Поясните откуда столько тем про когда ребенком станет легче если дети это щастье

У вікно в напрямку з вулиці додому :)))

Страдашки

Предохранении от чего? От вождения автомобиля?))

тема о детях
причем тут ваш пример с автомобилем вообще?

Машину далеко не все хотят водить. И её можно продать, если надоест или тяжело содержать. А ребёнка обратно не засунешь. Так что сравнение ваше неудачно

А вы аналогию совсем не в состоянии провести?

и автор сразу бы поняла какое єто счастье ходить сначала с разорваной жизелькой, потом не спать ночами, слушать бесконечній ор непонятно почему, бегать как сайгак со школі на карате, с карате в музыкальную школу. Работать из дома с ребенком на руках или под бесконечное маааам. И ты будешь счастлива, когда проснешься в 5 утра и все еще спят. Можно спокойно в тишине попить кофе и просто посидеть в тишине

Мені важко, але я дуже щаслива, не хочу по іншому 😜
А мені наприклад не зрозуміти як можна хотіти в автобусний тур, заради купи фото чи що, це ж суцільне страждання)))
Народите - зрозумієте, є багато речей які в теорії важко зрозуміти, це треба відчути на собі

Так и детей не все хотят. Кто не хочет, тот не рожает/ не сдает на права

Ахах
Пришла как-то в гости жена брата, а я только родила и сын плакал.
А она и говорит ’а мой ребёнок никогда плакать не будет!’




Родила через год после меня такого вопящего, что я б рехнулась...

Народила. Сіськи болять і підпирають бороду. Вагіна схожа на воронку від вибуху. Дитя постійно кричить, їсть, і сере. Ти – та що спала сумарно дві години за останню добу, запитуєш у подруги:

– Коли буде легше?
– Скоро буде легше – багатообіцяюче відповідає вона.
Коліки. Дитина віщить, як корінь Мандрагори, зригує аж на стелю і пердить, як твій дядько Борис, якого через це всі родичі цураються. Ти – та, що приймала душ, кажись, позавчора, запитуєш подругу:
– Коли буде легше?
– Скоро буде легше. – переконує вона.
Лізуть зуби. Мале марудить, поносить і температурить, чухаючи десна твоїми стражденними сосками, які, доречі, розтягнулись так, що їх можна зав’язати за шиєю. Ти – та, що навчилась закручувать гулю на голові взглядом, запитуєш подругу:
– Коли буде легше?
– Скоро буде легше. – бадьоро відповідає вона.
Поповзли. Мале з дивана вниз головою, а ти – та, що ледь притомна, по стінці кімнати, побачивши це феєричне падіння свого пуп’янка, якого, доречі, лишила на чоловіка. Перша гуля на лобі. Перше «Йобтвоюмать, Сірожа! Як ти так за ним дивився?». Перший махєровий халат, подарований чоловіком, щоб іскупить провину.
– Коли там, кажеш, легше буде? – знову запитуєш ти подругу.
– Скоро! – відрізала та.
Перші кроки. За останній тиждень мале розбило губу, забило сраку, здерло носа, облизало батарею, витерло кози об кота і нажерлось землі з вазона. Ти – та, що не розгинає спину, бо страхує спиногриза на поворотах, питаєш подругу:
– Легше то буде? Коли?
– Скоро буде. Скоро. – запевнила вона.
Садочок. Адаптація. Два дні ходите, тиждень вдома. Твоє дитя вкусило Міланку. Її мама прийшла сваритись. Твоє дитя вкусило і її. Соплі, воші, загублені рукавиці, подєлкі з гімна і палок. Ти – та, що послала маму Міланки нахєр, запитуєш подругу:
– Ну коли?
– Скоро буде легше! – обіцяє та.
Школа, початкові класи. Дитина принесла додому першу двійку, синяка під оком і слово «бл@дь». Виясняєш, хто ж навчив твого ангелика такому неподобству. Розумієш, що ти і навчила, коли, не зумівши розв’язать задачку для 2-го класу, носилась по кухні, патрошачи ту книжку, з дикими криками «Оце то, блядь, шкільна програма! Бідні діти!». Ти – та, що розмальовує контурні карти замість дитини о 23:00, запитуєш подругу:
– Скажи, ну коли ж те «легше»?
– Скоро. Скоро буде легше – підбадьорила вона.
Старші класи. Перехідний вік. Дитя огризається, бахкає дверима, давить прищі, завело стрьомну чолку… Її цей бравий тінейджер не забуває помазати гелем, а от мазнуть дезодорантом під руками забуває, тому пахне козлом і жувачкою. А ще жере, як три комбайнера, слухає музику, від якої, ти переконана, здох ваш попугай і називає тебе «бро». Ти – та, що знайшла в його кишені папіроси, дала за це рясних пиздяк, а потім сама ж одненьку на балкончику і викурила, щоб успокоїть нєрви, питаєш подругу:
– Легше буде? Нє? Коли?
– Скоро, скоро. Точно тобі кажу. – щиро обіцяє та.
Інститут. Дитя веде активне сексуальне життя, в перервах між цим, дуже посередньо, здаючи/перездаючи сесію. Ти – та, що найбільше переживає за дві речі: щоб воно не забувало презерватива напруть і щоб воно, паразіт, всі лоточки з гуртожитку попривозило, запитуєш подругу:
– Ой, ну коли вже легше? Сил нема…
– Скоро буде легше. – вкотре обіцяє та.
Весілля. Дитя надумало женитись. Краще б у нього знов зуби різались. Невістка мало того, що з татуіровкой, то ще й медитаціями займається. Ти попросила, щоб вона почистила картоплі в суп, а вона почистила тобі чакри, розважила віртуозним биттям в бубна і порадила вам з чоловіком спробувать тантричний секс. Ти – та, що забула поставити суп в холодильник, бо пів ночі гуглила, шо воно таке той «тантричний секс», питаєш у подруги:
– Коли вже легше то буде, га?
Скоро буде. Вже 100 раз тобі казала. – відрізала вона.
Внуки. Ти бабуся. Знову коліки, зуби, перші кроки… Садочок, школа, інститут… Ти закатуєш помідорки, гурочки, компоти і очі щоразу, коли невістка не слухає твоїх порад. Садиш 20 сот картоплі. Пів року жалієшся, що її ніхто не хоче сапать, пів року – що її ніхто не хоче їсти. Страшно болять ноги. Варикоз. Втомлено питаєш подругу:
– Коли буде легше?
– На! – говорить та, простягаючи тобі тюбик «Троксевазіну».
– Береш. Мажеш ноги.
Ну шо? Легше? – цікавиться вона.
– Так, легше – фаталічно стверджуєш ти.
– От бачиш? А я ж казала…

