Вертатись не можна чекати

Ну значит на может она уволиться. Каждый сам для себя принимает решение.

Ребенок без отца не скучает? А вам как без мужа? Не боитесь, что сложно будет потом найти общий язык? Вы же до конца войны собираетесь быть за границей. А конец может быть и через год, и через два, к сожалению((((

Общаемся в вайбере по видео почти каждый день . Нормально.

Я би не верталася, ми на лівому березі, більше місяця на заспокійливих, є влучання та загиблі поруч. Повернулися влітку того року і пошкодували. Виїхати поки не можемо через сімейні обставини. Безпека дитини- найголовніше.

Ні, не йому, він не знає ні англійську, ні німецьку. Дівчаткам - українкам з його класу. Вони гарно знають і німецьку і англійську, так що прекрасно розуміють, що їм кажуть. Мами скаржилися, що булінг в школі , і словесний і підніжки ставлять. Мій розказував , що по одному погляду зрозуміло, як до нас відносяться. В нього свято було, коли в школу не потрібно було йти. Ми в селі живем, біженців інших національностей немає. В містах - інша ситуація, там іноземців більше, ніж австрійців .

Логіка в тому, що від мене залежать близькі люди. Тяжко захворіла і померла бабуся, перед тим лежала, батькам допомогла зробити ремонт і переїхати і все це протягом останніх 5 місяців. Так буває, окрім мене нема кому було впрягатися. І дитині я маю забезпечити захист наскільки це від мене залежить.

Зараз нарешті більше можливостей відкрилося, виїду з дитиною обов´язково.
Так, я хвилююся за дитину і ходимо у сховище під час ракетної небезпеки, що в цьому ненормального?
Як на мене ненормальною є бравада про ’а ми спимо, а ми нікуди не ходимо, а ми не боїмося, а ми звикли’. Просто тому що ракетами байдуже що ви там собі думаєте і до чого звикли.
Автор приймає зараз рішення, меседж більше був до неї, бо вона має вибір.

Не выезжала. Только вгачале на 1,5 мес в киев обл выехала. В апреле того года вернулись.
Ну что сказать. Страшно было на новый нод и вот с 16 мая.
А так норм. После НГ готова была выезжать, но попустило
Сейчас в области. Буду кататься все лето туда сюда...
На месте автора не возращалась бы.. по послед событиям неизвестно, что этим дебилам придет в голову еше((..

Сами понимаете, ситуация не из лёгких у многих. В мирной жизни трудно, а сейчас вообще не понятно что как и куда. По этому с синий в руках сижу в польше, работа трудная, но это лучше, чем неизвестность

У меня таких уже несколько пар ’общаемся по Вайберу, ребенка в войну не повезу, сама не поеду’ развелись. На сайтах знакомств аншлаги нормальных мужчин, у которых жены свалили в Европы.

+++
Брат мій на межі розлучення з дружиною, другий рік поспіль не бачаться взагалі. Там де була маленька тріщина, тепер вирва в багатьох родинах , війна просто пришвидшила руйнівні процеси.

Думаю,что стоит попробовать.Я бы точно не молчала.

Это страшно туда вернуться в оккупацию.
Как показала,Новая Каховка и Олешки,оккупантам плевать на гражданское население они и глазом не поведут,уничтожая украинский народ,как в 1933м(

У вас мудрый муж

Ми з донькою виїхали у квітні 2022, досі за кордоном.
Квартира досі не придатна до житла (Київська обл), одна машина спалена. Ми планували повертатись у серпні цього року, але чоловік сказав ні.

Автор, вірю що важко. Розкажу свою історію.
Також виїхала з дітьми в березні минулого року з Києва. Тоді було дуже страшно і просто хотілось кудись подітись від цього жаху. Більше року в чужій країні. Ні я, ні діти не адаптувались. Чоловік вмовляв ще побути там, рішення далося важко, теж довго сумнівалась. Але в квітні ми не витримали нарешті повернулись додому.
Словами не передати емоції, я такою щасливою себе мабуть ніколи не почувала) Але через три дні почались регулярні обстріли Києва. Я більше місяця без сну, майже кожна ніч в коридорі… дітей обережно перевожу, вони сплять всю ніч. Я – ні, до кінця тривоги. Дуже виснажена, чесно. Але не маю наміру повертатись за кордон. Мені тут краще, я вдома. Я не можу це пояснити, але не дивлячись на все, я тут живу повноцінним життям. Там було якесь існування, морально дуже важно перенесли цей рік. Дітям також було складно, вже ніхто не витримував, просто до істерик. Тут бачу як вони розквітли, дуже щасливими себе почувають, школа, друзі. Іноді буває дуже страшно, як почитаєш новини. Намагаюсь вдень не думати про це, завантажую себе роботою. Вночі буває накриває((
Тут не має вірного чи не вірного рішення. Всі ми різні, у всіх різні обставини як в Україні, так і за кордоном. Рішення приймати лише вам. Обіймаю

Автор наче в Німеччині

Навпаки. Автор не зрозуміє, що робити за 2-3 тижні. Вона перебуватиме в ейфорії від зустрічі з рідними. Буде казати, що не хоче більше нікуди їхати.
Родичка нещодавно приїздила на дві неділі з Ірландії. Як вона сумувала, що виїхала до Ірландії. Кожного дня казала, як вдома гарно і що вона не хоче їхати назад. В неї там діти і виплати, тому повернулась. Але восени збирається приїхати додому знову.
Аби жила тут на одну зп/пенсію під постійними тривогами та думками «Чи не попаде ракета в будинок?» дуже швидко змінила б свою думку

Автор, я розумію Ваші думки, так як сама повернулась додому з-за кордону. Але так само, розуміючи Вас, скажу, що Ви маєтесь від нудьги. У Вас за кордоном все добре, Ви в безпеці. Є ще жити, є на що купувати продукти? Живіть! Не ламайте дров. Повернетесь, коли буде безпечно.

да, попытка не пытка! Но как показывает жизнь, мы им тут не нужны и особо защищать не хотят детей

Я вот читаю все комменты, где пишут, что сидите за границей, пока можете и пока война, и не пойму. А как же мужья? О них вообще не вспоминают, от слова совсем. Ну ок ждать воссоединения семьи полгода, год. Но если никак не заканчивается война? И непонятно, когда закончится? Неужели лучше жить соломенной вдовой на чужбине?

Вам сейчас напишут,что все ради детей. Но все, что человек делает,он делает только ради себя....

Я не спорю, что детям нужна безопасность. Но также им нужен отец, разве нет? Тут в другом обсуждении кто-то хорошо написал, что супруги должны быть вместе и в горе, и в радости.

Это лично Ваше мнение!

Я не выезжала, семья это все вместе. Смерть это рулетка, кому сколько суждено, тот столько и проживет,ни больше,ни меньше.

Человек рожает ребенка потому он так хочет, воспитывает его тоже, как он хочет. И думает о том ,что если что-то случится он так же себе не простит и не сможет с этим жить.

сколько у вас детей интересно

Какое это имеет отношение к тому,что я написала. Авто пишет,что ребенок год проплакал,это нормально? И ни слова о муже!

интересна причина ваших рассуждений) Не переводите стрелки
п/с трагедия для всех!

Любой человек эгоист, он делает то,что ему удобно,в первую очередь.

Трагедия,это когда взрослая женщина не может принять решение, как автор