Погляд з іншого боку - я рада, що не стала мамою...

Колись я планувала, жити як всі: робота, сім´я, діти.
Так вийшло, що довелося стартувати з нуля - з відсутності буль якого житла та, навіть, реєстрації за місцем проживання (бомжування по простому, але жили на оренді з батьками) - що автоматично тягло до складнощів при влаштуванні на роботу тощо.
Чому так вийшло? Бо держава сильно поважала військових: батько мав купу років вислуги, північний стаж тощо, з 1989 року чекав квартиру, отримав однушку в 2007, коли вже розпалася сім´я і мати пішла до іншого... В 2008 батька не стало, в 2012 - матері.
Не суть. Справа в тому, що я обрала собі чоловіка теж без житла, то 8 років пахали, щоб купити квартиру, перебуваючи на оренді. Відкладали народження дитини, бо не витягли б фінансово. Купили в 2013. Потім -перша вагінтність невдала в 29, друга в 33. Думала, поїде дах. А може, й поїхав?
Після 35 вирішила, шо крапка. Зараз мені 39.
І ось з 24 лютого 2023 року й досі я таки зраділа, що не маю дітей. Гірка правда, але мені зараз легше. Я сама і не від кого не залежу, і не за кого не відповідаю і не трушуся, мені не треба думати як в таких умовах вчити дитину, як зберегти її психіку. Чоловіка минулого року покинула ( Самотність - це не страшно, самотність інколи - це свобода.