Девочки, когда вы осознали, что ничего хорошего в вашей жизни не будет?

так война у всех. Ваши бабки и похуже пережили времена, тогда ко всему интернета, тиктока и советчицы не было. Мужик под боком сидит, а не в окопе, то уже вам повезло

Надо стремится к лучшему, а не ’не жили хорошо, нечего и начинать’

так вам 18 лет или уже 81 и вся жизнь прошла? А то все не пойму.

Она проходит, в этом проблема, и не важно 18 это или 81, жить нужно сейчас

так вы это мне рассказываете?)
Знаю одну юную блогершу, на вас больно похоже. Не работает, муж айтишник, зарабатывает дофига, все ее хотелки покрывает, дом отгрохал, квартиру в столице снял, тцк его не замечает. А ей всё грустненько

в мене 6 і дитина підліток. а я одинока мама взагалі без допомоги. І це не заважає кайфувати

підождіть,у нас все попереду. Он анонсували вже подорожчання базового -хліба.на 10+20 %....,а потім і вся решта підтягнеться..

Всегда всё в жизни может быть.
Вы не представляете, сколько я страха, боли и безнадежности пережила, бедности. Мало кто за несколько жизней испытывает такое, вдобавок смерть семьи и война.
В 40 встретила мужа. В 41 родила первого ребёнка. Когда отчаялась. Когда жить не хотела, я нашла родную душу, любовь и уютный дом
Никогда не опускайте руки! А в ваши 25.. ну рано волноваться)))) у вас не так и плохи дела

Аж смешат такие комментарии. Вас насиловали в детстве? Вас били до инвалидности? У вас сгорела душа так, что не то что дети, а и никакие любови нахрен не нужны? Вы не знаете что такое плохо, остаётся только порадоваться, так что про несколько жизней аж завернули для понтов)

От схожа фігня. До народження дитини з інвалідністю теж не жила по суті для себе, все комусь годила - то батькам, то брату-сестрам,то вчителям, то на роботі вислужувалась. І за себе не думала взагалі, навіть на пари з грипом ходила, не любила сидіти в черзі в поліклініці. І от що реально для себе робила то змінила роботу, хоч і пожалкувала згодом за це,але з попередньої варто було йти все одно(12 годин на день працювала 5 днів на тиждень), і заміж вийшла. Теж невдало, чоловік не пішов з-за хворої дитини,але і життя з ним нема, навіть не заробляє толком, не кажучи про відносини чи ласку.
Батько в мене Слава Богу ще здоровий більш-менш, але в чоловіка батьки хворі. Боюсь щоб мені не впали на голову, стараюсь поки туди взагалі не їздити поки нема крайньої потреби. Але в демо-режимі не живу, стараюсь просто жити. Стала вже більше набагато відстоювати себе саму. Мені ще 40 нема, 33 зараз.
На багато чого я не можу і не могла в житті впливати,так склалось. Лише шкодую що не слухала себе і не ставила себе на перше місце. Зараз стараюсь надолужувати. І до речі, ті кому завжди годила і помагала, мені взагалі не помогли в моїй ситуації з дитиною жодного разу. Так що жити треба лише для себе, жертви завжди марні

Я от зараз і усвідомлюю, що жити для себе треба. Але якось вже й не хочеться багать чого. Накопила проблем зі здоров´ям, ззовні перетворилася на ’бабу’, а як тільки збираюся щось для себе зробити - або у дитини нова хвиля лікування, або батькам щось треба. І теж ніхто не допоміг з тих, кому я добре хотіла постійно робити. А тепер як знущання звучить від деяких родичів - ’А чому ти чоловіка собі не знайдеш? Важко ж самій’. Ага, от прям пішла і знайшла. Замучана тітка з дитиною з інвалідністю і недієздатними батьками в причепі....

А бывает такое, что и мужчина свои проблемы на тебя вешает

Я от зараз і усвідомлюю, що жити для себе треба. Але якось вже й не хочеться багать чого. Накопила проблем зі здоров´ям, ззовні перетворилася на ’бабу’, а як тільки збираюся щось для себе зробити - або у дитини нова хвиля лікування, або батькам щось треба. І теж ніхто не допоміг з тих, кому я добре хотіла постійно робити. А тепер як знущання звучить від деяких родичів - ’А чому ти чоловіка собі не знайдеш? Важко ж самій’. Ага, от прям пішла і знайшла. Замучана тітка з дитиною з інвалідністю і недієздатними батьками в причепі....

Я теж, вагу не можу роками скинути, але під час стресу я худнути не можу. Стараюсь хоч одяг собі купити, фарбуватись чи ще щось. Забиваю на домашні справи періодично. І багато теж дитина - то були обстеження раз на півроку, зараз третій раз за три місяці буде, знов дві тисячі треба потратити(і це держклініка,в інших місцях дорожче). Чоловіка в цій ситуації не знайти, навіть якби в мене мого й не було,якщо дивитись тверезо на речі, будь-який Вася вважатиме себе героєм лише тому що живе з тобою з хворою дитиною і ти йому за це вічно маєш бути вдячна і виконувати його забаганки. Мій чоловік хоч на роботу трохи ходить та з дитиною мене часто заміняє, можу кудись сходити та щось спокійно зробити.
Але мені набридло чесно кажучи,якщо в дитини погіршення не буде, то далі вмикаю егоїзм і живу спокійно для себе. Я просто відчуваю що згоріла і нема сил

Да, всё было еще хуже. Видимо у вас тоже было и я искренне сочувствую. Но это не даёт право так по-хамски писать мне.
Никогда такое не пишите людям, ничего не зная о их жизни.
Смейтесь дальше.

Я просто знаю какое состояние остаётся на всю жизнь, когда было, и в таких случаях даже психологами и психиатрами можно подтереться. А не мужья и детки. Я пишу исходя из текста описанного вами. Хотя человек всегда думает, что у него плохо, пока не знает, что такое хуже.

Я от зараз і усвідомлюю, що жити для себе треба. Але якось вже й не хочеться багать чого. Накопила проблем зі здоров´ям, ззовні перетворилася на ’бабу’, а як тільки збираюся щось для себе зробити - або у дитини нова хвиля лікування, або батькам щось треба. І теж ніхто не допоміг з тих, кому я добре хотіла постійно робити. А тепер як знущання звучить від деяких родичів - ’А чому ти чоловіка собі не знайдеш? Важко ж самій’. Ага, от прям пішла і знайшла. Замучана тітка з дитиною з інвалідністю і недієздатними батьками в причепі....

Ещё раз. Вы ничего не знаете обо мне.
Никогда не судите чей-то опыт. Это не просто любовь-морковь встретила и детей нарожала. Там всё намного глубже и интереснее. Я это описывать не собираюсь и автору это не нужно было, поэтому кратко. Свой опыт не всегда нужно подробно описывать. Я не пойму Ваш настрой померяться опытом и горем) состояние у меня такое фоном и осталось, просто меня высшие силы пожалели в неком смысле на исходе и дали слегка оттенок счастья. Опять же, я не обязана вам всё описывать. Я написала автору ровно столько, сколько было нужным для её уровня проблемы.