Рік як я вдова...

Сьогодні рік, як не стало мого другого чоловіка. Йому тепер назавжди 35. Так, я понити трохи. Знаю можливо дістала своїми темами, але хочу виговоритися((
Я була не ідеальна дружина для нього. Характерна, темпераментна, завжди зі своєю думкою на все. Але він став тим чоловіком, якому я змогла знову повірити та довіряти. Іноді не вірю до сих пір що його немає. Так, у мене з´явився зараз інший і я не знаю досі правильно вчинила чи ні, що впустила іншу людину у своє життя. Траур на жаль не витримала(
Ось дивлюся на дитину і бачу його копію. І стає так прикро, що він не бачить, якою вона стала за цей час красивою, багато чому навчилася, подорослішала. Заговорила як тоді він бажав, щоб знала мою рідну мову. Ще і допустила помилку. Коли його не стало, то я забрала дитину до себе у квартиру. Тобто максимально обмежила дитину від стресу. Зараз мені здається вона і не пам´ятає його вже. І коли вона підросте, то дізнається сумну правду, що я не рідна мама. Що чоловік з яким я можливо буду, теж чужий. Якщо я прийму його пропозицію стати дружиною. Він був у нас і запропонував це. А я геть заплуталася у всьому, у своєму житті, не знаю вже що правильно, а що ні, і чого я хочу.