Утримання батьків

Насмотрелись Инстаграмма?

Какого инстаграмма, я знаю конкретные примеры, в гости к ним езжу))

Мы туда ж бежим)и многие цены уже давно как там

Будут еще выше. Поэтому если есть желание в любом случае оставаться жительницей этой страны (а не выезжать куда подальше), то надо быть готовыми, что и с квартиры за 14 тысяч в комнату с соседями съехать может потребоваться, и про многие блага цивилизации забыть, потому что денег на них хватать не будет

Ви плутаєте теплі стосунки з борговою ямою. Друзів та партнерів, чоловіків ми обираємо самі, вже дорослими людьми, і допомагаємо їм, бо любимо та цінуємо відносини з ними.
Дитина ж не обирає батьків і не підписує ’контракт’ на обслуговування при народженні. Якщо батьки дали дитині любов і підтримку, вона допоможе їм у старості за власним бажанням, із вдячності. А якщо допомогу вибивають криками про ’борг’, значить, любові в цій сім´ї немає, є тільки маніпуляції. Допомога з любові та допомога з примусу через ’борг’ — це дві абсолютно різні речі

Треба забути оце ’не по-людськи’. Забрати маму і заробити собі купу болячок через нерви? Щоб було по-людськи... В складних ситуаціях треба обирати себе. Мамі допомагати грошима скільки зможе. Це все. Мама не така вже й стара. Прямо сказати, що до себе забрати можливості немає.

Зводити все до ’любить — не любить’, це дитячий садок. У житті все складніше. Можна дуже любити маму, але не мати можливості допомагати, бо треба забезпечувати і виховувати власних дітей. Допомога , це не тільки власне бажання, а й мати можливість. А коли допомогу вимагають, це шантаж, тиск, маніпуляції..... і це все вбиває будь-яке бажання допомагати.

Зсилатися на дідів зручно, але ж ви не орете конем і не прете на річці, як вони. Світ не стоїть на місці.... Раніше діти були ’страховкою на старість’, бо не було іншого вибору. Сьогодні ж догляд за батьками, це не борг, а результат виховання

Подруга сама решит без вас ,и тем более без советчицы

Ну и раньше это не лежало на плечах одного ребенка,а 3-6

Ага,веселее быть в глуши ?? В деревне

В деревню действительно ехать не стоит . Тем более , что граница закрыта .

хай узнає, можливо місто приймає переселенців та щось предоставляє.

Ця традиція — ’доглядати батьків до смерті’, пішла з Риму.
Ми зараз кажемо: ’дякую батькам, що народили’. А в Римі дитина була вдячна за те, що її залишили вдома. Коли немовля народжувалося, його клали на землю перед батьком. Якщо він підіймав дитину на руки, вона живе. Якщо ні, немовля просто в кошику виносили на дорогу (експозиція). Причому виносили не тільки хворих. Батькові могло просто здатися, що дитина якась не така, слабенька, або просто зайвий рот у сім´ї.
Уявіть тепер стан дитини, яка виросла, знаючи це. Особливо, якщо вона дійсно мала якісь вади зі здоров´ям, але батько її не викинув, а дозволив жити. Це була вдячність не за любов, а за те, що тобі фактично подарували життя вдруге, хоча могли спокійно позбутися за законом.
Тому діти і доглядали батьків у старості як божевільні. Не тому, що ті були ’зайчиками’, а тому, що кожен день твого життя — це був особистий дозвіл батька. Ти ніби все життя відпрацьовував те, що тебе не залишили в тому кошику на узбіччі. Отака от сувора римська логіка боргу. Але це було в V ст. до н.е. Сьогодні, нам так само нав’язують цей борг, хоча світ змінився. Нас не виносили на дорогу, ми народилися в суспільстві, де життя — це право, а не подарунок від голови сім´ї. Але маніпуляція залишилася та сама.
Нам вигідно нав´язувати почуття провини, бо боржниками легше керувати. ’Ми тебе годували, ми тебе не кинули, ми дали тобі освіту...’, — звучить як відлуння того самого римського батька, який не виніс дитину до дороги.
Ця ’вдячність’, це просто старий механізм виживання, який перетворили на емоційний шантаж. Ми нічого не винні ’просто за факт народження’, бо це був вибір самих батьків. Але системі зручно, щоб ми почувалися тими самими римськими дітьми, яким зробили послугу, просто дозволивши вирости.

Аххххаа. Молодец. Вообще я люблю таких людей живчиков. А не тех, кто по типу жертвы, всю жизнь на детей. А дети выросли и послали. Или по типу, дети мне всем обязаны. Никто никому ничем не обязан, если уж и решили забеременеть и родить. То рожайте счастливого необремененного ничем ребёнка.

Оце так матір. Навіщо тоді просити переписати квартиру, якщо вона не така? Дивна логіка.

Просила до купівлі, ще не бачачи. Начебто щоб в разі розлучення мій чоловік не міг на неї претендувати. Чоловік написав що квартира на мої куплена. Так мамі все одно не подобається, бо в разі моєї смерті він може її наслідувати. Ми тоді їздили шукали варіанти, бо грошей було обмаль. Купили як на мене гарний варіант. А вона коли побачила плакала, ледь не годину півтори. обурювалася що її не брали на огляд. Не подобається їй. А так тепер каже це ж не моя квартира, я тут квартирантка, невідомо де я завтра буду. Ну і всі питання по квартирі маю вирішувати я як власник.

Год назад муж снимал однушку студию в в области ивано Франковский ,г.Калуш отличный город я бы там жила и собиралась переехать но к сожалению его забрали служить.Снимал за 4 000,моментально хозяйка нашла нового квартиранта,ещё я не вывезла все вещи он приходил на просмотр квартиры.И сейчас можно такие цены найти

Дуже вам співчуваю. Жахливі маніпуляції😥

Смотря какая пенсия. Ну вот в Днепре, если повезёт однушка от 5 тыс, через риелтор в от 8 тысяч. + Коммуналка....

У каждого свое здоровье, темперамент и условия жизни. И в 65 лет далеко не каждый может сам переехать, даже по Украине. На месте автора, всех бы забрала и ехала в Германию на социал. Автор, кем Вы в Украине работаете?

Це питання не мене, автора, стосується А подружка працює менеджером з продажу. Але мені цікаво: хіба має сенс кудись їхати, якщо захист лише до 2027? І навіть якщо продовжать, там так само потрібно з часом працювати і десь жити. Ось я уявляю себе на їх місці. Переїхати зараз в табір, десь у якийсь вагончик, потім шукати те житло невідомо скільки. А потім скажуть на вихід. Хіба це якось щось вирішить?