Донька подруги• 14 сентября 2025
Адаптація підлітків за кордоном
Як у вас проходила? Дочка 16 років, за кордоном від початку війни, ніби добре влилася в колектив, знайшла друзів. Але періодично в неї зʼявляються якісь безглузді думки про повернення в Україну, спогади і фантазії, які дуже далекі від реальності. Чи зверталися ви до психолога, як допомагали дітям?
3
1
61
0
Почему Вы считаете, что у дочки безглузді думки про повернення? Вы настолько презираете будущее Украины?
13
11
1
. самій цікаво послухати.
Бо її спогади не мають нічого спільного з реальністю. Вона не розуміє ситуації і того, що її професія ніяк не прогодує її в Україні
5
1
6
1
Просто діти дуже часто оцінюють ситуацію реалістично і в позитивних і в негативних аспектах.Багато наших жіночок приїхали наздоганяти мрію про щасливу міграцію і втечу від 90х, але проблема в тому, що зараз 2025 і світ кардинально змінився. І ось багато мам реалізує ту саму програму і поводиться так самоґ. як би поводились 30 років тому, а діти вони не мали тієї нереалізованої мрії втечі від труднощів і взагалі в іншій системі координат виросли і чудвов озуміють, що ті висоти, яких би вони могли досягти вдома закордоном мігрантам майже недосяжні...
6
3
ґ не знаю в якій ви країні.. кожна має свої моменти при прийнятті мігрантів. Але чим ближче до нас ментально тим більше ’може бути’. Міграція а особливо вимушена ніколи не бул легкої прогулянкою, а лише інвестицією, яка себе покаже вже в наступному поколінні, що народиться в країні міграції. Так було завжди...
1
3
Вы не были в Украине с момента выезда? Моя младше, ей было 9 когда выехали. Раз были через год, друзей уже нет, все разъехались. Примерно еще через полгода она сказала, все я не хочу больше жить в Украине. Это больше связано с адаптацией в новой стране. Как только она увидела для себя путь здесь, мысли вернуться пропали. Вернуться хотела чтобы пойти в армию кстати. Здесь теперь видит себя в полиции.
Этим летом попали под атаку шахедов в Днепре. Она потом не могла ночами спать. Сейчас категорично заявляет что больше не поедет.
Этим летом попали под атаку шахедов в Днепре. Она потом не могла ночами спать. Сейчас категорично заявляет что больше не поедет.
1
3
3
Я постоянно подчеркивала что наше будущее здесь. Сделала для нее такую штуку- А1 карта страны и на ней наши фотки где мы в разных местах. Такой якорь в подсознании- моменты когда ей хорошо со страной.
2
2
1
1
Это закрепляет ее вымышленную картинку. Стоит раз взглянуть на реальность, все может измениться
2
Моя дочь и племянницы тоже периодически говорят, что вернутся в Киев. Мы не спорим. Смысл? Здесь не знаешь, что завтра будет.
4
1
не очікуйте забагато сприймайте реалістично, крок за кроком.Якщо ви вибрали шлях міграції то і те, що вдалось, вже дуже багато... В мене є колеги, в яких приїхали бабусі і дідусі... і вони ще не почуваються повністю вдома... і їхні діти, та і онуки... чим більше ментальна різність тим складніше. Хто хоче бачите реальність, той баче, хто хоче себе переконувати, той просто втрачає час на втечу в бік, але потім доведеться повертатись в вихідну точку...
2
Вона вже вчиться за спеціальністю і пробувала працювати, в неї декілька місяців на рік оплачуваного стажу
1
1
Автор, я доросла тьотя 40+ і все головою розумію, і в Україні була. І у мене періодами буває ото як у вашої доньки. Але психолог я думаю в цій ситуації не зайве
1
Ну в 40+ це можна зрозуміти, бо багато чого залишилося там, а в дітей все таки все з чистого листа
Это потому что дочь ваша не была дома? И осталась та родная и счастливая картинка с прошлой жизни. У нас похожее было. Первый год, дочке 13 лет, через день говорила, что она жить здесь не будет, уедет домой. Много плакала. Поехали домой через год, еще друзья встретили ее, парнишка еще, как бы близкий друг тоже прибежал. Потом 2 года не были. И вот опять ездили летом. Подружки в первый день не пришли, парниша тот вообще не поздоровался за все время Хотя она с этими девочками и постоянно на связи онлайн была. Как то так. Возвращались уже без абсолютных сльоз. Поступила в университет, новые впечатления, довольная, пошла на подработку, записалась на пол денс.....Вижу, что все налаживается слава Богу.
3
Моей тоже 16. 2 года назад, едва мы пересекли границу Украины, у нее началась паническая атака. Она не могла дождаться пока мы покинем Украину. Больше в Украину не хочет совсем
1
Тю, я думала, в неї якась унікальна професія. В Україні теж є можливості для педагогів в приватних закладах, тому ви її не переконаєте
Вона теж марить неіснуючими друзями, які давно по неї забули. Квартиру ми теж продали , тому їхати впринципі немає причин
Вона не педагог, в Україні аналогічних закладів нема, а саме ця робота їй дуже подобається. Та і змінювати щось кардинально нема на що через певні особливості здоровʼя
Может установить ей мониторинг тревог? Быстро передумает. Вот например сейчас тревога❗️Загроза БпЛА для Києва з напрямку Броварів!
1
Мы не продавали. Так как неизвестность во всем. Плюс бабушки есть, надо проведывать. Горюют, что больше не увидят нас. Но у вас нормальный вариант с адаптацией, я бы не брала психолога. Но все же наступит момент, когда ей будет очень захочется увидеть место, где прошло твое детство.
Так и в Украине люди себе на життя зарабатывают. Или вы думаете, что работницы центров развития для детей в Украине после работы на паперти стоят?
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу