Розкажіть, про свій останній мирний день рік назад.. що робили?

То якісь чартери були. Регулярні рейси познімали. Десь з числа 16 авіакомпанії почали знімати всі рейси в Україну.

Я даже не помню когда и где первый раз услышала сирены. Наверное уже у дочки. Всю ночь ехала к ней на поезде, уже 24 людей в поезде было море, с клетками и переносками, спали по 2 на полке, поезд опаздывал часов на 8, подолгу стоял на станциях, выключает свет, темно.
Приехала и не могла попасть к дочке, такси просто не ехали, попросилась в машину к какой то девушке, ей видимо удалось найти такси. Взяла. В городе тихо, в воздухе тревога и гнетущее ощущение, хоть ножом режь, людей нет, машин мало, где все? Это было 25 уже. Время растянулось и сжалось одновременно. Солнце светит, а ощущение жуть. Наконец то доехала к дочке, она сидела на лавке у подъезда меня ждала

Що саме було відомо, як об´явили? Я постійно була в новинах і не чула про реальні кордони військових дій

Вечер 23го очень хорошо помню. Гуляли с собаками,встретили много знакомых,разошлись поздно по домам с мыслью,что ничего не будет.... и тогда я не знала,что собаке нашей жить осталось 2 недели(((

Моя бабуся була малою, то розповідала, що німці їх не ображали, але дорослих примушували працювати. Це було в селі в Київській області.Я розумію, що вона могла чогось не знати чи просто пощастило. Але такі от спогади.

У дочки хлопець з Донецької області. Їх містечко у 2014 тихо пройшли дорогою зі Словʼянська до Донецька. Тож дійсно люди могли думати, що у селах/дачах/маленьких містечках буде спокійніше.

О Боже, дочке сколько?
Мы на эвакуационном похоже ехали, как на титанике

19. Мы ехали в пшемышль 28 часов стоя в холодном тамбуре на одной ноге. Вернее не ехали, а по многу часов стояли в поле. Перед нами было 4 эвакпоезда и Польша сутками принимала их без отдыха

На сході ніхто мирних особливо не зачіпав,ні тоді ,ні зараз.

Я надувала кульки і пекла торт, бо у обох моїх донечок день народження 24 лютого. 12 і 6 років... Святкували його в брудному смердючому підвалі...

В ОРДЛО маєте на увазі?
Бо, дивлячись на Марік, Сєвєродонецьк, Ізюм якось інше враження... Хоча коли окупували може й не чіпають, тих хто залишивсь. Та ми, насправді, не знаємо, що там спливе, як виженемо...

Мы не верили до последнего.Вечером как обычно лягли спать.в 5 с чем-то звонит сын с Херсона говорит началась война.Я его ещё спрашиваю-сколько ты выпил чтоб звонить в такую рань и такое молоть.Потом утром учительница написала не идти в школу.Потом в часов 11 снова написала что заберите детей с улицы,слышны выстрелы.В часов 12 дня как началось(начали бомбить воинскую часть.мы недалеко от нее).Ступор.шок.Собрались в течении часа.Поехали.Ну вот как то так у нас началась война.Очень много что произошло.Ехали туда незная куда.шок.паника.очереди на заправках.Жили где-то неделю в разных городах по чужим людям с сайта прихисток(спасибо тем людям что приютили).Позвонили соседям сказали вроде тихо.наши не пустили.Мы приехали домой.Да не долго радовались.В середине марта начали так конкретно бомбы 500 кг бросать и пару ракет.Посносило домов прилично так.Хорошо хороший погреб был у нас.Опять мы морскую свинку в руки+2 кота но уже в Киев к родне.жили в Киеве у родни до июня.Но Слава Богу дома.Надеюсь что не будем бежать снова.Так как нам всего 80 км до границы

Я зрозуміла, ви вперто хочете бачити тільки те, що собі придумали. От я вам кажу особисто - я б не робила ремонта, але це для вас не аргумент. Ну ок.

Телеграм канали наприклад і т.д.Чи ви тільки телебачення дивитесь?

Не верила, что будет война. День не помню- обычный рабочий. Только проснулась, как сегодня, в три часа ночи, и не спала, пока в 5.36 не услышала свист ракеты и взрыв. Я жила возле военного аэродрома. Пошла в гараж за машиной, но дорога на выезд проходит рядом с аэродромом, а там все сверкало. Боялась, что может зацепить. К обеду город заблокирован, велись бои на северной части. Все. Оккупация.

Не обижали, только проводили мед.опыты над детьми в концлагерях, расстреливали, перекачивали от них всю кровь для своей армии, насиловали, сжигали заживо в печах целыми группами.
А так фрицы были вполне себе милашками, да

На сході ніхто мирних особливо не зачіпав,ні тоді ,ні зараз.

Я маю на увазі не бомбардування і обстріли,а знущання над мирними,так як було в Київській обл.Патріотів тільки вичисляли,основну масу ніхто не чіпав.

Розказувати не хочу. Хочу спитати чи нормально що я не хочу згадувати що було 23-го. Не хочу пригадувати 24-те.
Не розумію нашо???
Досвід отримала, висновки зробила. Рухаюсь далі.
Не можу сьогодні заходити в соц мережі, там стільки болю і горя.
Я не хочу цього всього .

Дите еще, моей 17 будет. Очень часто с ней до мельчайших подробностей 24 и после обсуждаем

Тільки тг тоді читала, іноді та дивилась. Для мене висадка десанта це ні про що, я не розумію, я цивільна людина. Але все одно не пам´ятаю такої інформації. Але точно пам´ятаю як казали , що все це десь далеко від Києва.

Пробачте, але ким треба бути, щоб чуючи під вікнами канонаду вірити в те, шо десь хтось говорить по телевізору? Ну якась же мінімальна здатність до аналізу інформації, яка надходить з оточуючого середовища, має бути, чи все ж ні? Не говорили... А сходити подивитись вже не модно???