Як ви думаєте, щось сьогодні вночі буде?

о, це точно страшно було. як тільки голову під душ - а воно візьме та й влетить
в нас ще ванна кімната з вікном

Я вже помила і собі, і дітям. Воду понабирала, гаджети зарядила. Рюкзак з документами і ліками поближче присунула. Зараз малих спати покладу і буду сидіти.

Я когда продукты заказывала, дернуло меня пару энергетиков заказать. Стоят, на всякий пожарный. Хотя такое не пью никогда.

Троюродный брат невестки по папиной линии свекра

блін, в нас завтра с дистанційки тільки один урок, математика о 12.50
ну як так...

Як же шкода мені наш народ, скільки пережили, але не скорились,тримаються, а військові, їм взагалі низький уклін... Герої!

19-20 передивала, сейчас расслабилась. Я так устала морально, что вообще ничего не чувствую.
Войну мы все дружно проспали, как раз переболели гриппом. У меня уши ватой были заткнуты,как раз отит долечивала. Не слышали взрывов,зотя от нас недалеко были.
Свекровь звонила, говорила про взрывы на аэродроме, муж не поверил,успокоил и лег дальше спать.
Я накануне до 3 ночи работала, вообще тогда много работала, новости почти не читала. Может потому так крепко спала.
Короче, глянула я потом в тел,а там...
Перезваниваю подруге: она кричит война. Я говорю: а что делать?? И стою растерянная. Во дворе наррд суетился, в машины сумки паковал. А я пошла в душ, голову мыть.
А потом была оккупация, страх, мародерство вокруг,поиски еды и лекарств. Выезд под обстрелами, ночевка в поле под взрывы. И многое другое. Дциали, уезжаем на пару месяцев. Почти ничего не взяли. Зато я взяла золото, дузи любимые, чтоб продать,если что. Пригодилось.
Так и скитаемся

Люда,що за Придністровя чули ви?русня постить фото ,хтось з місцевих скинув,и тираспільскі групи,і офіційно мо їхнє,що всьо.Скупчення військ наших на кордоні.Там склади зброї величезні в селі якомусь і Майя до Байдена їздила,і ці перетрубації в парламенті у них.

А мені мама подзвонила: прокидайся, в Борисполі вибухи, війна... Я чоловіка бужу, а він такий спокійний: ясно, я ще посплю. То він і малий спали, а я не могла - серце калатало, руки трусились. Аж десь годині о 12 трохи відпустило, але спати не могла. Чоловік о 8 встав, ще й на роботу збирався))) але подзвонив шефу і той всіх вдома лишив. Ми цілий день вдома просиділи. А десь о 20:00 виїхали до батьків під Вишгород, бо там підвал. Кіт по дорозі обісрався)) то їхали ми з пригодами) як згадаю... їдемо і ржемо, що цю волохату зброю масового ураження треба закидати в танки русні)

Вы в каком городе?

Я живу в 15 км від цього села. Так, з нашого боку підготовка колосальна. З того боку моляться, щоб нічого не було.

Скріню

Наши собрались в пмр заходить?

Ні, навпаки. Виглядає, як оборона.

склади там в колбас’єві
ще 14 армії генерала Лєбєдя.
місцеві молдовани подейкують (зокрема, господар квартири де я жила, колишній мент досить високопоставлений), що там давно все розікрали. і залишилось саме лайно іржаве.
але й воно вибухає.

з боку пемеер?

Саме так. Тому і не можна там нічого чіпати

Кіт у вас самий «сознательний», не те, що ви

Тому що тут йде прив´язка до дати. Навіть якщо вам здається, що ви розслаблені, а мозок зафіксував дату 24/02, як черговий кінець світу, то нерви будуть напружені, мозок працюватиме інтенсивніше, адреналін і кортізол будуть в надлишку.
Дата минає, мозок намагається відпочити, а небезпека все ще можлива... І якщо трапиться щось нештатне, то у нервової і гормональної системи може не вистачити ресурсу - він вже використаний несвідомо.
Спогади про минулий рік - те саме, переживання жаху і зайва стимуляція.
Зараз, як на мене, краща позиція - Ну було, й було. Вже минуло. Їсти є що, вдягнути є що, дах над головою є. Все інше теж переживем.

Все вище написане стосується тих, хто налякався, але живий і відносно здоровий.
Є ті, хто втратив набагато більше, ніж нерви((((((((
Тримаймося!

Я - ні)

В якому б не були місті, ми всі Україна і один народ, ми боїось і це нормально, ми перестраховуємось, ми підримуємо коли страшно. Мене Порадниця дуже рятувала на початку...

звичайно
бо хвиля піде аж до Кишинева

та я не про вас))
з якого боку моляться

Я в Киевской области, вода и гаджеты это на случай если будет обстрел и со светом траблы будут. А рюкзак не знаю зачем, никуда не собираюсь, но к выходу положила, но он у меня всегда сложен с 24 февраля 2022.

По розрахункам мінус 4 села в пмр, 4 села у нас і два міста (моє(( в хлам, плюс землетрус 7-7,5 балів. Але цього не буде, бо винесли багато.

Я думаю буде,русні б не повірила б,але є інфа від інших джерел ще.і Ваня Яковина каже ,давно пора той гнійник видушить.Це серпом кабаєву буде по тому місцю.гіркін те ж каже,що всьо..Хоть би без жертв з нашого боку,пишуть,що там у русеі служба лафа була,всі хотіли туди-гарна зарплата,житло службове,халявка,нічого не робиш,спокійний регіон,животи понаїдали,хто там полізе захищатись..село Колбасне якось так склади-русня пише

оце і в мене така позиція
але я давно не маю психологічної прив’язки до будь яких дат. оці всі роковини, ювілеї зі справляннями- мене аж дратують.

З боку пмр. Бо люди взагалі не при справах, а русьні там до 2 тисяч. І всі вони з усіх боків в облозі.

Теж цей день 2022-го перед очима у всіх подробицях. Живу в Глевасі. Хто знає, той зрозуміє, що тут у нас поряд. 23-го на роботі була, ввечері прочитала про Титан... Їду додому, виходжу з метро, навкруги людно, вітрини, ліхтарі, звичайна вечірня метушня. А думка раптом - сьогодні останній мирний вечір. Аж зупинилась від неї. Сама себе почала заспокоювати, що це нерви, скоро весна, все буде добре, це ж 21 століття, космос освоюємо, штучний інтелект створюємо, яка війна? І ні новин, нічого читати не стала. Але про всяк випадок згребла всі документи, склала. Тривожну валізу - ні. Лягла спати. Прокинулась о 4.50 від незрозумілого звуку. Вирішила, що хтось у під´їзді так гучно двері зачинив, ми ж упередмісті, тут часто дуже рано на роботу люди їдуть. Сіла на ліжку і тут як бабахне, вікна, скло в дверях ходором. І гуркіт літаків страшенний. Сусідка телефонує і її клинить на одній фразі. Та мені і так все було ясно. Розбудила малу, покидали так-сяк дещо з речей у валізку і вийшли. На першому поверсі сусіди, всі один на одного дивимось з німим питанням... Спустились у будинковий підвал. На вулиці літаки, вибухи, капець просто. Потім вирішили у шкільне бомбосховище перейти. Серед дороги сусіди вирішують їхати десь машиною. Залишились ми з малою вдвох. Біжимо і просто над головою вибух, зарево. Заскочили у під´їзд поряд. І тут я згадую, що не можна при обстрілах перебувати на сходах. А де ж? Темно, страшно. Добігли до бомбосховища. Я мамі в Київ телефоную - війна. Вона мені - яка війна? он сусідка на роботу щойно пішла... Коротше, все у найменших подробицях перед очима досі...

Так ще декілька років тому я читала, що Придністров‘я живе контрабандою зброї, тому, маємо надію, що, як і усе російське, там залишилось аналогівнетне нічого…