Бокс-орун• 24 февраля 2023
Розкажіть, про свій останній мирний день рік назад.. що робили?
Про що мріяли та планували.. Свої відчуття напередодні..Чи вірили що буде війна?
показать весь текст
3
568
0
До вікна. Модна було і не виходити. Якщо ви дійсно тут були, то зерні б не писали, про ’не розказали’.
а я 24 с утра таки сбегала снять гель-лак, уже отрос и я понимала, что непонятно когда смогу попасть к мастеру, хоть сниму, благо соседний дом и она согласилась. Даже забыла об этом) вспомнила, прочитав Ваше сообщение
Я 23 помню не очень хорошо, обычный день - работа, дом. Вечером родители мои разругались сильно между собой и я подумала, что какая-то агрессия прям звенит в воздухе (потом стало ясно откуда оно), муж пришел с работы, сказал, что даже его сегодня цепляют мысли о войне (хотя он был из тех, кто вообще не рассматривал такой вариант событий). Дочь 25го должна была ехать под Киев на соревнования, поэтому я «рада», что все началось когда она была дома.
У меня было все куплено и собрано на случай войны, деньги сняты, машины не было только (мы обсуждали покупку б/у, но решили, что лучше деньги на руках, в случае чего), поэтому эвакуировались только 1 марта на поезде. На машине все равно было страшно ехать - столько историй жутких.
Еще потом в апреле я прочла предсказание одной бабульки видящей (еще в совковое время к ней ездили разные высокопоставленные люди), сказала, что в мае 2023 закончится. И я такая - с ума сошла что ли??? больше года! как дожить?! я еле тянула день за днем, ночь за ночью. а сейчас май 2023 это хороший прогноз. Как все относительно.
Я 23 помню не очень хорошо, обычный день - работа, дом. Вечером родители мои разругались сильно между собой и я подумала, что какая-то агрессия прям звенит в воздухе (потом стало ясно откуда оно), муж пришел с работы, сказал, что даже его сегодня цепляют мысли о войне (хотя он был из тех, кто вообще не рассматривал такой вариант событий). Дочь 25го должна была ехать под Киев на соревнования, поэтому я «рада», что все началось когда она была дома.
У меня было все куплено и собрано на случай войны, деньги сняты, машины не было только (мы обсуждали покупку б/у, но решили, что лучше деньги на руках, в случае чего), поэтому эвакуировались только 1 марта на поезде. На машине все равно было страшно ехать - столько историй жутких.
Еще потом в апреле я прочла предсказание одной бабульки видящей (еще в совковое время к ней ездили разные высокопоставленные люди), сказала, что в мае 2023 закончится. И я такая - с ума сошла что ли??? больше года! как дожить?! я еле тянула день за днем, ночь за ночью. а сейчас май 2023 это хороший прогноз. Как все относительно.
12
я была уверена, что на села никто не будет тратить ресурсы. Моя мама и сейчас так думает))
Мы тоже думали выехать. в село, но не было как, в итоге оказались заграницей
Мы тоже думали выехать. в село, но не было как, в итоге оказались заграницей
1
Ну я навіть не знаю ,що на це відповісти) Танки навіть на околицях Києва були,сім‘ю з дітьми розстріляли в машині в межах Києва,а ви все ще думали,що це далеко?
1
я 87 года рождения, помню бабушка рассказывала про войну, но неохотно, мало, выспрашивали, она ребенком была, говорила, что ее мама была очень красивая, обмазывалась сажей, кучу одежды одевала, мешков...
Я детстве любила читать про партизанов, как защищали люди свою Родину и никогда не могла подумать, что это с нами произойдет, да еще с теми, где куча родственников.
Я детстве любила читать про партизанов, как защищали люди свою Родину и никогда не могла подумать, что это с нами произойдет, да еще с теми, где куча родственников.
1
24.02 мы с мужем по делам собирались на север страны(израиль), у нас ночевали его дети. Вообщем утром у младшего истерика, не хочет в садик во всем этом дурдоме я пытаюсь сама собраться и собрать младшего, слышу в вотсап сообщение пришло . От начальницы’ в мелитополе разбомбили аэродром, война!’
На север мы поехали, весь день я рыдала, я не могла в это поверить.
Муж зашел в банк, ко мне подошел охранник с вопросом нужна ли мне помощь, думал домашнее насилие.
Я чувствовала что будет война, звонила родным чтоб ехали в Израиль, но когда это случилось поверить не могла.
На север мы поехали, весь день я рыдала, я не могла в это поверить.
Муж зашел в банк, ко мне подошел охранник с вопросом нужна ли мне помощь, думал домашнее насилие.