Я женщина и была в декрете. Ничего ужасного в нем нет, как любят пожаловаться мамаши. Ещё и с года ребенка работала удаленно

Для мене декрети були найкращим часом у житті. Двоє дітей.

Блин, я кайфую от материнства реально действительно, больше счастливых моментов.
Единственное, что вызывало дискомфорт - это безсонные ночи. Когда по ночам ребенок плакал и спать не давал.
Сейчас ребенку 12, я не помню, чтоб мне хотелось выйти в окно или застрелиться, чтоб мне нужен был свободный вечер или выходной без ребенка.
До рождения ребенка мне казалась я не люблю детей, после - меня и чужие умиляют

Так и детей не все хотят и не все имеют. Кто-то и в детдом сдает. Так что очень даже удачно.
Просто человеческая жизнь такова, чтобы чего-то достичь - нужно пройти через трудности .

Как раз таки рожают многие, кто не хотел. Муж заставил, или поздно аборт делать, или потому что так надо.

Я чайлдфри и счастлива 🤭

Так таким дети обуза, да
Машину тоже не все водят при наличии прав, которые пылятся на полке

Поработала б ты с моим😂

Достижение в чем заключается? Дети - не обязательная опция в жизни. Лезешь сознательно в эту тягомотину - значит не ной как тебе тяжело, и что тебе все должны

Поки не появляються ці діти, то не уявляєш собі що це таке.
І тебе кидає з крайнтщів в крайнощі. То ти мрієш, щоб тобі дали вихфдний, а коли нарешті тебе раз в рік чи 2 випускають з дому на пару годин, то ти через годину вже тільки і думаєш, про своїх зайців вдома і додому не йдеш, а біжиш.
Складно пояснити.
Материнство -важкий труд. Просто менше треба тріпаться на публіку, щоб носом ніхто не тикав

де важко?
У мене двоэ дітей. Я ще й працювала в так званому декреті. При тому, що син спокійний, а донька з рук не злазила и кричала, як тільки я пропадала з її поля зору.
А якщо не працювати - то як на курорті. Сиди собі вдома, бав дитинку

Ну дети разные, наверху двухлетний орет по 2 часа ночью без перерыва(
И днем вечно
Хз что с ним. На вид норм

Дети это счастье. Но не всем легко их воспитывать

В инсте просто картинка, здесь реальность. Быть родителем реально сложно и никто это не скрывает. Мне за 35 лет без детей никто ни разу не говорил, что это сплошное счастье, например, поэтому я была готова ко всем сложностям….

А ещё мы выбираем вступать в отношения, хотя они могут сопровождаться проблемами и даже расставаниями. И заводим питомцев, о которых надо заботиться, а ещё они живут не очень долго. А ещё мы ходим на работу, а это надо вставать рано, когда не хочется, опять-таки бывают конфликты с коллегами и начальством, или сложно в самой работе.
Дети это счастье. И сложности. Никакого противоречия, просто жизнь.

Потім це коли? Коли з´їде? Чи коли підрістковий період прийде, і він вам такі коники буде ставити що ви з ностальгією будете згадувати час коли був маленький?)

Какая незамутненность - автору видимо 14 )))) потому что такие вопросы могут задавать только люди с подростковым черно-белым мышлением.
Потому что счастье не исключает груз ответственности - никакого противоречия нет. Вы когда любимым делом заняты ,танцы например танцуете, устаете? Да. Но бросать танцы навсегда не хотите ни за что потому что отдохнула и дальше нагружаюсь.
Точно так же и дети - они и любимы и грузят одновременно, а от груза нужен отдых. Спросите любую мать хотела бы она никогда не рожать потому что устала? Абсолютное большинство ответит, что не жалеет о материнстве (хотя исключения конечно есть).
Короче повзрослеете, родите - и жизнь Вам сразу разъяснит сие ’противоречие’ лучше любых форумов

Так можна і про життя сказати, так що? одразу в гроб лягати? Діти це щастя, а все що ви написали, то життя і у кожного воно своє особисте зі своїми проблемами та радощами

Так , Вы с какой целью эту тему создали? Второй раз вас спрашиваю..
Давайте угадаю. У вас детей нет, вы их не хотите,
через эту тему решили ещё раз убедиться в правильности своего решения, верно?