Считаете ли вы, что дети должны обеспечивать своих родителей?

Ох, як знайомо ((
Моїм батькам усе життя їхні батьки допомагали, мама майже все життя на одній посаді на мінімалку просиділа. В дитинстві ніяких подорожей, речі в кращому випадку з секонду.
І ось зараз натяки з її боку типу ’моя сестра в такому гарному пальто, мабуть діти допомагають’. Моя сестра відпочивати їздила, мабуть діти допомагають. От тільки сестра з чоловіком старанно працювали, дочку вивчили за кордоном і сина в Україні, але дали йому гарну квартиру. І він не збирав роками на власне житло.
Батьки ще працюють, на необхідне у них гроші є. Але ці натяки мене зачіпають. Бо в моєму дитинстві я без гарних речей обходилося і нікого це не обходило. Вступила на бюджет куди змогла на бюджет, бо знала, що на фінанси батьків не можу розраховувати. А зараз мені натякають, що є діти і краще мене. Мову, але інколи хочеться прям відповісти, що є і батьки, які про своїх дітей більше піклувалися

Тогда от родителей никаких квартир и помощи.
А то и квартиру купите, обучение оплатите, с детьми помогайте -а потом все сами.

Я теж мовчала завжди, скільки себе пам´ятаю, то мама з кимось порівнювала мене, і завжди я була гірша від когось. Але прорвало мене, коли мама після операції жила в мене, і було дистанційне навчання. Послухала вона той урок, і почала довбати мою дитину. А Софія з кращою інтонацією прочитала, ніж ти, а Кіра активніша на уроці ніж ти і т.д. Я як почула оте порівняння, то мене аж розірвало. Сказала все, що думала. І щоб вона відчула як це, почала порівнювати її з іншими, мамами моїх коліжанок, з родичами. А от т.Оля з внуками сидить, ( а я няньку наймаю), щоб дочка кар´єру будувала, а т.Іра по квартирі дітям купила ( а мені ніхто не купив), а т.Оксана своїм внуками лагер оплатила в Карпатах і т.д. От і ви не мовчіть, відзеркальте, може щось зрозуміє.

Обязаны. Родители их содержали, вместо того, чтоб деньги на старость откладывать, они обязаны отплатить.

Потребуют це офіціально призначена група інвалідності )
Її ще отримати треба )

Нет, это инвалид )

Не все пенсионеры инвалиды

А якщо утримували тільки до 18 років? А потім одразу почали вимагати від дитини фінансової участі?

О, то я можу не помагати. Мені ні житла, ні освіти, ні допомоги з дітьми.

В такому випадку як бажаєте.
А то дивлюсь на друзів моїх батьків-ті, що з штанів вилазили щоб дітям все-тепер дітям тим не потрібні, про них і не згадують.

А це не забезпечувати хіба? Так, якщо не добровільно, то через суд

Пенсионеры могут на социалке в Европе посидеть )

Нет, это инвалид )

Не все пенсионеры инвалиды

Человек - венец эволюции. У него, в отличие от животных, есть моральные ценности и аналитический разум, позволяющий выстраивать причинно-следственные связи, с помощью которых он понимает, что раз в него вложились, то и он должен отплатить. А для животных в приеритете лишь прокормить себя, ну еще с помощью безусловного рефлекса на первых порах детеныша.

Ні, я цього ніде не писала. Ми ж обговорюємо ’моральну’ сторону і хто кому і що винен. Тому я вважаю, що в першу чергу, пенсіонерам винна держава, на яку вони працювали і сплачували податки. У моєї мами стаж роботи більше 45 років, а пенсія 2700 грн. То як вона себе має почуватися? Чому вона не може отримувати гідне забезпечення від держави, а не шарітися від того, що сіла на шию своїм дітям? Поставте себе на місце людини, яка все життя себе забезпечувала, а потім повина залежити від когось? Думаєте їм легко прийняти таку допомогу?

Обязаны. Родители их содержали, вместо того, чтоб деньги на старость откладывать, они обязаны отплатить.

Тогда от родителей никаких квартир и помощи.
А то и квартиру купите, обучение оплатите, с детьми помогайте -а потом все сами.

Ох, як знайомо ((
Моїм батькам усе життя їхні батьки допомагали, мама майже все життя на одній посаді на мінімалку просиділа. В дитинстві ніяких подорожей, речі в кращому випадку з секонду.
І ось зараз натяки з її боку типу ’моя сестра в такому гарному пальто, мабуть діти допомагають’. Моя сестра відпочивати їздила, мабуть діти допомагають. От тільки сестра з чоловіком старанно працювали, дочку вивчили за кордоном і сина в Україні, але дали йому гарну квартиру. І він не збирав роками на власне житло.
Батьки ще працюють, на необхідне у них гроші є. Але ці натяки мене зачіпають. Бо в моєму дитинстві я без гарних речей обходилося і нікого це не обходило. Вступила на бюджет куди змогла на бюджет, бо знала, що на фінанси батьків не можу розраховувати. А зараз мені натякають, що є діти і краще мене. Мову, але інколи хочеться прям відповісти, що є і батьки, які про своїх дітей більше піклувалися

А мне не купили квартиру, с детьми не помогали - значит я ничего не должна? 😁

Я теж мовчала завжди, скільки себе пам´ятаю, то мама з кимось порівнювала мене, і завжди я була гірша від когось. Але прорвало мене, коли мама після операції жила в мене, і було дистанційне навчання. Послухала вона той урок, і почала довбати мою дитину. А Софія з кращою інтонацією прочитала, ніж ти, а Кіра активніша на уроці ніж ти і т.д. Я як почула оте порівняння, то мене аж розірвало. Сказала все, що думала. І щоб вона відчула як це, почала порівнювати її з іншими, мамами моїх коліжанок, з родичами. А от т.Оля з внуками сидить, ( а я няньку наймаю), щоб дочка кар´єру будувала, а т.Іра по квартирі дітям купила ( а мені ніхто не купив), а т.Оксана своїм внуками лагер оплатила в Карпатах і т.д. От і ви не мовчіть, відзеркальте, може щось зрозуміє.

Пенсіонер також є непрацездатним, без будь-якої інвалідності

Я оплачую їй лікування, і купую завжди подарунок на день народження. Хоча мені жодного разу не святкували в дитинстві д.н. і не пам´ятаю подарунків. Правда мама завжди пекла торт спартак. Оце і все. А зараз вона хоче уваги, подарунків, святкування. Любить, щоб її оплатили санаторій чи поїздку на прощу ( була вже в Ізраїлі та Меджугор´ї) А я море побачила в 21, коли сама заробила на відпочинок, і за кордон вперше поїхала в 23. Тепер мама любить розповідати, яке то повинне бути харчування, що потрібно їсти, щоб бути здоровим. Але щось не цікавило її те питання, коли мене ростила. Любить повчити мене, які то вправи потрібно робити, як займатися спортом. А в мене хребет хворий, бо в дитинстві пахала, тягарі носила. Ой, важка то тема. Але все одно не можу її залишити напризволяще. Перед війною мама впала, і зламала шийку бедра, то поміняли її суглоб, щоб ходити змогла. 4,5 тис $ обійшлося мені її лікування, і купа мого часу і нервів, поки виходила її. Але ж не можу кинути.

Не все пенсионеры в силах уже до той Европы доехать и в лагере жить. Пенсионеры бывают разные.
Моей маме 67 лет, она вроде и не старая женщина, а ноги не ходят… отеки, боли, полностью разрушенные коленные суставы. Она даже дорогу не перенесет. С трудом по квартире с палочкой передвигается. Вынести дорогу и границу в долгом сидячем положении это смерти подобно.
И проблема содержания пенсионеров у нас в стране не с войной возникла. Выпхать на чужбину очень странный вариант решения проблемы.

А зачем вы брали маму к себе, если она вам не помогает?

И что ответила мама на вашу реплику?

Вона жила в мене після однієї операції ( вени на ногах) і після того як замінили суглоб. Потім вона сама хотіла до себе, та й ми всі теж))) Жила в мене, бо потребувала догляду, і мені легше це було робити, коли вона в сусідній кімнаті чим бігати туди - сюди

Пытаетесь ее любовь заслужить? Зря

Надо на неё было по эконом варианту тратить или отправить ее на социал к европейцам