Чи є ті, хто розлучився через їжу?

А точніше її приготування.
З чоловіком більше десяти років у шлюбі. Він знає мою позицію щодо куховарства: я це не люблю і завжди намагаюсь зводити до мінімуму. Голубці, вареники, борщі - це все не до мене.
Я можу запекти рибу, зробити салат, гарнір, легкий суп. Щось просте.
Коли є змога - замовляю готову їжу.
А в чоловіка мати, навпаки, все життя простоює на кухні. І він звик, що до куховарства ніякого відношення не має. Все, що він може: посмажити яєчню і то олія летить у всі боки, що потім пів кухні відмивати треба.
Коли я є вдома - він задоволений хоч і простими, але ситними обідами.
Але варто мені піти на весь день по справам… починається ґвалт, що він, бідолашний, весь день сидів голодний.
От вчора ми з дітьми з 12 до 20 були у справах у розʼїздах. Я прийшла, ледве перебираючи ногами. Відрізала шматок кавуна, який сама сходила купила (чоловік не вийшов за весь день до магазину).
І тут я сиджу, ноги гудуть. І чую з кухні: «і це все (маючи на увазі кавун). Ну хоч яєчню мені засмаж». Я засмажила, але дуже хотілось ті яйця розбити йому на голові. Вислухала, що я така-сяка весь день десь бігала (а я возила дітей на заняття та вирішувала деякі побутові питання, тобто, не на відпочинку була), а він увесь день голодний, страдалець.
І ця суперечка у нас все спільне життя: він кричить, що хоче бачити перед собою гору вареників, а коли я ще й відсутня вдома - скандал мало не на весь будинок, так як він і пальцем не поворухне в сторону кухні. Просто сидить і чекає. Він не може відкрити кулінарну книгу та приготувати собі поїсти.
Мені це все так набридло, що не передати словами.
Цікаво, чи хтось розлучався зі схожої причини?