Кого не принимает за свою коллектив на работе за границей?

А в Україні на руках носять і ні разу не начхати?

іроди

а у нас - виключно по широті душі і з великої любові, а не ’щоб контролюючий орган не оштрафував роботодавця за дискримінацію)’

Іншої відповіді від вас годі було й очікувати

Звичайно, що помітно. Я навіть не збираюся це скривати

Сподіваюся, що ні. Я не на тимчасовому захисті

Я сподіваюсь, ви і не очікували?)

В Україні божа роса взагалі і всі такі добрі, що аж страшно

Автор, с таким сталкиваются почти все Ausländer. С кем не поговоришь, булят, игнорируют.. При чем как правило это не от немцев ( если говорить про Германию). Основная неприязнь от поляков, албанцев и т. д
Я сама по себе одиночка, мне не нужна их дружба. Я дала это понять. Паузы делаю сама, на перекуры не бегаю, участие в совместных мероприятиях не принимаю. Пришла отработала и домой.
Но я ещё сложнее случай, я не просто Mitarbeiter, я Azubi ( это по сути раб, без голоса на 3 года)
И вот когда возникла ситуация, когда меня решили тупо подставить, я встала и сказала, я сейчас уйду, но не просто.
Я подключаю адвоката и доказываю факт дискриминации и булинга. ( как раз накануне, у нас со скандалом уволилась девчонка и там тоже была жалоба)
Все, как 7 бабок прошептало, меня больше никто не трогает. Я дала чётко понять, я знаю свои права и обязанности. Ездить на мне, никто не будет.

ага)))) особливо це видно в цій темі)))) ’доброта’ так і пре, так і пре з декого навздогін виїхавшим

Сегодня попалось)))

я на роботі маю таких))) дві звіздуньї - у одної чоловіка таки загребли, возить йому тлумки і платять/лижуть, щоб сидів майже за 1000 км від лінії фронту і на передову не відправили. Друга пристроїла свого опікуном до старенької одинокої сусідки, тільки та, невдячна, взяла та й померла рік тому, опікуна бусифікували, теж за рік ще передової не бачив. Сама ж бігає і ’пробиває’ (її лексика) як синка переправити за кордон. Скидались співробітнику-добровольцю на амуніцію - ні одна, ні друга ні копійки, ні пачки печива. Зате їх послухати - фронт на своїх плечах тримають і тільки їх заслуга, що москалі ще не на західному кордоні, бо вони не втікли. А що вже бусифіковані їх ’вояки’ - то навіть мови нема. Зате виїхавшим, якби дістали, в горло би вчепились. Була ще третя у них подружайка-воювайка, але у тої чоловік якось всунувся до складу бригади, що проходила навчання у Франції і там втік. А його дружина мовчки зібрала дітей і чкурнула, навіть з соцмереж повидалялась. І вже з-за кордону прислала на офіційну пошту департаменту заяву про звільнення. Ті дві спочатку до тями не могли прийти від такого ’фінта’ тепер вже з виїхавших переключились на неї)))))))))

Тоже так... На весь офис два иностранца, я и парень из Греции. Все между собой в офисе говорят на местном языке, а с нами на английском, хоть я уже и выучила чешский. Но мы дружим между собой.

Откуда такая вообще уверенность? У нас например очень дружный коллектив в офисе. Тяжело влиться не зная местный язык хорошо, это же не только по работе, а и пошутить, что-то о себе рассказать интересное.

Да, есть такое
Здесь местный специфический диалект
Я не все понимаю, что они коверкают

Тут с С2 нелегко

Диалект
Глотают окончания, странные слова, и они не переходят на хох

Как только будет такая возможность, автор, возвращайтесь в Украину.
Нигде мы не будем своими, кроме как на своей земле.
Я без иронии. ❤️

ну якщо на хох не переходять, то ви в Ніеччині, вони там нікого не приймають. Скільки ж ви працюєте? В мене всі з шикарною німецькою С2, досвідом роботи повернулись в Україну ще до війни і більше не виїзджали здогадуєтесь чому?

Вже не знають, що ще написати, щоб задіти. Забули, що собаки гавкають, а караван їде

Искать общение в другом месте.

А ви держава? Самі повиїжджали, а людей на шашлики збирали. Скільки могло в

А ви держава? Самі повиїжджали, а людей з Бучі і Маріуполя заставили очікувати шашлики на майскіє. Зашибісь

Справа в тому, що у більшості вони якраз і пліткують за спиною.
У моєї колишньої колеги зараз навчання на новому місці і її тупо виживають. Коли вона робить помилку, то вони закочують очі і не виправляють. А тільки переглядаються і потім сміються коли вона відходить в сторону. Ну це вже свинство.
Ніхто не просить носитися як з писаною торбою, але чисто з людськоі точки зору можна і з розумінням ставитись. Ніхто не каже поблажки робити чи ще щось, але вони ніколи не зрозуміють що то таке за два роки вивчити абсолютно чужу мову, нову професію і ще й переживати щодня стрес.

Я все це пережила, просто, не в Європі, мої враження кардинально протилежні

Автор, я вас розумію. мене теж не приймають. та й взагалі не мій менталітет
Але це зробило мене толстокожей, менш емоційною. Я ще з психлогом займаюсь. Загалом, це мені зараз в плюс, мені подобається

Автор, звісно важко!
Я ось тут з собакою гуляю і мене ігнорують, а тут колектив з людьми.
Що можете зробити? Займіться собою: тренування, одяг, мову підкачати іще .
Я своїм собачникам принципово кажу: привіт-пока, навіть якщо мене не слухають. А так вийшла гуляти з собакою-займаюся собакою. Тобто ну їх нафіг

А что они должны сделать были? У вас когда кого-то увольняют, вы что делаете?

Как минимум говорим об этом в первый день. Т е год с человеком работали, поздравляли с праздниками, на перекур ходили. А потом раз и как-будто его и небыло.

А смысл обмусоливать чье-то увольнение. Кроме того, может они между собой говорили.

Вы молча на работе ходите ? Тем более это заграница , здесь перекуров больше чем рабочего времени.