Як мені хочеться жити десь далеко від батьків..

Можливо я не права і погана дочка. Але, в мене вже немає сил жити на дві сім´ї.
Живемо в місті (я, чоловік,2 дітей)
Батьки 25 км від міста, в селі.
І я кожні вихідні "повинна" їхати до них, щось робити. Ну хоть щось, але обов´язково приїхати. Мама дзвонить по 5 разів на день. Що робиш? Де діти? Що нового? Кожного дня!!!
Завтра в чоловіка день народження, посидимо самі. Не хочемо нікуди їхати. І тут щойно звонить мама: ти ж приїдеш завтра? Кажу, ні, хочемо побути вдома. Ну тоді в суботу зранку ми тебе чекаємо. Приїдеш, поприбираєш, штори попреш і т.д.
Мама незряча, щось навпомацки робить, що може.
Тато завжди в гаражі.
Є брат старший, він там майже живе, бо там працює, але він нічого там не робить, вони вже звикли до цього. Тобто його наче там немає.
Мені так хочеться жити далеко, щоб їздити до них раз на пару місяців.
Я вдома постійно з дітьми, своїх справ багато. А тут я обов´язково повинна до них їздити.
Працювала, звільнилася бо мама хворіла, і я з нею була у лікарні, і завжди з нею по лікарнях.
А я хочу на роботу, бо зарплати чоловіка ледь вистачає на нашу сім´ю. І взагалі хочу відчувати своє життя, а не завжди туди сюди мотатись.

Дякую хто дочитав.
Просто хочу поговорити..
Можливо дасте пораду.
І скажіть я нормальна чи я погана дочка.
Бо я наче не в собі..
Здається життя моє мимо пролітає.