демографічна криза, цікаве що 10-20-30 років

цікава стаття
на базі величезної дискусії в соц мережах вчора.

Тезово:

За 20 століття Україна пережила кілька демографічних катастроф. Дві світові війни, Голодомори 20-х, 30-х і 40-х, криза 90-х.

Кожна формувала викривлення демографії, ми втрачали цілі покоління. Наочно: ненароджені діти загиблих 40-х не народили дітей в 60-ті, які не народили дітей в 90-ті, які не народжують дітей в 10-ті. Бебі-бум кінця 40-х — початку 50-х цього компенсувати не міг. Якби не ці катастрофи, населення у 1990 році становило б не 51,6 млн, а 87,2 млн. Для українського ресурсного потенціалу це більш природний стан речей.
Накопичені наслідки криз 20 ст. і криза 90-х призвели до депопуляції останніх 30 років. Обвал народжуваності й зростання смертності 90-х.

Потім більш-менш стабілізація з 2005 до 2012.

З 2012 народжуваність почала швидко падати, смертність — зростати (бо почало помирати “жіноче” покоління кінця 30-х і те саме чисельне “чоловіче” покоління 50-х). З 2011 до 2020 померло майже 7 млн українців, народилося — 4,5. Природне падіння — 2,5 млн. Загалом, населення скорочувалося з 52,2 млн 1992 року до 43,8 млн осіб 2022 (за оцінкою ООН,
Як війна впливає на демографію?

Втрата життів. Загиблі військові й цивільні — це не все. Надлишкова смертність через кризу медичної системи, тиск на психічний та фізичний стан людей. Цифри виміряти важко. Сюди ж — падіння народжуваності під час і на першому етапі після завершення

Додаткова хвиля еміграції під час війни (і після).

Непередбачуваний перерозподіл населення всередині країни. Від 7 до 8 мільйонів людей стали ВПО. Така міграція демографічно послабить ті регіони, звідки вони виїхали, бо це переважно — працездатні чоловіки, жінки та діти. А це — додаткові депресивні території навіть після перемоги, які буде важко відновлювати. В регіонах, куди вони переїхали (особливо якщо це великі місця), демографічний тиск на соціальну інфраструктуру навпаки посилиться.

Перше і головне — правильно визначити ЦІЛІ демографічної політики. Ні, це не збільшення населення як таке. І не намагання досягти 52 мільйонів, як “колись”.

Ключове завдання демографічної політики — заповнити прогалини в статево — віковій структурі населення та підтримувати кількість та якість робочої сили в усіх її категоріях. Щоб нормальному існуванню України довгостроково нічого не загрожувало і жити тут було комфортно і через 20, і через 50 років.

Що буде, якщо цього не зробити? Ми певний час будемо депресивною територією.

А потім нас чекає хвиля неконтрольованої міграції.

Так, міграція в Україну все одно буде рано чи пізно. Бо кліматичні зміни (які об´єктивно відбувається циклічно всю історію людства і планети), економічні потрясіння й інші чинники штовхатимуть великі маси народу до руху і Європи на всіх не вистачить. Інше питання в тому, що слабка інституційно і демографічно Україна буде неспроможна це контролювати. А сильна — спроможна.

До речі, погана новина для тих, хто думає, що може сховатися від цього в Європі — не варіант. Ви отримаєте необхідність стикнутися з тими саме викликами, тільки через 20 чи 30 років. Крім, можливо, Франції, Данії, Швеції, Ірландії. У всіх інших ситуація від ПОГАНО до ДУЖЕ ПОГАНО. Так, в Польщі також.