Пам’ятаєте, як у червні 2022 року українські «урагани» знищили півтори сотні «вагнерівців» на стадіоні в Кадіївці на Луганщині?
До цієї та багатьох інших операцій ЗСУ на окупованому Донбасі причетний герой тексту hromadske. Йому було 17, коли тодішній Стаханов окупували у 2014-му.
Про те, як тоді жило місто, хлопець спершу писав у Twitter. Згодом туди ж виклав карту Стаханова з позначеними місцями скупчення росіян та бойовиків. Потім з´явилися дописи про пересування окупаційних військ.
Акаунт був анонімний, хлопець тоді не думав про небезпеку. Про неї йому нагадали люди з підконтрольної українському урядові території, які знайшли його акаунт і попросили надсилати зібрану про окупантів інформацію певним адресатам.
Так він став підпільником.
Прожив в окупації майже 8 років. Не довіряв жодній людині, не дозволяв собі навіть закохатися. Поспіхом стирав інформацію з комп’ютера, коли росіяни товклися в нього під дверима і батько посірілими губами говорив: «Сину, вони тебе вб’ють».
Отримав нагороди від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного і колишнього міністра оборони Олексія Рєзнікова.
Одного разу, коли він передав координати ворожого підрозділу, побачив, що за тими координатами «прилетіло». Кинувся написати про це й побачив повідомлення: «Поцілили?». То була мить щастя: за його наведенням знищили ворога! Але на ту пору це сталося тільки раз.
Після Мінських домовленостей адресати більше цікавилися економічними питаннями, політичною ситуацією в регіоні. Рахувати вагони з вугіллям було не так цікаво, як ворожі танки, але як треба — то треба.
«Дуже хотілося бути корисним. Хоч чимось допомагати хлопцям із ЗСУ, які воюють на передовій.
Бувало, що дуже хотілося дати цеглиною по голові якомусь ополченцю. Особливо коли він іде поперед тебе п’янючий. Але це безвідповідальна партизанщина. Так само, наприклад, кинути “коктейль Молотова” в якусь окупаційну установу. Кинув — тобі кінець, а результат дріб’язковий.
Інша річ — якщо ти передаси координати цієї установи, встановиш, коли в ній буває якнайбільше ворогів, і ЗСУ знищать їх одним влучанням ракети».
2
27
2
2
7
0
Його дуже бере за душу фільм «Похований живцем». Американського вояка в Іраку тамтешні терористи закопали у ящику в землю — неглибоко, щоб мобілка ловила сигнал. Відкопають, якщо родичі заплатять викуп.
Американець намагається домовитися про викуп, командування обіцяє його відбити та навіть посилає по нього якусь групу. Але марно — вояк приречений померти.
«Для мене цей фільм — про події на Донбасі. Дуже багато українських людей на Донбасі вже десять років поховані живцем. Їх обіцяли врятувати — і досі не врятували. Вони конають в окупації.
Особливо важко стало, коли почалися переговори в Мінську. Бойовики стали спинатися на ноги: своя міліція, держустанови. Я зрозумів, що цей жах — надовго, якщо не назавжди. Що тепер моя робота на ЗСУ — це злочин, який в окупації не матиме терміну давності, і що рано чи пізно по мене прийдуть.
Знаєте, як це: чуєш постріл з українського боку, і тішиш себе, що про нас Україна пам’ятає, що наші ще повернуться. Але що менше стріляли, то більше думалося: ми залишаємося наодинці з ворогом.
Добре, що я працював на ЗСУ, а гроші заробляв дистанційною роботою на українську фірму. Інакше можна було б збожеволіти від розпачу й зневіри. З роками батько вже почав схилятися до думки про мій від’їзд, але у 2020-му померла мама, і він запитав: “Ти залишиш мене?”. Я не зміг».
Американець намагається домовитися про викуп, командування обіцяє його відбити та навіть посилає по нього якусь групу. Але марно — вояк приречений померти.
«Для мене цей фільм — про події на Донбасі. Дуже багато українських людей на Донбасі вже десять років поховані живцем. Їх обіцяли врятувати — і досі не врятували. Вони конають в окупації.
Особливо важко стало, коли почалися переговори в Мінську. Бойовики стали спинатися на ноги: своя міліція, держустанови. Я зрозумів, що цей жах — надовго, якщо не назавжди. Що тепер моя робота на ЗСУ — це злочин, який в окупації не матиме терміну давності, і що рано чи пізно по мене прийдуть.
Знаєте, як це: чуєш постріл з українського боку, і тішиш себе, що про нас Україна пам’ятає, що наші ще повернуться. Але що менше стріляли, то більше думалося: ми залишаємося наодинці з ворогом.
Добре, що я працював на ЗСУ, а гроші заробляв дистанційною роботою на українську фірму. Інакше можна було б збожеволіти від розпачу й зневіри. З роками батько вже почав схилятися до думки про мій від’їзд, але у 2020-му померла мама, і він запитав: “Ти залишиш мене?”. Я не зміг».
4
6
1
Старався приїжджати «на велику землю» на футбольні матчі й на День Незалежності. От тільки нестерпно було бачити, як цього дня хтось у Харкові недбало волочив із параду український прапор — у Стаханові за цей прапор кидали до шурфів.
«У мене тоді з’являлися думки: на вас треба війни, щоб ви цінували цей прапор».
«У мене тоді з’являлися думки: на вас треба війни, щоб ви цінували цей прапор».
13
Через кілька днів після початку повномасштабної війни приєднався до чоловіків із тероборони. Йому зав’язали на рукав жовту пов’язку, показали, як стріляти з кулемета. Навіть попередили, щоб стерігся засланих сепаратистів. І поставили на чергування.
Найбільше він боявся, що хтось загляне в його документи та побачить, що він теж із «сепарстану». Офіційно до тероборони його записали через два тижні. Командир виявився з окупованої Донеччини — зі Сніжного.
Наприкінці літа 2022 року він був уже в бойовому підрозділі під Бахмутом. І водночас активно збирав інформацію з окупованих територій.
Зараз збір такої інформації є частиною його службових обов’язків. Тепер уже йому навідники й коригувальники передають дані, які можуть допомогти ЗСУ.
Найбільше він боявся, що хтось загляне в його документи та побачить, що він теж із «сепарстану». Офіційно до тероборони його записали через два тижні. Командир виявився з окупованої Донеччини — зі Сніжного.
Наприкінці літа 2022 року він був уже в бойовому підрозділі під Бахмутом. І водночас активно збирав інформацію з окупованих територій.
Зараз збір такої інформації є частиною його службових обов’язків. Тепер уже йому навідники й коригувальники передають дані, які можуть допомогти ЗСУ.
6
2
Дуже важко, що наші діти мають проживати своє життя таким чином. Ніколи б не повірила, що таке можливо в сучасному світі, просто прийти в чужу країну, захопити, повбивати, зруйнувати усе з криками ’єта ани сами себя бамбят’, а весь світ просто спостерігає.
9
8
Я бажаю цьому хлопцю зустріти якнайшвидше дівчину і щоб вони народили багато-багато діток, які будуть патріотами України і наша країна з такими громадянами буде мати прекрасне майбутнє!!
6
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу