Ви б змогли віддати дитину інваліда в інтернат?

До кого?

Вот именно . А человек так просто и легко пишет - мол , что такого .... это же так просто ... Целый день читала тему , а под вечер не сдержалась .... ((((

Мені вас дуже шкода. Віддайте, нічого страшного немає і цьому. В мене свекруха теж таку дитину народила і віддала в інтернат, бо був овоч. І пішла працювати та жити, влаштовувала своє життя та їздила в інтернат. Вийшла другий раз заміж та народила здорових дітей. Вважаю це правильно. Бо життя покласти і здоров´я, кому це треба. Тільки тому шо якісь тьоті скажуть що ти какашка? Забийте на всіх, думайте тільки про себе, бо вам ці тьтоі не допоможуть, коли будете в депресії милити собі зашморг

К психологу. В Каритасе спросите, они могут помочь, и с реабилитацией тоже.

Мені в телефон верещала ’ти кукушка, ти кукушка!’ та людина, яка планувала свою здорову дитину до тієї родички на свіже повітря та парне молочко віддавати, а та не хотіла заробітку від мене лишатися

Так как я работаю с умственно отсталыми, аутистами , то это уход 24 часа в сутки , глаз не спускать и держать строго рутину . У нас персонал работающий и меняющийся сменами , каждые 6 часов , не выдерживает их, теряют контроль и могут избить , то сидеть матери всю жизнь 24 часа в сутки и делать все самостоятельно - это ад. Еще в детстве , справиться можно с ними, их стараются как то вытянуть, корректировать , потом дальше все труднее и труднее - и иногда сдают в подобные учереждения , так как не справляются 🤷‍♀️. И их понять можно .

Сенс слова ’реабілітація’ розумієте? Це ПОВЕРНЕННЯ до нормального життя. Можна працювати з розумом якщо він є.

Да.

Сочувствую .

Ужас...сдать можно только если её признают недееспособной я так понимаю. Это ад, жить с психбольными родственниками в одной квартире

Навзаєм. Ми зрозуміли одна одну.

Я вам сочувствую. Но не надо на меня выливать вашу злость и усталость. У меня своих достаточно. И что меня в будущем ждёт никто не знает. Я не вам писала, а автору. Вы сдавайте, кто вам мешает.

Обнимаю вас . Тримаймося .

Ну, вижу постоянно одну маму с девочкой, у которой, наверное, аутизм. Она вроде соображает, но недееспособна. Тоесть идёт не знает куда, в туалет нужно с ней и т.д. Девочке 13 лет. Она ходит с нами на спортивную секцию. Но мама в зал с ней не идёт, идёт соц работник. И вот если соц работник опаздывает на 10 мин, мама впадает в истерику. У неё одна цель - сдать, сесть в машину и отдохнуть 1,5 часа. Нервозность заметна не вооружённым глазом. О любви к девочке тоже сложно сказать. Скорее всего просто обязанность. И это при том, что мы в Ес, уверенна, что там есть няня и куча другой помощи.

Просто це відчуття коли в тебе наче вкрали твою маленьку нормальну дитину, а в її оболонку підсадили якусь дику тварину і тільки ти про це знаєш, а нікому розповісти не можеш, бо не зрозуміють та осудять...

Дети в любом случае мешают жить. Здоровые они или нет.

А я на вас злость и не выливаю , боже упаси . Я просто ответила на ваш пост , что не запрещается правилами форума . И просто описала ситуация . У каждого своя беда . Просто не нужно осуждать человека , который смертельно устал и ищет выход . Ситуации бывают разные и диагнозы разные .

Ви чули як кричить кошеня якому відгризли півголови?

Слава Богу нет. При чем здесь этот глупый вопрос?

Виберіть мої пости і зрозумієте.

Да , именно так .

Я говорю о том, что любой ребенок это обуза на всю жизнь. И крест на всю жизнь. И люди, которые рассказывают о розовых пятках и тд либо глупые, либо нагло врут. Я не могу иметь детей и каждый день благодарю Бога за то, что избавил меня от этого кошмара.

