Ребенок -тяжелый инвалид. интернат?

Тогда мы остаться хотим. У нас сейчас выбор: купить свой дом, который еще надо до ума доводить, и, с одной стороны, страшно, потяну ли я физически все это,а, с другой стороны, душа радуется каким-то новым перспективам, свободе делать, что хочется, в своем доме (больше трех лет на съеме живем). А, когда думаю о загранице, то ощущение, что опять придется зависеть от кого-то, подстраиваться под чужие правила, а я уже так задолбалась это делать.

Я тоже, я только вышла на спокойную жизнь буквально год назад, когда с малым стало легче. Думаю год-два и буду жить почти нормально, даже работать пару часов в день, а табула раса - не мой вариант

Я дивуюся таким мамам, як Ви, бо знаю кількох і спілкуюся, Вам Бог наче дає ще сили і терпіння, хоч і знаю, які великі страждання маєте. Всього Вам найкращого!

Я хотела уехать, потому что подруга рассказывала, что там и в школах, и в детсадах очень хорошее отношение ко всем детям. И няню дают от государства, если нужно. Мне бы хотелось, чтобы мои дети были нужны не только нам с мужем. Но я боюсь, что там нам будут навязывать свои правила, как жить, как детей растить. А здесь помощи мало, но и контроля практически нет.

Так все люди разные. Кому-то один здоровый ребенок на фоне материального благополучия, и тяжело. А кто-то по 10 растит в непростых условиях, и счастлив. И не знаю, как у других, но лично я не знаю, чего от себя ждать. И достаток может меняться в обе стороны, потому что жизнь не стоит на месте, а иногда даже довольно резко меняется, если вдруг какая эпидемия или война.

и это при том, что есть симптомы, которые предшествую розрыву, при которых мгновенно нужно прекратить родовую деятельность и делать кесарево, и врач, который пропустил, должен собрать свои манатки и если не в тюрьму, то больше никогда не прнимать роды

Аборт, если были бы видно отклонения на УЗИ. А если уже родился, то никогда бы не бросила своего ребенка, тем более больного в интернат.

И возраст уже, я чувствую, что не тот, чтобы все сначала начинать, и терять пару лет по заграницам. Мы уже сами далеко не табула раса, чтобы превращать свою жизнь в табулу раса)) Спасибо вам за совет! Дай Бог, все и у нас с вами наладится и в Украине в целом.

у моих знакомых муж не дал сдать этого ребенка (жена как раз хотела ), работает она ,а он с ним сидит уже 15-ть лет ,лежачий овощ(родовая травма),не разговаривает даже .только мычит думаете он не пожалел? и его мать орала оставлять выходим любого...он ночами не спит ,измучал всю семью их ...я не гуманист .но кому от этого лучше

Ви мене вибачте, але чому таких забутих усіма інвалідів рослин не піддають евтаназії?

многие упоротые мамаши даже стимуляции бояться ,хотят как в природе,а потом разгребают(только не нужно про вред писать я все знаю)

Это был лучший врач в роддоме

Боже какая ваша мама умничка! Дай бог ей долгих лет !

Вот здесь, как ни странно, проблема в достижениях медицины.
Что стали выхаживать глубоко недоношенных или вот такие случаи.

ну дитина ж не тільки через вагу може застрягти, тимпаче вагу не завжди точно можна прорахувати, тут більш важливо правильно вказати розміри голівки, розміри тазу. ще дитина може застрягти, через обвиття, яке буває не тільки на шиї, а й на інших ділянках, дитина може перевернутися ніжками, сідницями, як у мене було, що за декілька годин з головного передлежання стало ніжне. тому пологи це рулетка, хоч кс, хоч ер

Автор,не дай Бог никому стоять перед таким выбором. Скорее всего,не сдала бы,совесть бы мучила,грызла бы себя, нервы были бы ни к черту,срывалась бы на семье... у знакомой ребёнок солнечный. Это ужасно,при чем страдает и второй ребенок-такие детки не понимают многого,могут сильно толкнуть или ударить, они не виноваты, но последствия все равно есть...

Цікаво, чому ви задаєте це питання. І чому саме мені задали.
Не піддають, бо існує Загальна декларація прав людини. Не піддають, бо це заборонено чинним законодавством. Не піддають, бо мало хто з родин погодився б умертвити власну дитину, якою вона б не була і скільки б сил не вимагала. І етичним, гуманним є допомагати підтримувати максимально високий, наскільки можливо, рівень якості життя.

Людей в ’рослинному’, як ви висловилися, стані, насправді дуже мало. І на сьогодні немає достовірних і етичних методик, щоб визначати, хто має жити, а хто ні. (Країни з дозволеною добровільною евтаназією - окреме питання). Бо тоді треба і стареньких лежачих після інсультів одразу піддавати евтаназії, і людей з деменцією, і всіх, хто втратив ноги/руки, всіх, у кого шизофренія - список можна продовжувати нескінченно.
Значно більша частина людей з важкими порушеннями мають частково збережені функції і певні можливості для розвитку, хоч і малопомітного збоку незалученій людині. Мають можливість відчувати задоволення - наприклад, від їжі, або музики, або м´якого одягу, або прогулянок. То хто має право в них це відібрати?
Чи ви б могли власноруч приймати такі рішення і виконувати такі функції, як евтаназія?
Ніхто з цих людей не винен у їхньому порушенні, як не винні і їхні родини.
Істина лише в тім, що роботу з супроводу людей з порушеннями повинні виконувати фахівці, які пройшли підготовку, розуміють, з чим матимуть справу і роблять цей вибір добровільно.

Зараз у світі поступово впроваджуються чудові схеми підтриманого проживання. Це коли дорослі з порушеннями розвитку живуть самостійно у квартирі чи будинку (а НЕ в інтернаті) з супроводом і допомогою в побуті від соціальних працівників. Така модель дозволяє тим, хто принаймні може сам рухатись, засвоїти базові побутові навички і себе обслуговувати, не зазнаючи принижень чи жорстокості, яка могла б бути в інтернаті.

Пішла до сімейної, яку не вибирала та зайшла після стуку в кабінет не вчасно, вони собі паузу на чай каву вирішили зробити. Наговорила мені, що в мене все хрено... І що дитина буде недорозвиненою, а мені скоро народжувати... Наревілася... Добре, що я стояла на обліку в іншого лікаря (приватного) , в іншому місті, вона мене так заспокоювала,я їй дуже вдячна. По аналізам і узі все було ок, але нерви мої і як так... Доречі ота сімейний дитячий лікар наполягала, що аналізи та облік в іншій клініці, а вона не довіряє

Только не интернат. Лучше уж тогда эвтаназию ему... я видела интернаты для инвалидов в Украине. Там люди гниют заживо

Нет такой альтернативы в Украине поверьте. Просто съездить туда и посмотрите особенно дети инвалиды - это хуже любого фильма ужасов

100%, я стояла в онкоцентре на учёте. В 90% случаев - диагноз женщины - развод

Очень жаль(

Медицина от них отказалась. Они сами выхаживают ребенка. Там уже большая девочка. Проблема, я думаю, не в достижениях медицины, а в недостаточных достижениях.

Я не о том, а о том, что без достижений медицины этот ребенок просто бы не выжил после инсульта

А я считаю, что медицина должна достичь в будущем такого уровня, что такие дети должны не только выживать, но и нормально жить.

А сразу очередь достойнеших стоит, чтоб жить и тянуть чужого ребенка и все остальное.

это правда

Обнимаю вас. Но вы тогда сделали правильный выбор.

Какой у Вас муж золотой❤️

у меня был большой ребенок, 4500 кг, сильная миопия , тяжёлые роды. Я сейчас понимаю, что просто повезло что сын здоров и я тогда не ослепла . Беременный мозг тогда не думал совершенно. Сейчас бы на это не пошла