Киевляне и киевлянки! Давайте покажем что они неправы и мы хорошие!!!

Намагаюся зменьшити контакти з людьми, які апелюють до моїх почуттів провини і сорому. Мав в носі тих, хто узагальнює або займається моралізаторством. Але не знаю, як інакше позбавитися отрути, яку я хапнув майже 30 років тому. Отрути, шо час від часу підкатує та псує мою святу віру в «українці, ви неймовірні». То було відчуття від слів французької журналістки, з якою поспілкувався ще в 90-х на вже не памʼяттю про шо семінарі. Вона чомусь в дискусії сказала так: «Українці, здається, погані люди. У вас ніде на вулиці нема людей з вадами. Я впевнена, що їх у вас не менше, ніж будь-де. Просто ви не даєте їм жити, не дозволяєте інтегруватися в суспільство. Вони всі у вас сидять по домах, бо ви не хочете їх бачити». Треба сказати, що то була не єдина причина, з якої вона вирішила, що українці погані. Ще вона вказала на заґратовані вікна, залізні двері квартир, засрані підʼїзди. На той час це не вкладалося в мою логіку. Бо для мене на той час грати на віканах та броньовані двері - це було про безпеку. А виявилося, шо для мамдмуазелі то було про те, як українці ставляться один до одного. Я почав все це розуміти тільки коли вперше потрапив за кордон. Вже з аеропорту всюди навкруги кидалася в очі кількість людей на колясках. Потім ці люди з якимось дивного виду дітьми, шо верещать та сіпаються. Чому вони всі тут, а не в якихось там інтернатах або в дурдомах?

Сиджу на вході в Metro ( супермаркет) на Григоренка. Акцентую, шо саме при вході є ресторанчик Sunshine cafe. Чому акцентую. Бо навпроти теж при вході є кавʼярня. І там багато людей. А тут я один. І тут працюють саме такі люди, що своїм виглядом трохи лякали мене в Істанбулі, Барселоні, Мюнхені, Неаполі, у Провансі. Я замовив маленьку піцу 4 сири. Вона в них рахується, як половинка, хоча вона ціла. Піца смачна, сири правильні. 60 сцуко гривень. Все дуже чисто, скромно, добре. Я сиджу тут годину і пишу цей пост, прибираючи матюки та жовч. Ніхто не заходить. Я тут вже вчетверте за мабуть місяць. Тут ніколи нікого нема. Пусто.
Вибачте
Igor Tupikin