Кого не принимает за свою коллектив на работе за границей?

Тут дійсно є багато переваг, соціально людина захищена. Ставлення до іноземців дуже різне: на півдні більш лояльне, в центрі на кого потрапиш, а чим далі на північ - тим гірше. Вони взагалі люблять тільки себе. Моя колега, чиста француженка, була поставлена перед фактом, що має звільните орендоване житло з 1-річною дитиною. І не могла знайти щось швидко, батьки її померли. То мене здивувало, що ніхто з друзів не запропонував їй допомогти, хоча вона реально думала, що вже піде на вулицю. В чергу на соцжитло її поставили, але зі старого треба було з´їхати ’на вчора’. То вона мені сказала, що у Франції в тебе є друзі до першої проблеми, щойно з´являються проблеми - зникають друзі і ти залишаєшся сам. В результаті їй допомогла соцслужба, а не друзі чи близькі, хоча їй потрібен був прихисток максимум на місяць, а реально вона з´їхала за два тижні.

Я теж кайфую від Парижу і культурного життя там, але це зовсім інше. Франція в плані еміграції дуже важка країна

Вона і для своїх громадян не легка, я чула наприклад про те, що багато людей не можуть отримати там спадок із за податка 30% від вартості цього спадка і багато хто вимушена його продати.

Я була вражена, що в сільську буланжері мало хто ходить з місцевих, вони їдуть до найближчого міста. Спитала чому. Відповідь: бо власники буланжері не місцеві. Тобто вони французи, але приїхали звідкісь і усе, не свої. Притрушені люди. Я не звертаю на таких увагу і ще можу рявкнути як щось мені не так. До дітей діти чипляюттся, як щось не так вимовить, постійні нагадування, що вони ніколи мовою на рівні носія не будуть розмовляти... якісь пришарашені

Ой, з мовою там взагалі пріколів багато))) але напевно для їх ідентичності це добре.
Англічан вони непереварюють і коли чують англійську то таке враження що це вперше в житті вони почули цю мову.

Я на работу прихожу работать а не дружить.
Поэтому думать об одиночестве на рабочем месте вообще некогда да и незачем. Рандомные люди

Розумію вас, автор, але, але, але... Закордон - це чужий менталітет, чужа їжа, чужа природа, чужі правила, чуже почуття гумору і так буде завжди. Вибір лише за вами.

Констатація факта. Українці за кордоном - це богом забутий, державою покинутий народ, бідні нещасні обездолені діти і дорослі які прокляли державу на сто років вперед🙄 а я збоку стою і дивлюся просто.
І українцям треба не чужих боятися, а своїх, бо наші це ті ще фрукти, всюди слідять.

Так. Саме так

Деякі колеги у коридорі навіть не здороваються

Ніхто не питає нічого в тебе, а самі між собою шушукаються та розмовляють постійно

Не запрошують нікуди після роботи, а самі ходять і відкрито говорять про це

Відчуваю холодність та непотрібність
Самооцінка падає

Удалено администрацией...

Безразлічіє, це коли до сусіда справа і зліва підійшов іменинник, пригостив смаколиками, а тебе обійшов, хоча ти так само здав гроші. Коли співробітник, проходячи повз твій стіл вітається лише тоді, коли поруч є інший місцевий. Якщо лише іноземець - мовчки проходить поруч. Це коли всім пропонують взяти різдвяні канікули, а тобі кажуть, що треба щоб хтось залишався у відділі. І твоя дитина сидить сама, бо в неї нікого більше нема. Це коли люди заводять між собою смол ток, а тебе ніколи нічого не запитають. І вишенька на торті: прямо ’по-дружньому ’ скажуть, що у міжнародній компанії тобі було б легше працювати як іноземцю, бо в місцевих сімейних компаніях не люблять чужих (тобто іноземців). А, і зпл у іноземців ту саму роботу буде, звичайно, нижча )

Она в чём то права. У нас на работе один сотрудник ( местный) просто не вышел на работу . Как оказалось у него контракт был на год и его просто не продлили. И всем все равно. Новый придёт через месяц и всем плевать. Ну ушёл и ушёл.

Это меня не волнует. С этим как раз норм . Обидно что чехам за ту же работу платят больше, и с этим ничего не поделаешь ((

Я була вражена, що в сільську буланжері мало хто ходить з місцевих, вони їдуть до найближчого міста. Спитала чому. Відповідь: бо власники буланжері не місцеві. Тобто вони французи, але приїхали звідкісь і усе, не свої. Притрушені люди. Я не звертаю на таких увагу і ще можу рявкнути як щось мені не так. До дітей діти чипляюттся, як щось не так вимовить, постійні нагадування, що вони ніколи мовою на рівні носія не будуть розмовляти... якісь пришарашені

Ці люди не виїхали, а видворені. Ніяк держава не допомагає. Виїхати можна в америку по Грін карті.

Я б так не сказала. Скільки раз зі мною намагалися англійською розмовляти, але мені вже французькою простіше. Постійно переходять. Це в них таке роки 2-3

Цікаво чому до вас таке відношення?

Ох вас і рве постійно 😂 а теми то тролячі 😁

По моєму рве вас

Та на, сто коментарів завжди тільки від вас

Да у нас и дома такая проблема будет. Попробуйте с Харьковской или Донецкой области устроиться на работу где- то в западном регионе. У меня кума бежала в начале войны в Червоноград , там тоже переселенцам платили меньше. В Киеве муж знакомой устроился работать, они вообще в е потеряли, до этого успешный менеджер. Пожалуйста, пол ставки и 4,5тыс, а обязанностей как на всю ставку.

По моєму рве вас

Ви як в цій історії: я бігла за ним три дні щоб сказати що він мені не цікавий

То може це ви біжите 😂

Я до вас, взагалі зверталась?
Я рахую ваші коменти?

Віл цього суть не міняється. Сидіть та насолоджуйтесь