Я чувствовала что будет война, звонила родным чтоб ехали в Израиль, но когда это случилось поверить не могла.
Мы в Чехии, еще до войны собиралась тут учиться, знала, что будет тут, поэтому морально легче. Я спасаюсь тем, что нашла работу и чудесный коллектив. Стараюсь не думать о доме, а то накрывает. Нужна дочке сейчас здесь. Еще в селе дом брошен, сад
1
Принимать решение о безопасности своих детей - задача родителей. И решение принимал каждый сам. А то, что люди ждали что им, как стаду овец, скажут ’ехайте туда’ это чистый инфантилизм, свойственный нашему менталитету, увы.
2
за два дні до 24 мене набрав колишній чоловік, сказав підготувати сина, якщо почнеться війна, він його повезе одразу в Європу.
я цю інформацію озвучила на офісі, але ми всі притримувались позиції, що залякують, як з короною. І ми це не слухаємо, а живемо повноцінним життям.
документи склала і зробила найбільшу помилку, тому що не вірила, у мене був майже пустий бак, я не заправила авто.
23 числа - мій звичний ідеальний день, таких днів у мене вже немає рік, хоча я в спокої, в хорошій країні, все добре, але відчуття такі притуплені, не виражені((((
зранку відвезла малого в школу, не було заторів і це мене дивувало. Потім пішла на розтяжку, далі робота. Після школи малий приходив до мене на офіс і йшов на малювання, а далі ми разом їхати на англійську, син займався, а я поряд купувала продукти . Ми приїхали пізно додому і я немала бажання забрати посилку з Нової пошти, хоча відділення в моєму будинку. Цю посилку я отримала вже у травні 😱
після ввечері, малий грався, а я сиділа у своєму улюбленому місці і трохи читала, трохи сиділа в соцмережах і переписувалась з друзями. Думала, що війни не може бути.
Зранку проснулась від повідомлення, скинули відео вибуху за 14км від мого будинку. Колишній чоловік набрав одразу, що виїхав, йому було їхати 3,5годин. Я живу на 9 поверсі, виглянувши у вікно, я не повірило, що відбувається, затори утворювались за хвилини, черги до банкоматів, аптек, магазинів. Я набрала родичів, друзів, не хотіла виходити з дому, вирішувала чи віддавати сина, тому що боялась і хотіла бути з ним. Ми з подругою обговорювали, щоб я їх забрала, але до неї неможливо було доїхати.
гроші мої були в сейфі на офісі, туди я потрапила аж через півроку.
Виїхати з міста я могла лише через 4 години, хоча жила на виїзді, доїхала до заправки і чекала в черзі, далі в мене була істерика, тому що приїхав забрати сина КЧ, а я не знала чи роблю правильно, що відпускаю його з ним.
це останній ранок, коли я була вдома, після цього додому я повернулась лише на 2 тижні, вже вкінці літа.
З собою речі не брала, тому що думала день-два і повернусь.
Зі мною був спортивний костюм, плаття на роботу, штани, 2 шапки, 2 пари взуття, рюкзак, щітка і косметичка.
Одразу після того, як малий поїхав, я направилась до батьків, за 40км, там будинок, тихо, наступного дня, поряд з нами зірвали міст, важливе сполучення, і через 2 дні з кумами ми виїхали в Молдавію, такими дорогами, через села, слідкували де немає ще довбаної русні, потім я попрямувала до свого сина в Європу, так і тут. Ми не були в окупації, ми чули лише звуки вибухів, але цього достатньо було( за один день зброя стала звичним ділом, кум взяв з собою, тому що не розуміли чи зможемо спокійно виїхати.
нас чоловіки проведи до кордону, далі ми 4 машини, дінок, дітей, мам попрямували просто вперед, ніхто не розумів куди ми їдемо, перше що потрібно було, виїхати за межі країни.
не знаю, якщо повернути час назад чи виїхала б знову, в батьків ми облаштували гарний підвал, водичка, одіялка, ліхтарики.
перші місяці, єдине що ми робили - це волонтерили, я не могла прийняти думку, що залишила країну. Допомагаючи, мені було краще.
Сьогодні йдемо на молитву!
Молимось і віримо, дякуємо ЗСУ!!! І допомагаємо, єдине що нас чекає - ПЕРЕМОГА!!!!
я цю інформацію озвучила на офісі, але ми всі притримувались позиції, що залякують, як з короною. І ми це не слухаємо, а живемо повноцінним життям.
документи склала і зробила найбільшу помилку, тому що не вірила, у мене був майже пустий бак, я не заправила авто.
