Осудіть мене, чи що…

Я не хочу жити з мамою, а мабуть скоро треба буде. Мені вже 31. І я сама мама.
Причини чому треба жити разом через ту кляту війну.
В дитинстві мама мене ну дуже контролювала, мене це так діставало і хотілось свободи. Як результат я постійно мамі брехала, мама била, а я ще більше брехала. Мама була досить жорстка і хотіла все контролювати.
І тепер коли я пожила з нею тиждень , мені дає флешбеки дитинство. Я себе відчуваю як назад в дитинство, контроль.
Мама хоче керувати, але каже : я ж тобі як краще раджу! Мені це не подобається.
Може сказати : ой дивись яке вона страшна йде. А я хочу взірватись і я вже це зробила а я кажу ма а ти думаєш що ми такі дуже гарні (не хотіла тільки за неї казати).
Ой а куди ти так понамальовувалась?
Ой а що ти то зняла
Ще і вона помішалась на чистоті. Я хочу прибирати тоді коли я хочу і я про це кажу. А вона мені бо має бути чисто і так далі
І
Я відчуваю себе наче вернулась в дитинство де мене контрольовано буду знову, а я цей стан ненавиджу.
А вона мені ой та мені було б вигідно з тобою жити давати якісь гроші як за кімнату. Та не хочу я так. Я неправа ? Треба мовчати і терпіти?