Автор, шукайте заклад...Пока маленький ви ще фізично справитесь, а далі?
Моя бабуся мала таку дитину, ростила сама, в 16 років майже з примусом оформили дівчинку в заклад, бабуся була дуже проти. З настанням полової зрілості, такі діти стають агресивними і до оточуючих і до людей. Заклад знаходився в Чернівецькій області, бабуся спочатку кожного тижня їздила відвідувала, потім раз в місяць, потім переїхала до сина в Київ і ра на рік ми їздили до тьоті. Прожила вона 55 років. Там як лікарня, люди чимось займаються, вяжуть-шиють, за ними доглядають, знаю що батьки доплачували за догляд, возили речі.

А у нас в спец доме по уходу , аутисты , и в туалет сами ходят , и знают куда идти, и просьбы выполняют все , и то тяжело это все .

Друзі, ми тут 11 сторінок обговорюємо і сваримося.
Але...

Ну не може бути в таких випадках єдиного правильного рішення!

Не може....

Тому що діти з інвалідністю - всі різні, батьки - теж мають РІЗНИЙ батьківський ресурс.

І звичайно - краще бути багатим і здоровим і мати таких самих найкращих дітей.

Проте, якщо сталась біда і життя пішло не за планом, нам треба старатись і намагатись підтримувати один одного, а не закопувати.

Підтримувати батьків, якщо їм необхідна підтримка.
Допомагати дітям, які цього потребують.

І слідкувати за ВЛАСНИМИ вчинками і моральними засадами.

Я особисто ненавиджу інтернати, вважаю їх в´язницями і впевнена, що люди в цілому і діти зокрема - повинні жити в родинах, а не в інституціях.

І я особисто протягом життя роблю все для того, щоб діти з особливими потребами мали шанс на життя в родинах.

Але їхні родини повинні мати ВСЕБІЧНУ підтримку!
Фінансову, соціальну, психологічну.

Якщо її нема (навіть якщо нема з об´єктивних причин), тоді ніхто не має права гнобити маму за непопулярне рішення....

Допомогти їй уникнути цього рішення - так, але хейтити її за нього - ні.
Бо в кожного з нас - своя межа(((((

Вибачте за ’многабукаф’, накипіло....

Я так сумую за ним. Наче моя дитинка померла в 2 рочки, а він насправді живий. Якось подивилася фільм з А. Джолі ’Підміна’ і ридала бо відгукнулося знайоме відчуття.

Всі порадниці, які шокають і фукають та про Бога, це дуже важкий хрест, не кожен його погоджується нести, а вибір нереально важкий, тим більше вже прожили 4 роки разом. Це боляче в обох випадках, але думайте , як краще для Вас. Знайдіть заклад, можливо там непогані умови, зможете провідувати і разом з цим влаштовувати своє життя. Це тільки у нас прілічно виносити з під своїх родичів лежачих роками, і страждати, потім всі у психіатра лікуються ,а спецзаклад, найнята допомога , то ні ні .... Потім цей досвід страждання передається з покоління в покоління....Чому так?

Я не осудила ни разу. Где вы это у меня прочитали? Моя мысль была основная, что такого совета не спрашивают на форуме, где большая часть даже не представляет, что это такое. Я вижу, что мама молодая, в растерянности, ей нужно помочь советом, который поможет и ей, и ребенку. У нее руки опустились, сколько раз такое бывало у всех. По ее описанию разве видна вся ситуация? Ну УО, ну родных не различает. 4 года - это не 25. Есть время и смысл побороться.

Я б оцінила по-перше як краще і де краще дитині, по-друге мені. І взагалі пофіг на те що там думають оточуючі. Колишній якщо хоче забрати і забезпечити сам ну нехай спробує, інакше в сад.
Якщо є гарний заклад в якому дитині комфортно то чому ні. І мама з татом можуть гроші заробити на це комфортно. Але і повністю перекладати утримування дитини в спецзакладі на колишньго це неправильно, нехай і мама вкладається.
А взагалі це розумом і про чужу дитину. А чи змогла б віддати свою, дуже сумніваюся.

Я вам співчуваю . В мене дитині поставили остаточний діагноз в 25 . Дуже боляче .