Стебель березы• 01 января в 11:07
А привітання президента на Новий рік обговорили?
Дорогий народе!
За мною – «Україна-мати». Україна, яка твердо стоїть на ногах. Не схиляє голови, дивиться вперед, вірить у своє майбутнє й перемогу над усім тим злом, що Росія нам принесла. Україна, яка здатна досягти справедливого миру, маючи щит і меч. Захищаючи свій народ, свої кольори, свою незалежність. Я звертаюся сьогодні до всіх, хто цінує Україну, береже свою державу, каже з любов’ю про неї: «Моя». Я дякую вам за 2024-й. Нашим людям, що проходять усі труднощі з гідністю. Людям, для яких бути громадянами України – гордість. А для мене гордість – бути Президентом таких людей, українців та українок, які доводять: жодні крилаті ракети не здолають народ, у якого є крила.
Протягом цього високосного року ми доводили це щодня. І бачили це вчора. Коли були окрилені щастям, бо на рідну землю з полону повернулося 189 українців. Бо вони зустрінуть Новий рік удома. Бо ми повертаємо своїх. 1358 людей за цей рік. 3956 українців за цей час. І я називаю не приблизні, а дуже точні цифри, бо кожна з них – це людина, наша людина, дуже важлива людина. І з поверненням кожної ми повертаємо в Україну життя.
І як щоразу, коли це стається, плачемо ми всі. Неважливо, розчулена мати, або це дитинка, яка дочекалась татуся, чи Президент України, ми плачемо всі, бо всі ми – люди й зберегли в собі світло.
І воно допомагало нам вистояти ці понад тисячу днів. Бути сміливими, коли це так потрібно. Бути сильними, коли це так важливо. Як це робили наші вчителі, наші медики, наші енергетики, наші транспортники, як це робили всі наші ППОшники, мобільні вогневі групи. Хлопці, що збили за цей рік 1310 крилатих і балістичних ракет, 7800 іранських «шахедів». Браво! Гордість! Дякуємо! Ми пройшли цей рік разом. Долали разом усе, що приносив 2024-й. Перемоги й невдачі. Радощі й виклики. Сльози щастя, коли нам вдавалось. І сльози болю, коли нас ранили – в серце.
Липень. Ранок. «Охматдит». Так б’ють слабаки й боягузи. І ми ніколи не забудемо ці дитячі очі. І ми ніколи їм цього не пробачимо! Коли зло несе смерть, наша відповідь – живий ланцюг. Такий вигляд має сила українців. І ту нашу єдність було помітно з космосу. Її бачив Бог. Бачив, які в нас люди. Які в нас діти. І я не забуду ті неймовірно дорослі та сильні очі хлопчика з «Охматдиту». Скільки в ньому життя, енергії, гідності! І наскільки одна ця дитина сильніша за Путіна! Наскільки всі наші діти сильніші за все їхнє зло. Українські хлопчики та дівчатка, які перемагають цю війну, здобувають знання онлайн і навіть у підземних школах, виграють світові наукові олімпіади, збирають кошти для нашої армії, вигадують технічні рішення, що допомагають нашій обороні. Ви – фантастичне покоління! Ось за кого ми боремось. Ось кого передусім захищають наші герої, наші воїни. Хто тримається сам і тримає на своїх плечах незалежність. Там, де воля й доблесть б’ються щодня, і зараз – в цю новорічну ніч. На всіх наших напрямках. На всіх. На сході, де зараз дуже, дуже важко й дуже непросто. Але ми віримо, ми знаємо: вистоїте. Вистоять наші хлопці. Вистоять ваші дух і сміливість. Усе те, завдяки чому ви цьогоріч не віддали наші Суми й Харків, наш Херсон і наше Запоріжжя. А росіяни цього дуже хотіли. Та натомість ви віддали окупантам борг, повертаючи війну назад додому, у Росію. І той, хто сіяв лихо на нашій землі, отримав його на своїй. На Курщині та в інших місцях, куди цьогоріч прилітала наша відповідь, наша справедливість.
Справедливість. Всього одне слово, але за ним стоять сотні тисяч наших людей. Наша «оборонка» й наша наука. Чиї розум і праця робили нас міцнішими, бо 30 % усього, що в цьому році було в наших хлопців на полі бою, – усе це було зроблено в Україні.
І на одному такому заводі я запитав у молодого інженера: «Як же вам стільки вдалося, як же ці люди стільки змогли?». І хлопець пожартував: «Так то ж не просто люди, вони – ракети».
І знаєте, в цей момент мені стало соромно як громадянину, що з 90-х років держава не помічала таких наших людей. І я пишаюся, коли весь рік, зустрічаючись із ними, чую: вони щасливі, що потрібні Україні. І що Україна знову будує своє, свої ракети. І вперше робить понад мільйон БпЛА за рік. Змушує ворога вчити українську. «Паляниця», «Пекло», «Рута». Змушує тремтіти від слів «Нептун» і «Сапсан». Усе це – наші ракети. Українські. «Гор», «Вампір», «Колібрі», «КАМІК», «Лютий», Heavy Shot, Fire Point. Усе це – наші дрони. Українські. І все це – наші аргументи, аргументи для справедливого миру.
Його здобувають тільки сильні. І те, що ми такі, доводили не раз. Наші спортсмени. Олександр Хижняк, наш Танк. Ольга Харлан, Ярослава Магучіх, усі наші олімпійці та паралімпійці, за яких ми так уболівали, переживали, так кричали від радості й гордості, коли вгору здіймався синьо-жовтий прапор. Ми тримали удари й давали здачі разом з Олександром Усиком. Усе це – про дещо більше, аніж тільки спорт. Це про наш характер. Про те, ким ми є і на що здатні. Сенси й символи. Про те, що бої Сашка, як щоденні битви всієї України, показують нам: байдуже, наскільки противник більший за тебе, важливо, наскільки більша твоя воля. Тоді це захоплює подих усього світу! І всі лідери мені відверто казали: «Ми ніколи такого не бачили – коли повна зала Нотр-Дам-де-Парі аплодує». І це були оплески вам. Усім нашим людям. Ось так звучить повага до України. Ось що таке незалежність.
Це коли ми не віддаємо своє. І коли не забуваємо своїх. Тих, хто в полоні. І ми будемо боротися за кожну людину, яка, на жаль, досі там. І будемо боротися за всіх, кого Росія загнала в окупацію, та не змогла окупувати їхні українські серця. І скільки б зло під дулом автоматів не роздавало паспортів, наші люди кажуть: «Ви тут не рідні, ви – тимчасові». І весь той завезений бур’ян не приживеться на нашій землі, не переможе корінних. І я завжди згадую історію про нашого одного українського дідуся, у якого окупанти запитали: «Который час?» І почули відповідь: «Час звалити з нашої землі». Ось що таке воля всередині, яку просто неможливо окупувати. І я звертаюся до всіх, хто несе в собі цю волю, на тимчасово окупованих територіях. Дорогі українці! Я знаю, що ви зустрічаєте Новий рік за нашим часом і зараз ви чуєте ці слова. У нашому Криму, на Донбасі, в Мелітополі, в Маріуполі – всюди, де чекають Україну. І куди одного дня Україна повернеться, щоб бути разом. І єдине, що розділятиме українців, – це щедро накритий стіл.
За мною – «Україна-мати». Україна, яка твердо стоїть на ногах. Не схиляє голови, дивиться вперед, вірить у своє майбутнє й перемогу над усім тим злом, що Росія нам принесла. Україна, яка здатна досягти справедливого миру, маючи щит і меч. Захищаючи свій народ, свої кольори, свою незалежність. Я звертаюся сьогодні до всіх, хто цінує Україну, береже свою державу, каже з любов’ю про неї: «Моя». Я дякую вам за 2024-й. Нашим людям, що проходять усі труднощі з гідністю. Людям, для яких бути громадянами України – гордість. А для мене гордість – бути Президентом таких людей, українців та українок, які доводять: жодні крилаті ракети не здолають народ, у якого є крила.
Протягом цього високосного року ми доводили це щодня. І бачили це вчора. Коли були окрилені щастям, бо на рідну землю з полону повернулося 189 українців. Бо вони зустрінуть Новий рік удома. Бо ми повертаємо своїх. 1358 людей за цей рік. 3956 українців за цей час. І я називаю не приблизні, а дуже точні цифри, бо кожна з них – це людина, наша людина, дуже важлива людина. І з поверненням кожної ми повертаємо в Україну життя.
І як щоразу, коли це стається, плачемо ми всі. Неважливо, розчулена мати, або це дитинка, яка дочекалась татуся, чи Президент України, ми плачемо всі, бо всі ми – люди й зберегли в собі світло.
І воно допомагало нам вистояти ці понад тисячу днів. Бути сміливими, коли це так потрібно. Бути сильними, коли це так важливо. Як це робили наші вчителі, наші медики, наші енергетики, наші транспортники, як це робили всі наші ППОшники, мобільні вогневі групи. Хлопці, що збили за цей рік 1310 крилатих і балістичних ракет, 7800 іранських «шахедів». Браво! Гордість! Дякуємо! Ми пройшли цей рік разом. Долали разом усе, що приносив 2024-й. Перемоги й невдачі. Радощі й виклики. Сльози щастя, коли нам вдавалось. І сльози болю, коли нас ранили – в серце.
Липень. Ранок. «Охматдит». Так б’ють слабаки й боягузи. І ми ніколи не забудемо ці дитячі очі. І ми ніколи їм цього не пробачимо! Коли зло несе смерть, наша відповідь – живий ланцюг. Такий вигляд має сила українців. І ту нашу єдність було помітно з космосу. Її бачив Бог. Бачив, які в нас люди. Які в нас діти. І я не забуду ті неймовірно дорослі та сильні очі хлопчика з «Охматдиту». Скільки в ньому життя, енергії, гідності! І наскільки одна ця дитина сильніша за Путіна! Наскільки всі наші діти сильніші за все їхнє зло. Українські хлопчики та дівчатка, які перемагають цю війну, здобувають знання онлайн і навіть у підземних школах, виграють світові наукові олімпіади, збирають кошти для нашої армії, вигадують технічні рішення, що допомагають нашій обороні. Ви – фантастичне покоління! Ось за кого ми боремось. Ось кого передусім захищають наші герої, наші воїни. Хто тримається сам і тримає на своїх плечах незалежність. Там, де воля й доблесть б’ються щодня, і зараз – в цю новорічну ніч. На всіх наших напрямках. На всіх. На сході, де зараз дуже, дуже важко й дуже непросто. Але ми віримо, ми знаємо: вистоїте. Вистоять наші хлопці. Вистоять ваші дух і сміливість. Усе те, завдяки чому ви цьогоріч не віддали наші Суми й Харків, наш Херсон і наше Запоріжжя. А росіяни цього дуже хотіли. Та натомість ви віддали окупантам борг, повертаючи війну назад додому, у Росію. І той, хто сіяв лихо на нашій землі, отримав його на своїй. На Курщині та в інших місцях, куди цьогоріч прилітала наша відповідь, наша справедливість.
Справедливість. Всього одне слово, але за ним стоять сотні тисяч наших людей. Наша «оборонка» й наша наука. Чиї розум і праця робили нас міцнішими, бо 30 % усього, що в цьому році було в наших хлопців на полі бою, – усе це було зроблено в Україні.
І на одному такому заводі я запитав у молодого інженера: «Як же вам стільки вдалося, як же ці люди стільки змогли?». І хлопець пожартував: «Так то ж не просто люди, вони – ракети».
І знаєте, в цей момент мені стало соромно як громадянину, що з 90-х років держава не помічала таких наших людей. І я пишаюся, коли весь рік, зустрічаючись із ними, чую: вони щасливі, що потрібні Україні. І що Україна знову будує своє, свої ракети. І вперше робить понад мільйон БпЛА за рік. Змушує ворога вчити українську. «Паляниця», «Пекло», «Рута». Змушує тремтіти від слів «Нептун» і «Сапсан». Усе це – наші ракети. Українські. «Гор», «Вампір», «Колібрі», «КАМІК», «Лютий», Heavy Shot, Fire Point. Усе це – наші дрони. Українські. І все це – наші аргументи, аргументи для справедливого миру.