23 числа - мій звичний ідеальний день, таких днів у мене вже немає рік, хоча я в спокої, в хорошій країні, все добре, але відчуття такі притуплені, не виражені((((
зранку відвезла малого в школу, не було заторів і це мене дивувало. Потім пішла на розтяжку, далі робота. Після школи малий приходив до мене на офіс і йшов на малювання, а далі ми разом їхати на англійську, син займався, а я поряд купувала продукти . Ми приїхали пізно додому і я немала бажання забрати посилку з Нової пошти, хоча відділення в моєму будинку. Цю посилку я отримала вже у травні 😱
після ввечері, малий грався, а я сиділа у своєму улюбленому місці і трохи читала, трохи сиділа в соцмережах і переписувалась з друзями. Думала, що війни не може бути.
Зранку проснулась від повідомлення, скинули відео вибуху за 14км від мого будинку. Колишній чоловік набрав одразу, що виїхав, йому було їхати 3,5годин. Я живу на 9 поверсі, виглянувши у вікно, я не повірило, що відбувається, затори утворювались за хвилини, черги до банкоматів, аптек, магазинів. Я набрала родичів, друзів, не хотіла виходити з дому, вирішувала чи віддавати сина, тому що боялась і хотіла бути з ним. Ми з подругою обговорювали, щоб я їх забрала, але до неї неможливо було доїхати.
гроші мої були в сейфі на офісі, туди я потрапила аж через півроку.
Виїхати з міста я могла лише через 4 години, хоча жила на виїзді, доїхала до заправки і чекала в черзі, далі в мене була істерика, тому що приїхав забрати сина КЧ, а я не знала чи роблю правильно, що відпускаю його з ним.
це останній ранок, коли я була вдома, після цього додому я повернулась лише на 2 тижні, вже вкінці літа.
З собою речі не брала, тому що думала день-два і повернусь.
Зі мною був спортивний костюм, плаття на роботу, штани, 2 шапки, 2 пари взуття, рюкзак, щітка і косметичка.
Одразу після того, як малий поїхав, я направилась до батьків, за 40км, там будинок, тихо, наступного дня, поряд з нами зірвали міст, важливе сполучення, і через 2 дні з кумами ми виїхали в Молдавію, такими дорогами, через села, слідкували де немає ще довбаної русні, потім я попрямувала до свого сина в Європу, так і тут. Ми не були в окупації, ми чули лише звуки вибухів, але цього достатньо було( за один день зброя стала звичним ділом, кум взяв з собою, тому що не розуміли чи зможемо спокійно виїхати.
нас чоловіки проведи до кордону, далі ми 4 машини, дінок, дітей, мам попрямували просто вперед, ніхто не розумів куди ми їдемо, перше що потрібно було, виїхати за межі країни.
не знаю, якщо повернути час назад чи виїхала б знову, в батьків ми облаштували гарний підвал, водичка, одіялка, ліхтарики.
перші місяці, єдине що ми робили - це волонтерили, я не могла прийняти думку, що залишила країну. Допомагаючи, мені було краще.
Сьогодні йдемо на молитву!
Молимось і віримо, дякуємо ЗСУ!!! І допомагаємо, єдине що нас чекає - ПЕРЕМОГА!!!!
6
Файний день був, хоч і тривожний. Тільки вийшла з лікарняного після корони. Снідала супер смачними макаронс(«ами», чи хто їх знає як правильно). Отримала новий цікавий проект на роботі. Ввечорі з подружкою по магазинах походила, купила в Новусі ананас-гриль і смачну дорадо. А ще тунця свіжого по класній акції. Так і висять фото в телефоні, коли чоловіку відправляла з питанням чи хоче таке. І не замовила доставку води, «по пізно вже, завтра замовлю»… І все. Занінчилося тоді старе життя. 
3
Это хорошо, что все хорошо. У меня работа не очень, дочка учиться тут не хочет. Но ничего, будем смотреть что дальше. До августа она тут, а дальше возможно программу не продлят, тогда возвращаться, а некуда
я записала ребенка на оформление загран паспорта и очень себя ругала, что не подумала раньше
все мы уже прекрасно понимали и был ступор и страх
все мы уже прекрасно понимали и был ступор и страх
2
а я б выехала всей семьей заграницу, если б знала. Хотя бы на время. Поэтому считаю мерзким поступок власти - поставили экономику, которая и так рухнула, выше жизней людей. Экономика восстановится, а людей не вернуть.
12
в стратегическом плане - это войдет в учебники как правильная тактика перед войной
а мы запомним только боль и вопросы
страшно
хотя я все думала и понимала - моя семья никуда бы не выехала( тогда так сложились обстоятельства....
а мы запомним только боль и вопросы
страшно
хотя я все думала и понимала - моя семья никуда бы не выехала( тогда так сложились обстоятельства....
1
достаточно было предоставлять людям верную официальную информацию - тогда можно было бы говорить о том, что каждый принимает решение сам, нам же официально говорили успокоиться, не нагнетать и готовиться к шашлыкам. До сих пор не понимаю как люди и сейчас умудряются верить тому, что говорят им с телевизора.
10
Закінчила ремонт. Забрала шторі 23 - го, 24 мала вішати їх. Все повимивала. Купили с чоловіком 23-го шампанське та смачну їжу, святкували з дітьми завершення ремонту. На вулиці вже ходили воєнні, я жодної хвилиночки не думала, що може таки початися, думала привентивні міри. Вночі крізь сон чую вибухи. Думала - яка сильна гроза. Потім вибухи стали сильними дуже, вскочила - питаю що це, чоловік говорить - війна почалася. Я не повірила, він єдиний, хто казав, що тики може. Вибігла в дитячу - діти вскочили - мамо шо це мамо шо це, я дивлюсь з балкону - страшенні вибухи....Діти, кажу, почалася війна.... Терміномо вдягаємося. Молодший став плакати, старший в інет, я телефонувати всім рідним...
1
С интересом прочитала тему. Ужасно грустно..планы, надежды..как же мне жалко людей, нас, украинцев, как же больно(( я не помню ничего за день до войны, да и за неделю тоже. Только по двум-трем фото в телефоне и перепискам. А вот утро взрывов помню очень хорошо, до мельчайших деталей(
6
А меня удивляют люди, которые зная, что огромные колонны с сотнями вражеской техники прут в сторону Киева с десятков направлений, ждали ещё какой-то ’официальной информации’. Хочется спросить, чем люди думают в таком случае. Вам сказали - война. Что ещё нужно было сказать? Я не знаю, как бы поступила другая власть или власть другой страны в такой ситуации. Но у каждого на плечах есть голова, чтобы думать и анализировать.
2
23 лютого затрималась на роботі, потім за мною заїзав чоловік і ми поїхали в супермаркет. Мені хотілося зробити якісь запаси їжі та води. На стелажах вода в 1,5 л пляшках була без упаковок, чоловік не хотів брати, бо незручно потім додому носити. Я бігала на рецепшен, хотіла щоб мені зі складу принесли воду в упаковках, бо мені хотілося 5-6 упаковок купити. Ніхто не йшов, посварилась з чоловіком, бо він мені пропонував завтра все купити, а мені хотілось сьогодні і точка. Якась чуйка була. Купила хоч 10 пляшок і вони мені дуже в нагоді були, бо зранку відключили світло та воду. А кудись йти шукати було страшно, бо чути було взриви. Я з Харкова.
5
что знала? я не имела доступа к такой информации, чтобы точно что-то знать. Вы почитайте темы за прошлый год - всех ’истеричек’ в бан за нагнетание. Власть официально заявляла, что это провокации, нужно успокоиться и готовиться к шашлыкам.
4
так в том и вопрос. Никто не говорил людям, что война. Говорили ’нагнетание, провокации и учения’. И это и было официальной информацией. Зачем было людей вводить в оману такими заявлениями и притуплять осторожность?
Даже если бы они просто не комментировали события своми шашлыками, уже это могло бы спасти не одну жизнь. Не говоря уже о честном заявлении - да, на пороге война. И вот тогда было бы честно сказать, что каждый сам принял свои решения.
Например, я верила в войну, муж - нет. Еле уломала его остановить ремонт, до апреля. В итоге хоть деньги какие-то на руках были на выезд, но он согласился только чтоб меня успокоить. О выезде он и слышать не хотел и деньги продолжал тратить на всякую ерунду. Знали бы мы что грядет война - распоряжались бы деньгами аккуратнее и купили бы машину, про выезд заграницу не уверена.
Даже если бы они просто не комментировали события своми шашлыками, уже это могло бы спасти не одну жизнь. Не говоря уже о честном заявлении - да, на пороге война. И вот тогда было бы честно сказать, что каждый сам принял свои решения.
Например, я верила в войну, муж - нет. Еле уломала его остановить ремонт, до апреля. В итоге хоть деньги какие-то на руках были на выезд, но он согласился только чтоб меня успокоить. О выезде он и слышать не хотел и деньги продолжал тратить на всякую ерунду. Знали бы мы что грядет война - распоряжались бы деньгами аккуратнее и купили бы машину, про выезд заграницу не уверена.
5
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу