На тему "не можу вирішити повертатися чи ні"

Так от з мого досвіду - треба їхати додому на кілька тижнів і все стане зрозуміло. Бо от у мене все виявилося зовсім не так як я собі уявляла. Була впевнена, що буду ридати коли кордон переїдемо, що буду землю цілувати, що серце буде рватися на кожному кроці в місті, де більше двадцяти років прожила. Боялася що з чоловіком буде холодок, відвикли і все таке (ну ще й тут же завжди на цю тему понаписують). Все виявилося не так в реальності. З чоловіком наче і не було цих двох років розлуки, от взагалі ніякого відчуження. А з містом як раз холодок. Ні, добре вдома, зразу відчуваєш як спадає груз отого мовного бар´єру , ти свій серед своїх, наче риба у воді. Але є інший груз, постійної тривоги і напруження. І купа дрібних нюансів і там і тут. А ностальгії, спогадів, щему в серці і т.д. немає чогось. Я в моменті зараз. Сама в шоці чому так. За кордоном був і зем, і ностальгія, і спогади. Зрозуміла що це сум за життям і Києвом, яким від був до війни. Зараз це трохи інше місто і трохи інше життя
Так що приймаючи рішення не розуму, а серця (бо розум навряд комусь зараз скаже повертатися), слухайте своє серце і нікого більше