Його здобувають тільки сильні. І те, що ми такі, доводили не раз. Наші спортсмени. Олександр Хижняк, наш Танк. Ольга Харлан, Ярослава Магучіх, усі наші олімпійці та паралімпійці, за яких ми так уболівали, переживали, так кричали від радості й гордості, коли вгору здіймався синьо-жовтий прапор. Ми тримали удари й давали здачі разом з Олександром Усиком. Усе це – про дещо більше, аніж тільки спорт. Це про наш характер. Про те, ким ми є і на що здатні. Сенси й символи. Про те, що бої Сашка, як щоденні битви всієї України, показують нам: байдуже, наскільки противник більший за тебе, важливо, наскільки більша твоя воля. Тоді це захоплює подих усього світу! І всі лідери мені відверто казали: «Ми ніколи такого не бачили – коли повна зала Нотр-Дам-де-Парі аплодує». І це були оплески вам. Усім нашим людям. Ось так звучить повага до України. Ось що таке незалежність.
Це коли ми не віддаємо своє. І коли не забуваємо своїх. Тих, хто в полоні. І ми будемо боротися за кожну людину, яка, на жаль, досі там. І будемо боротися за всіх, кого Росія загнала в окупацію, та не змогла окупувати їхні українські серця. І скільки б зло під дулом автоматів не роздавало паспортів, наші люди кажуть: «Ви тут не рідні, ви – тимчасові». І весь той завезений бур’ян не приживеться на нашій землі, не переможе корінних. І я завжди згадую історію про нашого одного українського дідуся, у якого окупанти запитали: «Который час?» І почули відповідь: «Час звалити з нашої землі». Ось що таке воля всередині, яку просто неможливо окупувати. І я звертаюся до всіх, хто несе в собі цю волю, на тимчасово окупованих територіях. Дорогі українці! Я знаю, що ви зустрічаєте Новий рік за нашим часом і зараз ви чуєте ці слова. У нашому Криму, на Донбасі, в Мелітополі, в Маріуполі – всюди, де чекають Україну. І куди одного дня Україна повернеться, щоб бути разом. І єдине, що розділятиме українців, – це щедро накритий стіл.
1
38
1
4
18
146
3
Мишка-шалунишка• 01 января в 11:10
Муж включил. Своего рода традиция. Та такое. Просто мы уже от него не в восторге.
10
25
14
44
Скіфська пектораль• 01 января в 11:11
Ви хочте, щоб ті шо не дивились - прочитали? Ми включили заради відліку часу, за пару хв до НР. Мала ще вслухувалась, бо сказала йому ’ Не депресуй’
2
7
1
3
78
все по ГОСТу!• 01 января в 11:11
Я сподівалась, що ви конспектували. А ви просто скопіювали по ссилці
ви може й не дивились навіть... що тут обговорювати...
ви може й не дивились навіть... що тут обговорювати...
2
71
А я нівроку• 01 января в 11:13
Я включила выключила когда последствия у пострадавших этого ужаса с Охматдетом стали показывать народу, сидящему за новогодним столом. Лично мне было противно это слушать и смотреть
8
45
101
Цигарний шланг• 01 января в 11:13
К нему вопросов вагон. К тесту вопросов нет. Обсуждать нечего
4
73
TANYA 0 0 0 0• 01 января в 11:14
Ну слухали, ну таке, просто якось більше як традиція щоб по телевізорі президента показували. Після останніх новин і усього що відбувається, не сприймається він як в перші роки
2
3
24
палка-копалка• 01 января в 11:14
Не слушали, Новый год не отмечали. Праздновать нечего к сожалению. Когда этот ад закончится - конца не видать. Просроченный не собирается уходить со своим кодлом.
4
9
17
18
100
Видна міленіалка• 01 января в 11:14
Жодного разу не дивилась його привітання. Це як знущання.
6
91
Поторописька• 01 января в 11:14
Я дивилась, хоча і не переношу його, від слова зовсім.
Що тут обговорювати? Єдине бажання щоби цей жах скоріше скінчився, а потім вже щоби нас вітали інші українськи президенти
Що тут обговорювати? Єдине бажання щоби цей жах скоріше скінчився, а потім вже щоби нас вітали інші українськи президенти
3
44
9
автор
Стебель березы
• 01 января в 11:14
Знаєте, я майже не слухала текст, бо його спічрайтери нормально пишуть, а дивилась на нього.
Абсолютно не щиро, по-акторському награно.
20хв собі коханому виділив.
