Ви взяли б дитину родича під свою опіку?

Можливо хтось був у такій ситуації та розповість про свій досвід.
Питання не про опіку у буквальному сенсі (дитина лишається з батьком), а про допомогу у вихованні дитини.
Є близький родич, вони розлучились з дружиною. Не можу знати, що в них сталось, але на виході - певно, що дружина втомилась бути господинею, матірʼю, вона хоче пожити для себе. Дитині три з половиною роки. Лишила сина на батька (тобто, колишнього чоловіка). Сама зібралась та виїхала за кордон, у своє, скажімо так, виправдання постійно казала, що їм не вистачало на життя і вона буде допомагати сину (та по суті - втікла).
Хлопчик місяць живе з батьком і я бачу, як важко обом: дитина ходить в садок, батько зашивається на роботі. На вихідних вештається без діла, так як батьку треба ще встигнути підробити на іншій роботі (в майстерні, дитину бере з собою, де хлопчик практично весь час сам по собі). Лікарняних ще не було за цей місяць, але не уявляю, як батько буде брати перерву в роботі, якщо його заробіток напряму залежить від кількості відпрацьованого часу (ніхто лікарняні платити не буде, він працює сам на себе). До цього всіма подібними питаннями займалась дружина.
У мене двоє дітей і я лише почала відходити від цього всього, так як діти підросли. Знову впрягатись в догляд за малою дитиною я не хочу, хочу вже пожити для себе. Але совість не дозволяє лишити все так, як є. Ні, родич не просить допомоги, але бачу, як йому важко. Як він був би радий, аби син не вештався у майстерні, не дихав фарбою та пилом, а проводив час на свіжому повітрі, мав нормальне харчування, а не перекуси (їжу теж готувала дружина).
Я могла б допомогти їм, але тоді вихідних не буде в мене. І на лікарняних прийдеться сидіти з ним.
Та й дитина росте, час швидко мине, треба буде готувати до школи. А якщо вже почну допомагати - кинути «на пів дорозі», як-то кажуть, не дозволить совість.
Як би Ви вчинили? Звісно, кожен приймає власне рішення, але цікаво почути думки інших людей.
Мабуть напишете, що можна допомагати по бажанню, але ж це дитина, їй потрібен догляд та жіноча рука поруч. Це не песик, якого взяли на вигул декілька разів на тиждень. Я вже уявляю, як він буде ночувати в нас кожні вихідні, так як батько займається роботою. Як я його забираю з садка, коли батько затримається. Як вожу до лікарів серед білого дня тому, що батько не може кинути клієнтів.
Оце все мене не влаштовує. Але й дитину шкода