Ви б змогли віддати дитину інваліда в інтернат?

Ознаки ураження головного мозку при важких ступенях РВ звичайно виявляються одразу ж після родів. Про РАС, наприклад, ми зараз не говоримо

Знаете девочки, а с вами очень страшно жить...
Как тут пишут часто... ой у меня депрессия, ой я на антипресантах, ой у меня панические атаки. Бл...
После войны будет много людей с поврежденной психикой за счет травм.
Спарта нервно курит в сторонке...
Я мама ребенка с аутизмом 17 лет. Да, это адски тяжелый путь. Но это вообще не помешало мне ни в карьере, ни в личной жизни. Никто никогда не ткнул в меня палочкой на тему особого ребенка. Ни одиного мужика не останавливал такой ребенок. Были ли те кто отваливались, конечно были, но в большинстве, говорили, ’да ЖОПА, но как-то порешаем’.
Космические ли суммы на реабилитацию - да космические, надо ли искать проекты бесплатные - надо. Но их уже много на то что 17 лет назад.
Хотя... живите, как хотите...

У Вас тоже такой ребенок, Вы в Европе и раздаете советы, исходя из собственного опыта, верно?

Є неворотні процеси, які не виправиш, що ви мелете?

Сложно рассуждать, не побывав в ситуации, но скорее нет, чем да.
Я не умею перекладывать ответственность, все равно бы думала об этом постоянно и совесть изводила.
Но это хрееовые качество - гиперответственность и совестливость, во многих смыслах портят мне жизнь.

Автор, я працювала в закладі для таких дітей. Що можу сказати... Розумію тих, хто не віддає, але не засуджую тих, хто віддає. Це складний вибір і він лише ваш. Є ще один момент. Дитина росте і настане час, коли вам дуже важко буде з ним впоратись самій, чисто фізично. Тим більше, що чоловік пішов. Бачила багато жінок, які віддавали дитину тоді, коли фізично не могли з нею впоратись. І всі вони були настільки змучені, що це не описати словами. Автор, я не вмовляю вас віддати дитину, хоча якщо ви будете його навідувати і турбуватись, щоб йому було комфортно, то це вже дуже багато і означатиме, що ви його не кинули. Я просто обіймаю вас міцно. Не приведи Господи нікому робити такий вибір.

Меня бы в этой ситуации только беспокоило, что наши интернаты это концлагерь для детей. Из самого легкого - их недокармливают (из-за воровства и чтобы легче поднимать было, кто лежачий) и бьют. Готовы вы отдать в этот ад ребенка? Может лучше поискать какой-то садик для таких детей. Я знаю, у на был на Борщаговке такой.

Вы пост прочитали? Речь о ребенке с умственной отсталостью, не осознающем реальность

Віддала би відразу ще з народження з такими діагнозами.

Не виправдовую чоловіків,але упевнена,що вкрай мало хто з жінок погодився б на чоловіка з такою дитиною.

Тут ще є ньюанс, він не розуміє де мама, але ж ви до нього ставитесь нормально, не будемо про любов. Він у вас не голодний, не мокрий, з якоюсь терапією.
Чи буде таке в інтернаті?
Як би впевнено розуміти, що там людське відношення, не показове, а завжди. То так
Але колишній, це останній хто вас повинен цікавити. Якщо не подобається, то дитина спільна

Читала, представте... але для вас це недосяжно походу. У мене також свої проблеми, як і в інших людей. Питання було про те, чи віддали б ви дитину з інвалідністю в інтернат, мій варіант відповіді ні. Жінка мого покійного відчима виховує 25 років лежачу дитину і добрішої і життєлюблячої людини ніж вона я не зустрічала

І тут же ви пишете про добру і життєлюбиву дитину. Так інвалідності різні бувають.
Є таке що життя і здоров´я кладеш , але ввечері тебе зустрічають люблячі очі.
В ситуації автора ніхто не зрозуміє її відданість, в тому числі і дитина.
А ще попереду статеве дозрівання і що там буде, нікому не відомо

Які люблячі очі в лежачої атрофованої людини яка нічого не розуміє? Він просто лежить 25 років, у вас хоч є діти, напевно ні, а якщо є то навряд ви зрозумієте. А я розумію, тому що за борюсь за зір дитини вже роки. Не дитину добру і життєлюбиву, а її маму.

Автор, можна віддати дитину до інтернату, щоб мати змогу повноцінно жити і працювати, а на вихідні забирати додому.

Представьте 2 варианта
1) вы говорите, что живёте с ребёнком инвалидодом
2) вы говорите, что свободны, ребенок в интернате.
Как вы думаете в каком больше шансов,что мужчина захочет с вами жить?

По честному... я б задала вопрос на месте мужчины... а если со мной через полгода что-то случится меня тоже в интернат сдашь?

Віддавайте! В мене такий двоюрідний брат. тітка все жаліла і не віддавала. Чоловік покинув її ще вігітною. Зовні вона була дуже гарна, тому багато чоловіків знайомились і хотіли відносин. А ле така дитина, звичайно, відлякувала всіх. В результаті, коли він став дорослим, тітка змушена була відправити його в спецзаклад, так як з’явились приступи агресії, він став не керованим. Але життя пройшло. Так і дожила одна. Зараз йому 50. Він так і живе в інтернаті для чоловіків. Я провідую- приношу їжу, цигарки. На більше я не готова

Якщо стане розумово відсталим, не дай бог. То так

Да. Если муж хочет пусть забирает

Как выявляется?
Мозг пластичен и компенсируют способности у каждого индивидуальны . Не говоря о том ,что врачи сразу предлагают отказаться от ребёнка,это какой то нонсенс .

Сложно вам что-то советовать. Но понимаю одно, что если вы ребенка отдадите в интернат, то он скоро погибнет там, жизнь его будет очень недолгая.

С мамой работала женщина, ее дочь жила в таком интернате, она ее проведывала и жила своей жизнью.

Якщо Ви зараз задумуєтесь про те, що казатимете чоловікам при знайомстві, то краще віддайте дитину. Впевнена, що мами, а їх тут багато, що виховують особливих дітей, про чоловіків і особисте думають в останню чергу.
Свого не сдала, 16 років, невербальний, але з навичками самообслуговування та здатний до самостійної діяльності, проте брата й сестру на ім´я став називати вже після 8 своїх років.

І ще додам -яке б рішення Ви не прийняли, це Ваше життя і ніхто не має право Вам вказувати або засуджувати. То ж сил Вам фізичних та моральних.

Якщо вже в 4 роки Ви розумієте що все, приїхали - то можливо Ви для себе праві. Тим більше зворотнього звязку від дитини нема. Якби дитина реагувала на Вас, йшла на контакт, у Вас була б сильна привязаність, то такі думки в Вашу голову приходили б набагато рідше. І інкстинкт самозбереження у Вас переважає материнський. Так що якщо розумієте що не можете - то дійте в цьому напрямку, а там ще раз зрозумієте в процесі, зможете віддати остаточно чи ні. Процес довгий і непростий.
На чужу реакцію не думайте, адекватна людина зрозуміє, а відбиті і моралісти які з цим не стикались то засуджувати звісно будуть. Від того що Ви перевантажите себе й захворієте, чи злість будете на дитині зриватись, чи недоглянете і наслідки будуть фатальні.
Якщо що то сама маю дитину інваліда. Атиповий аутист. Ще й хворів важкою хворобою, ледь видряпався. Але в дитини пішла трохи мова, є інтелект, керований, на мене реагує. Ще й схожий на мою покійну матір яку я дуже любила, майже копія. Материнський інкстинкт був в мене сильний ще коли любові одразу не відчувалось(важкі пологи). Якось був період було дуже важко, хотілось пропасти безвісти чи десь дітись, але думка про інтернат навіть не входила в голову.
Допускаю такий варіант лише в крайньому погіршенні коли хвороба дитини буде безпосередньо загрожувати мені. Єдине що я не можу це працювати і заробялти на себе. Щодо чоловіків - я заміжня, хоч і стосунки не ті, але якось за чоловіків більше не думаю,якщо чесно. В побутових питаннях - я роблю все коли і як запланувала, окрім хвороб дитини звичайних. Вільний час вже є, хоч не було, з дитиною займаюсь. Дитині 7 років,не здоровий, але вдалось витягнути так що можна з цим вже жити. Є звісно сенсорні перевантаження, але дитина і сама розвивається, і зазвичай уже йде на контакт. Хоча різниця дуже велика із звичайними дітьми.
На другу не наважусь, але й цю дитину віддати не зможу. Але і Вас не засуджую за такі думки. У кожного свій ресурс. Якщо Ви вигоріли - можливо Вам краще буде до дитини приїздити і аліменти платити, ніж все життя потім думати як вона зламала Вам життя.

проміняти дитину на неіснуючий буй?
ви і так 100% не зустрінете того чоловіка