А коли чула текст, то були свої коментарі.
Охматдит - незрозуміло, де гроші.
Допомога партнерів 40М - а скільки вкрали.
Це як традиція подивитись… але…
Було єдине бажання, щоб закінчував уже для нас війну, для себе «зірковий час».
І думка весь час червоною ниткою - це не мій президент…
Абсолютно не щиро, по-акторському награно.
20хв собі коханому виділив.
А коли чула текст, то були свої коментарі.
Охматдит - незрозуміло, де гроші.
Допомога партнерів 40М - а скільки вкрали.
Це як традиція подивитись… але…
Було єдине бажання, щоб закінчував уже для нас війну, для себе «зірковий час».
І думка весь час червоною ниткою - це не мій президент…
2
7
106
19
Дама_с_караваем• 01 января в 11:15
Ответ дляВсюди влазю
Я даже не смотрела. Смотрела салюты. В хорошем смысле.
Добре, що ви можете дивитися салюти. Я навіть хлопушки не ризикула купувати
4
17
Рожайтретьего• 01 января в 11:16
Послушали ради интереса, ну такое. Про перемогу уже не говорил как и про беженцев. Дочка не поняла про беларусь
1
2
1
28
автор
Стебель березы
• 01 января в 11:16
Ответ дляРожайтретьего
Послушали ради интереса, ну такое. Про перемогу уже не говорил как и про беженцев. Дочка не поняла про беларусь
Аналогічно…
Типу у нас все ок, допоможемо білорусам, похвилюємось про них
Типу у нас все ок, допоможемо білорусам, похвилюємось про них
2
3
22
Клевотница• 01 января в 11:16
Я смотрела. За него не голосовала. Поздравление хорошее. По цитатам разбирать не буду
2
54
17
Видна міленіалка• 01 января в 11:17
Ответ дляСтебель березы
Знаєте, я майже не слухала текст, бо його спічрайтери нормально пишуть, а дивилась на нього.
Абсолютно не щиро, по-акторському награно.
20хв собі коханому виділив.
А коли чула текст, то були свої коментарі.
Охматдит - незрозуміло, де гроші.
Допомога партнерів 40М - а скільки вкрали.
Це як традиція подивитись… але…
Було єдине бажання, щоб закінчував уже для нас війну, для себе «зірковий час».
І думка весь час червоною ниткою - це не мій президент…
Абсолютно не щиро, по-акторському награно.
20хв собі коханому виділив.
А коли чула текст, то були свої коментарі.
Охматдит - незрозуміло, де гроші.
Допомога партнерів 40М - а скільки вкрали.
Це як традиція подивитись… але…
Було єдине бажання, щоб закінчував уже для нас війну, для себе «зірковий час».
І думка весь час червоною ниткою - це не мій президент…
Мене дивують люди,що не бачать його поганої акторської гри ще з 19 року. Абсолютно все,що він говорить- позерстао,гра, самолюбування.
3
2
110
8
Почекуха• 01 января в 11:19
Ответ дляАфродитаПетровна
не смотрела
зачем?
зачем?
+Не дивилась і не читала цю простиню.
2
33
АфродитаПетровна• 01 января в 11:19
Ответ дляВидна міленіалка
Жодного разу не дивилась його привітання. Це як знущання.
+1
6
Дама_с_караваем• 01 января в 11:19
Загалом сподобалосЯ, окрім згадування партнерів , їх прапорів на памятнику , хто скільки виділив. Це ж привітання укр народу, а не звіт по роботі за рік
4
9
21
TANYA 0 0 0 0• 01 января в 11:19
Ще перед тим хтось в домі включив новорічний квартал, то піз.....ць . Просто як знущання, обвислі , розтовстілі морди з тупити примітивними недолугими жартами. Дивилася хвилин 15, тільки зіпсувала собі настрій перед новим роком. На який контент вони розраховані? Дно
1
4
76
Дама_с_караваем• 01 января в 11:20
Ответ длямиссАрфография
Резануло ухо что скоро услышим Живе Беларусь
Це натяк на майдан в РБ
1
1
5
19
TANYA 0 0 0 0• 01 января в 11:21
Ответ дляДама_с_караваем
Це натяк на майдан в РБ
Також звернула на це увагу, щось напевно, буде
2
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу
