Про Миколая в Україні

Для тих, хто говорить, що в Україні Миколая колись не було.
В Україні Миколай — найбільш шанований святий. Іще сто років тому хатня ікона Чудотворця стояла майже в кожній українській домівці. Святий Миколай — улюбленець дітей, захисник у біді, рятівник від неволі.

У різних народів святого-доброчинця називають по-різному. Нідерландці кажуть — Nicolaas, німці — Nikolaus, угорці — Miklós, поляки — Mikołaj. Залежить від того, у якій транскрипції передається грецьке ім’я Nicolaos, або — "переможець народів". Миколая поважають однаково і католики, православні й протестанти, оскільки культ святого розвинувся ще до поділу християнської Церкви. У європейських культурах його образ переплівся з віруваннями у хатнього духа та прапредка. Так створилися легенди про Сінтерклааса, Пер-Ноеля і Йоулупукі.

Образ Святого Миколая в українській культурі подолав власний шлях, і пов´язаний із Володимиром Великим, мазепинським бароко, козацтвом та чумацтвом, зі спробою знищення у радянський період і відродженням після відновлення Незалежності.
Майже всі християнські народи мають звичай обдаровувати малих дітей вночі перед днем святого Миколая. Сама традиція виникла у середньовічній Німеччині. Батьки дарували малечі одяг, взуття, ласощі, книжки для школи. подарунки підкладали таємно. З часом цей звичай поширився на сусідні країни, зокрема на Польщу. А звідти вже перейшов на Правобережну Україну, яка тоді перебувала під Річчю Посполитою.

Сьогодні найвідомішим персонажем із "миколайським" іменем є Санта Клаус. Але чому він приносить подарунки не 6 грудня, а на Різдво? І чому він подорожує у санях, в які запряжені північні олені й застрибує у димар? Відповідь є. Вона проллє світло на те, чому український Миколай ходить із ангелом і чортом.

Санта Клаус — це поєднання образу святого Миколая з традиційним для європейських народів "різдвяним дідом". Нідерландський Сінтерклаас набув сьогоднішнього вигляду завдяки творам письменників, художників, мультиплікаторів. У країні, наповненій переселенцями різного етнічного походження та віровизнання, було створено, по суті, нового, загальноприйнятного святкового персонажа, не прив’язаного до жодної конфесії й суто символічно пов’язаного з Різдвом.

Майже всі народи мають архаїчні вірування у предків, які приходять на Різдво чи Новий рік у вигляді білобородого мудрого діда або тотемної тварини — охоронця роду. Ці божества хочуть пересвідчитися, чи гідні в них нащадки. Якщо все гаразд, то нащадків обдаровують. Якщо ж печалька, то карають. Наприклад, різками.

У Франції дітлахів обдаровує Пер-Ноель — "Батько Різдва". У Латвії й Італії приходить "Різдвяний Дід", у Грузії — "Сніговий Дід", у Швеції — Різдвяний гном. У Греції — Василь. Фінські діти чекають Йоулупуккі — "Різдвяного цапа". Норвезького Юлебукка супроводжує чарівна коза, яка приносить людям достаток і благословення.

Язичницьке коріння є в культі святого Миколая і в українців. У багатьох наших казках фігурує персонаж "дід". Він "як молоко білий", "з довгою білою бородою". Допомагає добросердним і щирим, а також несправедливо скривдженим, та чудесно їх обдаровує. Цілком можливо, що це образ предків, як і різдвяний старець у інших європейських народів.
Російський Дід Мороз стоїть осторонь цієї традиції. Перманентно "прорубуючи вікно в Європу", росіяни й собі сто років тому організували діда з мішком подарунків. Утім його корені відрізняються від витоків європейських двоїстих добро-злих предків чи хатніх духів. Мороз у слов’ян — це винятково негативний образ. Він із лісу, з-поза меж людської окультуреної території. Морозить людей і худобу, нищить посіви і плодові дерева. Українці на Святвечір намагаються задобрити Мороза, пропонують страви, а потім заклинають не приходити на поля і до худоби.

Наприкінці XIX століття російський письменник Олександр Островський написав казку "Снігуронька". Мороз там постає злим дідуганом. Снігуронька — гине від кохання та сонячного тепла. З часом з цього Мороза зліпили образ, подібний до Миколая, Санта Клауса та інших різдвяних персонажів — щоб бути "як усі".
На початку 1920-х у СРСР заборонили і Діда Мороза, і різдвяну ялинку як релігійні явища. У 30-х — знову відновили. Щоправда, різдвяна ялинка стала вже новорічною й увінчувалася не Віфлеємською зіркою, а червоною п’ятикутною. А Дід Мороз не лише обдаровував, а й навчав дітей коритися радянській владі й ненавидіти "ворогів народу". Нове потужне свято — Новий рік — мало об’єднати жителів усієї країни, незалежно від культурної та релігійної ідентичності. Єднатися "радянським людям" пропонувалося саме довкола російського персонажа.