Не захотіли отримувати захист за кордоном, а тепер просяться перезимувати

Наша родина, як більшість українських біженців, пройшли через табір, численні труднощі, мовний барʼєр, пошук житла і тд. Все, що повʼязано з облаштуванням свого життя за кордоном, без друзів та допомоги «своїх».
Є родичі, які були ніби й згодні виїхати, але, наслухавшись про наш нелегкий шлях відмовились, сказали, що вдома краще.
І от нещодавно почались розмови про те, як важко взимку в Україні, як не хочеться сидіти без світла та опалення.
Ми підтримували розмову, я кажу, що ви все ще можете виїхати за кордон та отримати прихисток, допоки ще приймають (так як багато де вже не приймають і згортають прийом наших біженців). Але ні, їм не хочеться їхати невідомо куди, надіятись, що поселять в нормальні умови, а якщо не поселять? Якщо в якийсь контейнер з асоціальними людьми?
І почались закиди: от вам добре, от у вас облаштовано все, і вже прямо кажуть: «якщо буде скрутно - чекайте на нас у гості взимку».
З одного боку по людськи звісно треба пустити, але чому одні мають виїзжати на спинах інших?
Аби ми жили у гуртожитку або в якомусь контейнері та окраїні села, більш ніж впевнена, що ніхто б і носа не сунув до нас.
А так, звісно, окреме житло, поруч цікаві локації, великі міста, в яких можна погуляти. Перезимувати і не думати ні про що.
От скажіть, як би вчинили Ви?