо я на неї погано впливала, за словами матері.
Зараз маю доньку, і в неї є своя кімната. Це її куточок, хоча вона того не цінить, скоріше не розуміє
Одну кімнату здавали в оренду. В іншій жила сестра і мати. Я могла лише спати в цій кімнаті. Уроки вчила в коридорі, або у ванній кімнаті, на підлозі.
До сестри не можна було заходити, бо я на неї погано впливала, за словами матері.
Зараз маю доньку, і в неї є своя кімната. Це її куточок, хоча вона того не цінить, скоріше не розуміє
1
і чого ви сюди оце все приперли, вибачте, якщо свій запит ви с психотерапевтом вирішувати будете. Щоб вас тут пожаліли? Проблема з житлом була, і зараз є. Ви занадто чутлива. І багато вішаєте на батьків. Так простіше, знайти когось винного у своїх проблемах і страждати.
1
Знаєте, я якийсь момент злилася на дітей, що вони не цінують того, що є, моїх зусиль, щоб вони ніколи не знали як воно бути зайвим від народження. А потім згадала, що вони просто діти і я, як мама зобов´язанна це все дати.
Ну і дуже добре, що вони все таки цього не знають і не розуміють.
Ну і дуже добре, що вони все таки цього не знають і не розуміють.
2
Была детская. Нас было двое. Но это не мешало мне хотеть сбежать быстрее в своё жильё. Родителей не переделать, много раз прокручивала в голове возможный неприятный разговор, но понимаю, что мама начнёт визжать и наезжать, а ее «прости» мне давно не нужно.
1
Я співчуваю
Так добре, що ви працюєте над собою та вашими проблемами. Нехай ваша внутрішня дівчинка відчує, що вона не одна, що в не ви доросла і зможете захистити свої інтереси надалі.
Так добре, що ви працюєте над собою та вашими проблемами. Нехай ваша внутрішня дівчинка відчує, що вона не одна, що в не ви доросла і зможете захистити свої інтереси надалі.
2
У меня тоже не было своей комнаты. Спали в одной комнате с братом(мы с братом погодки но учились в одном классе) и родителями. Лет с 14, я катастрофически стала нуждаться в отдельной территории. И у родителей появилась возможность ее иметь, но решено было не расширять квартиру в родном городе а купить мне в городе, где я собиралась учиться, т.к. когда мы с братом уедем, родителям не нужна большая квартира. Так вот в 14, я объявила забастовку-голодовку и мне мама разрешила переехать в гостинную, но только на ночь, летом и до холодов я спала на утепленном балконе. На моей психике это не отложилось, но, когда родилась дочка, я ей первым делом сделалала свою комнату.
Страх батьків - це вже по суті. Але навіть за наявності окремої кімнати було б те саме. Спільний побут, спільний простір.
Ви зараз десь в такому ж віці чи старше батьків на момент ваших дитячих спогадів? Тепер ми знаємо про депресивні та інші стани, аб´юз, співзалежність. Вони - не знали. Це їх не виправдовує. Але вам буде, можливо, легше зрозуміти їх поведінку. І ви більше можете не боятися, ви виросли, ви незалежні, вони більше не мають жодного впливу.
Ви не від них тікаєте, а від себе. Від себе не втечеш. Думки все одно з собою. Фантазувати - а яка б я була, якби вони мене ростили по іншому, любили більше і тд, це не має сенсу. Це минуле. Має сенс бути відповідальною за себе тут і зараз.
Ви зараз десь в такому ж віці чи старше батьків на момент ваших дитячих спогадів? Тепер ми знаємо про депресивні та інші стани, аб´юз, співзалежність. Вони - не знали. Це їх не виправдовує. Але вам буде, можливо, легше зрозуміти їх поведінку. І ви більше можете не боятися, ви виросли, ви незалежні, вони більше не мають жодного впливу.
Ви не від них тікаєте, а від себе. Від себе не втечеш. Думки все одно з собою. Фантазувати - а яка б я була, якби вони мене ростили по іншому, любили більше і тд, це не має сенсу. Це минуле. Має сенс бути відповідальною за себе тут і зараз.
1
Я вже писала. Чесно, набридло навіть повторювати. Я не спеціально їх витягла ці спогади. Вони надійно заховані були довгі роки. Спочатку я намагалася поговорити з ними. Зрозуміла, що то не має сенсу. Для себе прийняла, що от такі вони, їх так виховували. Переробити я їх не зможу, дитинство ще раз не буде. І , знаєте, років 15 так нормально я жила з цим. Спогади заховані, батьки прийняті. Життя норм.
Я сама не рада, що воно почало вилазити. Бо це вибиває з ніг. Але запхати просто так знову кудись далеко я не можу вже. Забути я також не можу. І говорити з ними я знову не можу. Нічого, справлюся.
Я сама не рада, що воно почало вилазити. Бо це вибиває з ніг. Але запхати просто так знову кудись далеко я не можу вже. Забути я також не можу. І говорити з ними я знову не можу. Нічого, справлюся.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу